Ханох Левин

Якіш та Пупча

Трагікомедія для дорослих

Переклад з івриту Марʼяна Бєленького

 

Перекладач

 

Belenky Marian

Tel. +7 972 507415301 вотсап, вайбер

 

ioffen@yandex.ru

belenky25@gmail.com

 

Імена дійових особ у Левіна Левина звучать дико. Нема таких імен —  ні на івриті, ни на ідиш.

 

Жалюгідний невдаха «шлемазл» Якіш одружився з потворою Пупчою. Але у нього з нею нічого не виходить… «Я закрию обличчя рушником» — каже молода.

— Це не допоможе. Я ж памʼятаю, який в тебе  вигляд…

А обидві пари батьків вимагають онуків….

«Твій супружній обовʼязок – це твій обовʼязок перед суспільством»

— Та я то знаю. Ви «йому» це скажіть.

— Кому це «йому»? …

Ну, це ж вистава для дорослих….

Вирішили звати на допомогу підстаркувату містечкову проститутку. Але і вона нічого не може зробити…

Усю мишпуху запрошує у свій містечковий палац містечкова принцеса…

 

 

Дійові особи:

ЯкІш ХошпИш – бідний потворний хлопець, «шлемазл»

Тато Хошпиш

Мати Хошпиш

ПУпча ХарУпча — бідна потворна дівчина

Мати Харупча

Тато Харупча

ХАптон КрутИцер  — зять сімейства Харупча

ЛІбех – мандрівний сват

ФорсЕдес – стара потворна проститутка.

Трумпелаз – барон

Турквельт – старий, що вмирає

Шампинье-Шандилье — принцеса, бля!

Шигано Ногаши – потворний японець

Тато Ногаши

Мати Ногаши

Могильщик

Слуги у палаці

 

 

Дія 1

Ява 1

Кімната в жалюгідній хаті  сімʼї Хошпиш у містечці Плачки. Ніч. Якіш сидить, занурив голову. Раптом вскоче і кричить:

Якіш: Я одинак, жалюгідний, бідний, нещасний. Не маю жінки, бо я потвора. І грошей у мене нема, щоб прикрити свою потворність. І талантів у мене ніяких нема. Я не вмію малювати, писати, танцювати,  перекладати пʼєси з івриту.  Але я, як назло, здоровий і хочу жити, як усі нормальні люди. Чим я завинив перед богом? Ну не дав мені бог ні грошей, ні талантів.  А може, я теж маю якісь мрії, побажання.  Я, може, тоже хочу ніччю сховати звін свій у мʼяке, ніжне, жіноче. А не виходить. Тату, мамо! Я увесь горю, не зрозуміло з чого, серце, ну як же тут бути? Ах ну чому з усіх лиш одну можемо ми полюбити? Серце в мені бʼється як птиця, і хочу я знати що жде мене далі, і хочу я щастя набути.

Мати і Тато прокидаються, і прямо у піжамі та у нічній сорочці біжать до свого улюбленого чада.

Якіш: Жінку!  Жінку хочу!

Мати:  Я лише прилягла, щоб забутися від усіх проблем, а тут ти. Ну що ми можемо зробити, адже за тебе ніхто не піде. Кому потрібна убога потвора.

Якіш: А може, у нашому містечку прошелестіло нове плаття?

Тато: Та звідки? У нас навіть коти мріють свалити звідси.

Якіш: А може, зʼявиться новий сват з проапдейченим списком наречених? Мені терміново потрібна жінка. У мене вже із штанів дим йде.

Мати: Ой, так ми онуків не дочекаємося.

Тато й мати одягаються.

Мати: Ми йдемо на станцію, подивитися, може прибув новий сват із списком нових наречених, що не були у користуванні. Може, він має якийсь неліквідний товар. Бо у нас вже вибору немає!

Якіш: І скоріше!

 

Ява 2

 Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека. Залізнична платформа у Плачках. Мати й Тато, чекають на прибуття потяга. А ось і потяг. Рівно 7.40.

Мати: Ясновельможний пане боже!  Ти ж всемогутній. Ти роздвинув море, зупинив сонце, ну шо тобі варто  — надійшли нам якусь наречену для нашого нещастя. Тобі що, шкода?

З вагону виходить сват Лібех. Він з валізками, сумками, пакетами. Хошпиши и Лібех уважно один до одного придивляються. Тато обходить Лібеха:

Тато: Пробачте,  ви — сват?

Лібех: А також оптик. І годинникар. І ремонт у хаті та надворі. Лудимо каструлі, виправляємо карму…

Хошпиши не реагують.

Лібех: А також — маникюр, педикюр, стрижка, бриття..

Тато Хошпиш: Ні, дякуємо, ми якось самі.

Лібех: А ще я  збираю внески на сиріт (дістає книжечку квитків)

Тато: Да ми самі сироти, хто б нам пожертвував…Так відносно сватання.. Чи на маєте на приміті якусь для нашого єдиного синочка.  Маємо таке нещасне щастя….

Лібех ( риється по кишенях, дістає зімʼятого папірці): Вам красиву чи порядну?

Тато: А і те і те?

Лібех: Ну, знаєте. Ви таки Ротшильди чи  може, Рокфелери?

Тато: Тоді порядну.

Лібех: Тоді це як раз для вас. Свіжий товар. Прямі поставки з бази. За порядність я вже мовчу.

Мати: Я так зрозуміла, що за зовнішність краще вже не …

Лібех: Зате зраджувати не буде! Кому вона потрібна!  Я оцю  бамажку вже років 10 таскаю. Надійний товар!

Тато: Воні дійсно така потвора?

Лібех: Потвора вищої кляси. 5 зірок. Якщо б був всесвітній конкурс потвор….

Тато: Ой, тільки не треба ціну набивати.

Лібех: Та ну. Самі побачите. Тим паче, що у мене  сватання – це так, хобі. Я загалом оптик. І годинникар. І усякий реманент у хаті та надворі.

Тато: Ой, та чули вже. Давайде до справи.

Лібех: Я з вас багато не візьму. Вот прямо зараз стрибаю у потяг, їду у Плачинки за товаром, и завтра вона вже тут. Готуйте весілля.

Мати: Ша, ми ж ще не бачили товар.

Лібех:  Як відносно оплатити мені проїзда?

Мати Ми платимо в один кінець. Назад хай вони платять. Дає гроші

Лібех: Ну, поїхали, як сказав пророк Моісей, виводячи євреїв з Єгипту.  

 

Ява 3

Жалюгідна кімната у хаті Харупчів у Плачинках. Ніч. Пупча  місить тісто.

Пупча (лʼє на себе воду): Це щоб згасити вогонь, що палає усередині. Я уся горю, на знаю від чого. У меня усі труби горять, (яро місить тісто, бʼє його кулаками). Ось тобі!  Попався б мені зараз якийсь мужчина, я б йому показала. ( Ліпить з тіста чоловічий статєвий орган. Входить мати Пупчі з  відром води, виливає на дочку. Та обмʼякає, заспокоюється. Далі говорить до тіста) У наслідок спілкування з чоловіком, у мене б зʼявилося немовля,  я б співала йому колискові, і була б доброю мамою. Ну то й що, що я обличчям не вдалася. Я теж маю право на щастя.

(Бере тісто на руки як дитину, колихає, співає колискову.  Мати несе ще одне відро, виливає на неї.

Пупча ридає:

Ну чим,чим я завинила перед богом,  що народилась некрасивою! Адже у мене всередені усе влаштовано так же як і у красивих.  (у зал) Хто мене візьме?  Я була би доброю, хорошою жінкою. Я ж умію, тілько нема для кого. І борща зварити, і дитину колихати,

Лібех (входить) Радійй і веселися, вельмишаново пані! Я знайшов тобі нареченого. Готуйтеся до весілля. Орендуйте залу, запрошуйте гостей, готуйте столи!

Мати: А шо вони дають?

Лібех: Повна гарантія! Вони — такі ж жалюгідні жебраки, як і ви. Будете у рівному стані, ніхто нікому не заздритиме. Збирайтеся. Потяг до  Плачок — через кілька хвилин. До речі, ви мені винні за проїзд у обидва кінці.

Мати: Ша, мужчина, це пустий базар. Ми ж ще товара не бачили.

Лібех: Товар – эстра клас. І бідняк і потвора.Куди він дінеться?

Мати:  Я вже лягла, а тут – на тобі. Пертися чорт зна куди. А як нічего не вийде, хто нам поверне витрати?

Лібех: Мадам, не морочте голову. Хіба щастя рідної дочки не важніш за оці копійки?

Мати? Ну, не такі вже й копійки. Залізниця ж ціни підвищує.

 

Ява 4

 

Залізнична платформа в Плачинках. Ніч. Входить Якіш з батьками. Назустріч — Лібех, Пупча з батьками і їхній  тесть Хептон Крутицер. Пупча закутана у шаль, обличчя не видно 

Лібех: Радість і щастя прийшли нарешті до вас! Дозвольте запрезентувати – Якіш Хошпиш – наречений. Пупча Харупча – наречена.

Якіш: Товар на бочку!

Лібех: Ой, ша, встигнете. У вас уже життя попереду.

Якіш (показує на тестя): Це шо?

Тесть: Тесть. Хептон Крутицер.

Мати снімає з дочки шаль. Але наречена ще закутана у шарф.

Якіш: Знімайте усе!

Тесть:  Та встигене. Вона дівчина тендітна. Вона не может так одразу.

Мати Якіша: Не крутіть нам те, шо не треба. Або ви показує товар,  або ми йдемо звідси.

Якіш підходить до нареченої, відкриває краєчок шарфа, і з жахом відступає): Аааа!

Тато і мати хапають його , щоб не впав.

Пупча: Ах, увезіть мене звідси! Увезіть, вбийте,  але я не можу тут залишатися, не можу!

Лібех: Та годі вам. Ви просто хочете мені збити ціну. Нормальний товар. Руки, ноги, ніс –усе на місці.

Якіш: Ніс… але який!

Лібех:  Місс Світу за вас не піде.

Якіш: А нам не треба Міс Світу. Нам треба нормальну. Поїхали додому.

Мати Якіша: Та ну. Ми  стільки лайна у житті зжерли, так і це зʼїмо.

Тесть: А не треба було її завішувати. Він би одразу її побачив, отримав би свій шок, та й годі. Ви усе

зруйнували! Идіоти!

Мати Пупчі: Сам такий! Ти ж казав, щоб її прикрити, щоб нареченого не хватив удар.

Пупча: Ах, увезить мене звідси. Кудись у сухе, прохолодне місце. Хочу до мого улюбленого тіста. З нього я можу ліпити, що захочу!

Тесть: Потяг  підійде через кілька хвилин.

Мати Пупчі: За ті гроші, що ми тут змарнували,  я могла б собі купити байкове трико.  Блакитне або рожеве.  Ні, краще блакитне.

Команди розходяться

Лібех: А жаль. Чудова була б пара.

 

Ява 6

Хата Хошпишів у Плачинках. Вечір.

За вікном — Лібех.  Він везе інвалідну коляску з Турквельтом у піжамі.

Лібех: Ви будете сміятися, але я таки знайшов Пупчі нареченого (показує на Турквельта).

Турквельт зовсім не в ту степ. Поряд – капельниця на колесах, з-під штанів торчить катетер.

Турквельт силиться щось сказати, але не може. 

 

Лібех: Це він каже: «Люба Пупчо! Я тебе кохатиму до самої смерті». Він ще  хлопець хоч куди. А може, він одужає завтра. Любовь робить чудеса. И ваша Пупчечка розквітне від кохання і стане красунею.

Якіш: Ой, свате,  це пустий базар. Дохлий номер. Та ви його хоч золотом посипте, нікому він вже не потрібен.

Лібех: Я ні на кого не впливаю. Хай вирішують самі. У нас демократія. Воно мені треба? Я  оптик, це  реманенти, маникюр, педикюр, масаж, заговори на любов, знаходження пропавших речей, відновлення карми. . У вас тут нічого ремонтувати не треба?

Турквельт намагається щось сказати, Лібех «перекладає»

Лібех: Він каже, що готовий заплатити будь-яку сумму, якщо я влаштую йому перлину у короні — красуню Пупчу.

Штовхає коляску з Турквельтом за куліси.

 

Ява 6

Плачинки. Ніч. Вулиця. Ліхтар. Пупча везе у колясці Турквельта. За ними плентається Лібех. Зʼявляється Якіш. Пупча нахиляється над нареченим, він намагається щось сказати.

Якіш (про себе): Звісно, він вже ніщо. Руїна. Але ж вона щось у ньому знайшла. А я що, кращий за нього?

Торквельт хоче щось сказати

 

Але з іншого боку,  через якісь 50 років будь-яка красуня стане потворою. Треба тільки почекати.  От і суперник у мене з“явився. (До Пупчі) Добре, умовила. Давай одружуватися. (Із жахом підходить до неї) Добре, вирішили.  Ні, здаля ,так ще нічого. А от поблизу….. але хто ж примушує дивитися зблизька.  Однаково рано чи пізно помрем… (Бере її під руку. Весільний марш раптово обрива… Торквельт намагається щось сказати)

Пупча: Особий захід. З двух зіл вибираємо менше. Більше отримаємо у подарунок.

Торквельт в передсмертних судомах намагається щось сказати, хрипить, хапається за горло, вмирає.

Пупча: Ну, поздоровляю! Ти вийшов до фіналу. Я уся твоя.

Лібех:  Вас із шлюбом я вітаю, щастя й радості бажаю!

Якішу пагано. Наречена хапає його, щоб не впав.

 

Ява 8, с Б-жою поміччю

 

Дім Харупчів у Плачинках. Спальня молодих. Пупча у нічній сорочці, закутана шарфом. Якіш поступово роздягається, ніби хоче віддалити страшну хвилину….

Пупча: Розкажи , про що ти мріяв у дитинстві?

Якіш: Як усі – бути директором жіночої бані.

Якіш, нарешті, візволяється від кальсон та сорочки. Наступає, як кажуть футбольні коментатори, рішуча хвилина. Він дивиться на молоду, як на щура. Вона нерішуче зітхає. Він поступово наближається до неї …. 

Якіш: Боже, хоча б війна почалася. Або пожежа. (тягне час. Закриває віконниці, відкриває…)

Пупча (зазиваючи) Ах, Місяць так романтично світить.

Якіш: Щоб вона пропала разом з  …

Пупча: Добре,  вирубай світло (накривається простирадлом).

Якіш: Це не допоможе. Я ж памʼятаю твій вигляд.

Пупча: А ти уяви на моєму місці якусь іншу.

Якіш: Тоді начорта ти мені здалася? (кидає на неї ковдри та подушки. З- під подушок ридання).

Якіш: Виєш як шакал.

Пупча (виглядує з під ковдр) Зараз візьму тебе за членик і до себе потягну.

Якіш: Ще що тобі — шкарпетка? Не смій називати його члеником! Тепер через тебе він зіщулився и заховався. Нічим його звідти не виманити. Усе через тебе. Як корабель назвеш – так він і попливе.

Пупча: Великому кораблю – велике плавання.

 

Ви будете сміятися, ява 9

 

Там же. Ранок. Входить мати Пупчі.

Якіш стоїть біля вікна як дитина, яку покарали. Пупча ридає. Кидається до матері.

Мати (с надією) Ну що, цей секс маньяк поглумився з тебе?

Пупча (не може говорити через ридання, тільки киває «ні»).

Мати: Як це ні? Як він намілився?

Пупча (ридая) Стрілка… на 6

Мати: Яка?

Пупча: Годинна, хвилинна…

Тато (входит): А чого це ти ридаєш? Ти вже вагітна?

Пупча: Я ж кажу у нього стрілка на 6. Вище не підіймається.

Дзвінок. Тато йде відкривати. Входять батьки молодого.

Тато нареченої: Стрілка на 6.

Тато жениха: Яка стрілка?

Тато невести: Та сама! На 6! Ви нам підсунули бракований товар.

Пупча: Членик!

Якіш: Знову за своє!

Пупча: Як хочу, так і називаю. Тепер це моя власність.

Тато Пупчі: Наша.

 

Тато Якіша: Що ви допіклися до людини. Перша ніч. Ми ще побачимо небо у діамантах.

Мати Якіша: А ми тут при чому? На такого крокодила і у Пана Бога не піднялося б до 12.

Мати Пупчі: Жіночко, шо ви таке кажете? Та до нас десятки людей у черзі стояли із заводом на 12.

Мати Якіша: Ой, не треба ля ля!  Таки ви бачили? У руках ту стрілку тримали?  Мадам, кінчайте ваш гнилий базар, ви ж не на Привозі.

Мати Пупчі: Шахраї. Підсунули нам негідний товар!

Мати Якіша: А треба було перевіряти, не відходячи від каси. Маєте гарантійного талона? А може, вона інструкцію не виконувала? Де у вас тут user manual?

Пупча: Та виконувала. Не покладаючи рук. А він — на 6! Навіть до 7 не піднімався! (заходиться у риданнях). Якіш Дайте нам еще шанс, ми будемо прагнути до кращого. Життя дається людині один раз, і прожити його треба так, щоб не було важко боляче за безцільно прожиті роки ….

Лібех (входить веселий): Поздоровляю молодих. Ну, добре повеселилися? Давайте розраховуватися, дорогі батьки.

Мати Пупчі: Розрахуй тобі!  Ти нам неустійку повинен сплатити. Твій товар негідний.

Лібех злякано тікає.

 

 

А ось і  Ява 10

 

Дом Харупчей в Плачинках. Біля спальні молодих уся мишпуха – обидві пари батьків і тесть.

Тато Пупчі ( підглядує у замочну щілину і веде репортаж): Роздяглися. Тихо! Не зпугніть! Почали обійматися.

Мати Пупчі: Дасть Бог, на цей раз у них щось вийде.

Тато: Обіймаються.

Тесть: Та чули вже. Далі давай.

Мати Пупчі: Йому треба трохи звикнути. Ми у війну і не таке пережили.

Тато Пупчі: Ну, давайте там! Господи – скіки там тих діл! Встромив, висунув, та й годі.

Тесть (заспівує, інші приєднуються та марширують): 

Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країв,
Як y вулкановій безодні
B серцях y нас клекоче гнів.
Ми всіх катів зітрем на порох
Повстань же, військо злидарів
Bce, що забрав наш лютий ворог
Щоб повернути, час наспів.

Тато Пупчі (не відходячи від каси, тобто замочної щілини): Тихше там, не спугніть!

 

Дверь спальні відкривається. Виходить Пупча, очі додолу.

Мати Пупчі: Спроба не зарахована? (татові) Ти же тато, зроби що небудь!

Тато: А що я можу зробити?

Тесть: Маю пропозицію! Треба визвати Форседес.

Мати Пупчі: А хто це?

Тесть: Це наша містечкова прости…

Тато: Прости Господи, де ж ми її знайдемо?

Тесть:  Тільки треба буде їй  заплатити.

Тато: Хай вони платять! Це їх імпотент..

Тесть: А Мерілін Мурло чия?

Якіш (виходить) Я не импотент. Можу показати. Просто у мене на вашу Мерілін Мурло… не стоїть питання.

Тесть: Добре, платимо навпіл.

Мати: Ну, припустимо, наша улюблена дочка не якась там Ані Лорак. Але сімʼя –це клітина суспільства, і супружній обовʼязок — це обовʼязок перед суспільством. Але ж вони про це не думають.

Тесть: А де б нам взяти… таку жінку, яка…

Тато Якіша: Та була у Плачинках одна.

Мати Якіша: А ти звідки знаєш? Ти до неї ходив? Чистосердечне визнання полегшить твою провину.

Тато Якіша: Господи, та це  було 40 років тому.

Мати Якіша: И хто краще — я чи вона? Скільки ти їй заплатив? Я за ці гроші  могла б купити собі дві пари нових блакитних трико. Або рожевих. Ні, краще блакитних.  40 років супружнього життя пройшло даремно!

Тато: Ой, та годі тобі.

Мати: Якась проститутка вкрала мої нові теплі рожеві  трико! Ти загубив моє життя!  Зараз вона десь танцює у моїх штанях. Усі проститутки танцюють у моїх штанях!

Тесть: Я чув, що у сусідньому містечці Полюшки є одна…

Усі звертаються до нього.

Тесть: Полюшки – це центр світу. Там є культурне населення у особі аптекарши.  (Співає на мотив Полюшко поле): Господи боже, господи великий боже…

Якіш: А який вигляд має ота, про яку ви говорите?

Мати Пупчі: Добре. Поїдете на розвідку.

Тесть: А гроші?

Усі: Знову гроші?

Тесть: Вона без грошей не прийме.

Тато Якіша: Ми вам потім повернемо. Під податкову квитанцію.

Тесть: Ну, то я поїхав. Поїзд до Полюшок- через кілька хвилин.

Усі виходять з маршем:

 

Дія 2

 

Ява 11

 

Темний провулок у Полюшках. Це таке ж жалюгідне містечко як Плачки та Плачинки. Я б тут дав картину Шагала.  Вся мишпуха тремтить від холоду, застібнули усі гудзики. Усі йдуть за Тестем.

Тато Пупчі:  Да… Не Париж. І цео ваш центр світу. Темрява, холод, маячня.

Мати Пупчі: Може, у них тут траур сьогодні. Хтось вмер?

Мати Якіша: Маю враженння, що у них тут траур завжди.

Промайнула тінь людини.

Це Лібех.

Тесть: А, це ви? Масаж?

Лібех: Педикюр. Відремонтувати нічого не треба?

Мати Пупчі: Так це Лібех, шоб я так жила!?Що ви тут робите?

Лібех: А то ви не бачите. Хочешь жити — вмій крутитися, як кажуть балерини. Маникюр давно робили? Хочу заробити пару копійок.

Мати Пупчі: Ну і як?

Лібех: Та ніяк.

Тато Пупчі: Так це той  самий Лібех?

Мати Пупчі: Той самий. Сват.

Тесть: А ми тут шукаєму оту…. прости….

Лібех (порсається по  карманах, дістає зімʼятий папірець): Вам шведку чи француженку:

Мати Пупчі: Та яка вже є.

Лібех: Та ніяких нема. Тільки наша, містечкова, прости господи.

Мати Пупчі:  Судячи по вашій бамажці, вона має великий досвід роботи.

Лібех (обурено): Вам потрібен профессіонал зі стажем чи дєвачка з вулиці?

Мати: Ой, давайте вже вашого… профессіонала. А піднімати на 12 вона може?

Лібех: Тю! Та це ж її робота! Тільки треба буде заплатити.

Мати: Знову  платити! Та за ці гроші я могла б…

Тесть: Чули вже.

Лібех: Это не жінка. Це землетрус, стихійне лихо, засідання Верховної ради. Я ж не заради грошей. А заради виконання заповіді «Плодіться та розмножуйтеся».   Ні, и мені за комісію. Я ж оптик, а це  у меня так, хобі. Людям допомагати.

Мати Якіша: Ви нам зробіть скидку. Вона ж не буде працювати на всю котушку, тільки демонструвати збуджуюій пози.

Лібех: Ви у секс-бізнесі не розумієтеся. Це і є справжня робота. Бекіцур – третину зараз, решту -по закінченню робіт. З вас 240 талерів (простягує руку)

Мати Пупчі: Ми даємо третину, вони хай дають залишок.

Мати Якіша: А хто у нас Мерілін Мурло?

Мати Пупчі: А хто у нас імпотент?

Мати Якіша (зітхаючи, виймає з ліфчика гроші, віддає Лібеху): Ну, давайте вже вашу спеціалістку.

 

Ява 12

 

«Робочий кабінет» Форседес. Залізна койка, тумбочка, обшарпані стіни. Входить уся мишпуха,

Входит літня пошарпана жінка з палкою. . 

Мати Якіша: А де славнозвісна Форседес?

Тато Якіша: Ви — її бабуся?

Форседес (підстаркуватим хриплим голосом): Ну, з кем працюємо?

(підходить до Тестя, думає, що він- клієнт, хапає його за саме…) Що, не працює?

Тесть: Та не у мене. У нього (показує на Якіша). У мене нормально.

Якіш: У мене теж.  Вся справа ось у ній (показує на Пупчу)

Пупча: Знайшли крайню. Самі розбирайтеся.

Форседес: Так з ким?

Мати Якіша: Мій синочок — нормальний, тілько щось наречена не той…

Форседес: Бекіцур, висить. (хапає Якіша за саме дороге)

Якіш: Скажіть їй, хай не хапає.

Мати Якіша: Ви, з ним полегше якось. Він з порядної сімʼї.

Форседес: Усім вийти! Залишаються лише щасливі молоді.

Якіш: Тільки не хапати!

Форседес: Двері закрити!  И не підглядувати. Я встромлятиму олівця у замочну щіліну. Кому попаде,  я не винувата.

 

Ну, а теперь, нарешті, ява 13

 

Cool Mination

 

Форседес:   Обіймаємося і дивимося на мене. Не відволікаємося. Я робитиму еротичні рухи. Як тільки краник підніметься,  встромляємо і здійснюємо зворотно-поступові рухи з наростючою частотою та амплітудою до здійснення  эякуляції. Усім ясно? Почали.

Притискує молодих одне до одного, для надійності звʼязує їх мотузкою. Робить рухи типа виробничої гімнастики. При чому рухи даються їй важкувато — радікуліт клятий, суглоби, задишка…

Форседес: Ну, збуджуємся швиденько. Товариші, не затримуйте самі себе. Раніш закінчимо, раніш підемо.

Раніш думай про батьківщину, а потім про себе. Сімʼя — осередок суспільства. Вперед, зорі назустріч. Збуджуймося, бо ми того варті. Подвоїмо сили — помножимо результата. Лупайте сю скалу. Ну?

Якіш:  У мене так не вийде.

Форседес: Вийде. Треба тільки захотіти. Секрет успіху в будь-якій справі — мотивація супроти дискомфорту.  Ну? На мене інші  клієнти чекають, а я тут з вами теревені розводжу.

Пупча: Моєму чоловіку потрібна атмосфера.

Форседес: А ти заткни пельку, шимпанза. Чия б корова мукала. (Трясе старечими цицьками перед Якішем) Ну?

Якіш: Я так не можу.

Форседес: Ти ніяк не можеш, придурку. Навіть з такою секс бомбою як я. У мене телеграфні стовби збуджувалися (хапається за поперек). Ой! У мере через вас виробнича травма.

Якіш: А я не стовб.

Форседес: Ти гірше. (Пупчі)  Розстібни йому штани і бери ініциативу у свої руки.

Пупча: Та брала вже. І в руки, і в ….

Форседес: Краще синиця у руках, ніж…(запускає руку у штани Якіша. Той кричить).

Якіш: Тату! Мати! Спасайте! Ратевен! Вона мені зараз відірве, тоді вже нічого не допоможе!

Вбіга уся мишпуха. 

Якіш: Вона мене так  налякала, що у мене вже ніколи не буде на 12. Навіть на 9.

Мати Якіша: Це все через  Тестя! Це була його ідея.

Тесть: Як що — одразу тесть. Антитестизм!

Мати Якіша: А чій він тесть, до речі? Адже ж не наш.

Мати Пупчі:  І не наш.

Мати Якіша: Так звідки він тут взявся?

Тесть: Та яка вам різниця? Я всіхній тесть.

Мати Пупчі: Це усе через Лібеха.

Тато Пупчі: А де він, до речі (у залу) Ви не бачили Лібеха?

Мати Пупчі: Втік. Взяв гроші і втік.  А за ці гроші я могла б ….

Усі, хором: Купити собі байкові трико.

Тато Якіша (показує на Форседес): А він сказав, що вона вродлива.

Форседес: Тьху на вас! Ви  темні, неосвічені, некультурні люди. Що ви розумієте у вроді? Мене усі лю,блять! Подарунки дарують.  Я взагалі тут випадково. Я повинна зараз бути у Парижі, на міжнародній конференції. Обслуговувати делегатів. Усі ро, блять, висновок за зовнішністю, а у мене, може, блять,  ранима душа.

Пупча: О! І у мене теж.

Форседес: Заткни пельку, мавпо! Ну, давайте ще раз. Щасливий наречений дивиться на мене, збуджується, робить введення, зворотно-поступальні  – і усі вільні! Розплачуємося і розходимося.

Тесть  (Якішу): Ну, давай, їй же додому треба. До онуків.

Якіш: Та вже ж намагалися, скільки можна?

Тесть: Ше раз давай.  (Обвʼязує молодих канатом декілька разів).

Форседес ридає

 

Ява 14

Перерва, буфет

 

 

Ява 15

 

Пупча (до Форседес) Добре, вгомонися вже. Мені, думаєш, добре?  (до зали) Якби ви, чоловіки, могли зазизрнути у наш внутрішній світ,  вам би відкрився цілий світ. А вас цікавить тільки форма сідниці. Ну ось вам моя сідниця (стає раком).

Якіш: Я не вирішую. Вирішує він.

Пупча: Членик.

Якіш: Не смій називати його члеником!

Пупча: А як?

Якіш: Тигр! Він заховався у своєму сховищі, і нічим його не виманити звідти. (нахиляє голову)  Гей, ти там!  У тебе совість є? Эгоїст! Встань, коли з тобою хазяїн говорить.

Пупча: Він ще і глухий.

Форседес:  І німий.

Пупча (присідає перед Якішом, звертається до членика): Ну чого тобі треба, паразит? Що ти усіх мучаєш? Вийди, поговоримо.

Якіш: Найшла з ким розмовляти.

Пупча: Послухай, так нечесно. Ти заховався там, всередині. Вийди, поговоримо  по-людьски.

 

Павлику-равлику,
Вистав свої ріжки,
Тобі два, мені два,
Поділимось обидва.

 

 

Якіш: Як на мене, це не допоможе. Щось інше потрібно.

Пупча: Мовчи вже, спеціалист.

Якіш: Мамо, тату, заберіть мене додому, покладіть спатки.

Тесть. А мене хто покладе? Я ж не народився тестем Я теж був колись чиїмсь синочком. Мав татка, який мене укривав мене ковдрою. Мати розповідала казочку і співала колискову, и я лежав ще і слухав радіо з тої кімнати і балачки дорослих,  а потім очі заплющувалися і я літав між гір, які ніколи не бачив. А потім якось так опинилося, що я вже дорослий. Ніхто навіть не попередив.

Тато Якіша: І у нас таке було. (до зали). А ви, дорогі глядачі, ви  памʼятаєте, як ви були дітьми?  Ходили у коротких штанцях, теребили пісю… А твоя мати, Якише, як зараз кочан кислої капусти, так і тоді була.  Слава пану Богу, що придумав темряву. Бо інакже ти б не зʼявився на світ. Подивися на свою жінку. Подивися на цей світ. Це ж лайно. І уся якось живуть. І виробляють, стиснучи зуби, нове лайно. Так що продовжуй справу батьків.

Якіш тікає, усі -за ним.

Форседес: Зачекайте, ви ж зі мною не розрахувалися.

 

Ява 16

Темний провулок у Полюшках. Якіш біжить, усі — за ним. Біжати важко, задишка.

Форседес: Нічого, добіжить до річки, там ми його і схопимо.  (Переходять на марш, співають):

Мати Пупчі: Ніколи раніш не співала. Може , нам самодіяльного хору організувати?

Пупча: Ой, я підвернула ногу!

 

Ява 17

 

Полюшки. Берег річки. Ніч. Вся мишпуха оточує Якіша, який ховається у кущах.

Форседес: Імпотенте! Здавайся, тебе оточено!

Тато Якіша: Тобі нікуди дітися. Виходь, підлий боягуз!

Мати Пупчі:  Опір не має сенсу. Здавайся. Ми обіцяємо добре відношення – харчування, лікування, догляд!

Форседес: Рахуємо до 10, потім підемо на штурм.

Пупча: Не смійте називати мого чоловіка імпотентом!

Мати Пупчі: Ти перейшла на бік ворога? Юда! А ти ж ще і кульгава! (до зали) Бачили? Вона кульгає!

Пупча (ридає) А що я, винна? Це ж ви мене народили.

Мати: Не бреши! Ми не планували кульгаву потвору. Ми планували  Гретю Гарбо,  Джиню Лолобріджиду,  Руслану Писанку. А нам тебе просто підсунули. Звідки ти взялася на нашу голову?

Тато Пупчі: Я не винен, ти не винен, він не винен, ми не виннні, ви не виннні, він, вона, вони не винні. А хто ж?

Мати Пупчі: Лібех! А де він, кстати? Скільки грошей ми йому віддали даремно!

Тато Пупчі: Треба його розшукати, хай відповість за усе!

(Хрипить, хапається за серце, падає, вмирає)

Мати Пупчі (схиляється над тілом): Негайно припини! Ти не смієш залишати мене одну! Вставай! (батькам Якіша) Це ви його вбили! За що? Що він вам зробив?  А зараз я повинна розтринькати гроші на похорон.

А за ці гроші я могла б купити…

Усі: Рожеві байкові трико.

Якіш (вилізає з кушів).

Мати Якіша: Бачиш, що ти наробив? Через тебе батько помер.

Якіш: Чому це через мене?

Мати: А через кого? Тепер давай, продовжуй рід.

Якіш: Прямо зараз?

Мати: А шо? Треба жити і виконувати свої обовʼязки. Нести свій хрест. (її штовхають) Ну. магедавид, чи шо там ще.

Якіш: Прямо тут, зараз? Поряд із тілом покійного батька?

Мати: Він тільки задоволення отримає перед смертю. Давай, починай. Де Пупча?

Якіш: Ага, зараз! Я весь мокрий, біжав. Ніччю, у незнайомому місті, на безімянній висоті,  при людях.

біжав, мокрий увесь.

Мати: Давай, кінчай теревені – і до справи. Справі час, потісі -година.  Семеро но одного не чекають.

Це остання воля батька. Заповіт.

Пупча нерішуче підходить до чоловіка.

Тесть: Давай, ну! Громадськість вимагає.

Тато Якіша (піднімаєтся з останніх сил) Давай! (падає і знову вмирає).

Тесть: Бачиш? Це його остання воля. (Скандує) Якіш, давай! Якіш, давай! (дає сигнала глядачам скандувати разом  з ним)  

Якіш: На людях?

Тесть: Люди тільки на це і чекають. Вони за це гроші заплатили.  (Питає у глядачів у перших рядках – скільки коштує квиток?)  Бачиш? Ну, давай. Секс на сцені. Уперше в історії українського театру.  На наступну виставу усі квитки розхватають.

Лібех (входить веселий): А що це тут у нас? Пікнік? Я працюю, не покладаючи рук, а ви тут відпочиваєте.  Тато приліг на травку, відпочиває.

Тато Якіша (з останніх сил піднімається): Щоб ти так відпочивав (знову вмирає).

Мати Якіша: Я не зрозуміла – ти таки помер чи ні? Якщо помер – лежи і не лялякай. Якщо ні – вставай і не мороч  голову.

Тато Якіша. Я ще не вирішив.

Лібех:  До речі, похоронним бізнесом я теж займаюсь. Найкращі труни по доступним цінам. (до зали) Поховати нікого не потрібно?

Тесть: Пікнік, падлюка? Зараз ми тобі покажемо пікніка! Усе через тебе!

Усі накидуються на Лібеха, він тікає. Усі наздоганяють його. Померлий тато встає та наздоганяє інших.

    

 

Ява вже 18

 

Там же.  Ніч. Вулиця. Ліхтар. 

Якіш: Увесь Всесвіт розміщається у трикутнику Плачки-Полюшки-Пальчинки. За межами цього нема нічого.

Навіть людей з собачими головами. Нічого. Пусто… Але ж є! Істинно кажу вам — є інший світ! Великий світ, що спричиняє страждання своєю досконалістю. І у цьому світі є палаци і принцеси! Треба лише розкрити вікна і впустити цей великий світ до себе у душу.  І набравши повітря, стрибнути туди.

Мати Якіша: Ну, таки шо ви скажете за мого сина, а? Палац. Принцеса, не хвіст собачий. Він таки робить по-великому, не по-маленькому.

Форседес (підходить до Якіша, оглядає його, ніби вона його  раніш не бачила):

Ага, тобто я тобі вже не потрібна. У нас запроси. Нам принцеса потрібна. А ви до мене у душу загляньте. Так, останній підстаркуватій містечковій проститутці. Ви ж так і не зрозуміли, хто я така.

Пупча: І я.

Форседес: Заткни пельку, дурепо. Я повертаюся у свою студію. Як що, ви знаєте як мене найти. Ніколи нікому не передзвонюйте, не нагадуйте про себе. Ніколи нічого не просіть, навіть у тих , хто сильніший від вас. Самі прийдуть і самі усе принесуть на тарілочці з блакитною….Коли ви будете потрібні, вас знайдуть. Прощавайте, панове глядачі.

Мою роль у цій виставі закінчено. Режисер дозволив мені не виходити  на поклони і йти додому. Зато я раніш повернуся. З цими пробками…. Не поминайте лихом. Кінець другї дії. Нагадую — при нашому буфеті працює театр.

 

Ява 19

Перерва (Шо? так у оригіналі)

 

Дія 3

Палац і принцеса

Ява 20

Берег річки у Полюшках. Ніч. Уся мишпуха знову тут. Батько лягає на траву і знову вмирає. 

 

Мати Якіша: Ну, і де ж тут твоя принцеса? Де ж тут твій палац?

Усі дивляться на тестя. Фанфари. Входить барон Трумпелаз, весь з себе такий барон. Ну прямо барон та й годі. 

Трумпелаз: Трумпелаз!

Мати Пупчі: Шо?

Трумпелаз: Трумпелаз!

Мати Пупчі: Так шо нам тепер?

Мати Якіша: А, це звати йрго так.

Тесть: Ідіоти, це французька. Бонжур месье!

Трумпелаз: Таки бонжур.

Тесть (переможно): Ну, зрозуміли?

Трумпелаз: Трумпелаз!

Мати Пупчі: Ви ідіот?

Трумпелаз: Нє, барон!

Мати Пупчі: Одно іншому не заважає.

Трумпелаз: Трумпелаз!

Тесть: Я – їхний тесть.

Трумпелаз: Трумпелаз! Барон! Маю честь запросити вельмишановного пана Якіша де імпотенто і вельмишановну пані де потвору, і усю вашу вельмишановну мишпуху до палацу її височності принцеси!

Пупча: Мій чоловік– не імпотент. У нього просто поки що не виходить. Запір.

Трумпелаз: Її височність просить вас до палацу. Усе вже сплачено.

Тесть:  Оце так!

Трумпелаз: Трумпелаз!

Тесть: Ну, що я вам казав! Принцеса– це обʼективна реальність, що дана нам у почуттях.

Пупча: Мені тут тільки принцес не вистачало. Ще вихопить мого чоловіка — і поминай як звали.

Мати Пупчі: От кому добре (показує на труп) Лежи собі я ніяких клопотів. А нам за якимсь пертися у якийсь там палац до якоїсь там принцеси. Добре, хоч усе на шару. Тобто, на дурняк, як кажуть французи.

 

Ява 21

Нє, таки палац, а шо ви думали? Розкішний зал з антикварними меблями. Входить уся мишпуха, боязно озираючись. Ходят майже на ципках.

Трумпелаз: Ласкаво просимо до палацу! (Гості боязливо збиваються до купи. Йди знай, шо воно таке той палац.

Якіш: Мати, мені страшно

Мати Якіша: А ти не бійся, і не буде страшно.

Якіш: Легко сказати.

Мати: Здохни, але тримай фасон! У нас, може, іншої нагоди не буде. Життя дається людині один раз, і прожити його треба так, щоб… (у зал) ну, далі ви знаєте.

Якіш (тремтить): Мені холодно!

Мати: (боязливо підходить до Трумпелаза) Пробачте,  може, у вас тут є якась ковдра?

Трумпелаз (урочисто): Ковдру для месье Імпотента!

Якіш здригається як від удара струмом. Десь за сценою йде луна, хтось передає наказ:

«Ковдру для месье Імпотента». Нарешті, приносять ковдру. Накидують на  Якіша, але він тремтить ще більше.  Шепоче на вухо мамі.

Мати: Терпи! Ніде тут

Мати нерішуче підходить до Трумпелаза, шепоче йому на вухо.

Трумпелаз (урочисто): Ясновельможний пан імпотент хоче посцяти!

Якіш (збентежено махає руками)

Трумпелаз: Ясновельможний пан хоче срати!

На сцену викатують унітаза на колесах

Трумпелаз: Срати подано!

Якіш сідає на унітаза, його везуть на мотузці за куліси

 

Ява 22, наближаємося до фінальної кінцевої розвʼязки

 

 

Трумпелаз: Її височність – принцеса Шампиньє-Шандильє!

Входить натуральна така собі  Принцеса уся така принцеса принцесова така. Трумпелаз кланяється, за ним невміло – усі інші.  Наша мишпуха дивиться на неї немов на якусь казкову принцесу з казки, ходять навколо неї. 

Трумпелаз: Месье Імпотент…

Принцеса підходит до Тестя.

Тесть: Та це не я! Він посрати вийшов. У мене с цим ділом як раз усе в порядку. Хочете переконатися?

Слуги привозять Якіша.

Трумпелаз: А ось і він. Ну шо?

Слуга: Успішно.

Трумпелаз: Поздровляю! (Потискає руку слузі)

Трумпелаз (бере Якіша и Пупчу, підводить до принцеси)

Ваша височність, дозвольте запрезентувати. Месье імпотент, мадам Потвора!

Принцеса: Дуже приємно. Шампинье –Шандилье. Принцеса першої категорїї. (Показує посвідчення)

Мати Якіша: Можуть же деякі влаштовуватися. Принцеса. Робити нічого не треба, а зарплата йде.

Трумпелаз показує — треба кланятисяо.

 

Якіш: Я…. А тут все таке… палац…а ми ж тут.. з Плачек цих …Нащо ми тут… Мати, нащо ти погодилася…тут, є інший світ, а ми там….це усе не для нас… ми помремо у Плачках і ніхто, ніхто про нас не припамʼятає (ридає)

Мати Якіша: Нє, ви не подумайте. Він нормальний. Просто оце усе на нього.

Якіш: Вона принцеса! А ми — гівно…

Ридає Пупча, а за нею уся мишпуха. Смачно так ридають, уголос. Один одного заводять. Дивляться один на одного і ридають. 

Якіш (Трумпелазу): Ну что ти вирячився на нас? (у залу) Ну а ви чого дивитеся? Робити нема чого? Йдіть вже додому.. Вже скоро кінець. Потім черга буде у гардеробі.  До якої години у вас транспорт ходить?  А зараз скільки? Тату, мати! Великий світ насправді їснує, але він не для нас. Повернемося додому, у наші Плачки. Там ніхто не буде з нас сміятися. Нам тут робити нічого. Вона принцеса! А ми — жалюгідні маленькі людинки.   (Знову ридає. Ридають усі хором, злагоджено) Якіш ( до зали) А ви що? Ридайте з нами, ридайте як ми, ридайте краще за нас! Чим ви кращі за нас? Ви усі тут такі ж жалюгідні та убогі люди.

Принцеса потискує плечами, мовляв «Нічого тут не поробиш», йде. За нею — уся обслуга і Трумпелаз.

Трумпелаз: Моя роль закінчена. Ще встигну на останній автобус.

Якіш: Стійте! Громадянко принцесо, зачекайте! (Принцеса і усі зупиняються).

Якіш: Я все життя думав – може,і я чогось вартий. Може, одного чудового дня я щось винайду, напишу якогось романа.  Ми прості, звичайні люди, не усім же бути принцесами та лауреатами державних премій. Не усім же перекладати пʼєси з івриту і жити на авторські відчислення. Але ми теж прагнемо до свого маленького щастя. Ми тех хочемо любити і щоб нас любили.  Ми встаємо зранку на роботу, збираємо дітей у школу,  крутимося цілими днями як заведені, чекаємо на кінець робочого дня, кінця тижня, відпустки, пенсії…Невжели це (показує на Пупчу) це усе, чого я у свєму житті заслужив?  І більше нічего ніколи не буде? А якщо я захочу від неї відпочити, то моя доля — лише стара містечкова проститутка? (Усі уважно слухають і кивають на згоду). Завжди буде так і ніякої надії? Не прилетить раптом чаклун у блакитному зорельоті, не припливе принц під яскраво-червоними вітрилами, не прийде святий Микола з мішком подарунків? Тільки Пупча – і усе? (До залу) У вас теж так?

Принцеса  повертається до них спиною і йде за куліси. За нею — уся обслуга. 

Тесть: Вона увесь час тільки на мене дивилася. Якщо б я захотів…

Мати Пупчі : Принцеса. Велике цабе.  Я б теж могла. Вона тільки зовні принцеса, а усередині — звичайна баба, як усі. Поїхали додому.

 

Ява 23

 

Мати Якіша: Ну, ми зробили для тебе, що могли.

Тесть:  З потворою у нього не виходить, з принцесою він соромиться. Куди ж тоді?

Мати Якіша: Освітлювачі, виключайте світло.

Світло поволі гасне

Тесть: Залишилося тільки знайти Лібеха і всипати йому по перше число.

Мати Якіша: Можна навіть по друге. Добре, стели прямо на сцені. Хоча тут жорстко, але що робити?

 Усе. Замовкає річ. Вечір. Ніч.

Тесть: Слухай,  у нас у профкомі якісь путівки зʼявилися.

Мати Якіша: Приходь завтра до профкому. .

Тесть: Який рік звання заслуженого артиста обіцяють.

Мати Якіша:  Та спи вже.  Народного тобі ще.

Усі лежат під ковдрами та польтами.  Тільки Якіш стоїть.

Пупча: Йди сюди, лягай поруч. Ти ж не винний. Ти намагаєшся. Але…. Може, якось? А?

Нерішуче протягує до нього руки. Він з жахом відступає).

Якіш: Ну невже цей червоний жахливий ніс буде моєю дороговказною зіркою усе життя? Невже я більше нічего у життя не заслуговю? (Поднимає голову) Гей , ви там, зверху. Даю вам останнього шансу.  Зараз я заплющу очі, а коли відкрию, усе навкругі зміниться. Ну? Рахую до трьох. (Заплющує очі). Один Два, три!  розплющує) Уся як було. От же ж паразити! Ну що вам було варто зробити  одне невеличке чудо у одному театрі? Підмінили б її іншою акторкою.  Эх… ( у розпачі лягає поруч з жінкою, накриваються)

Пупча: Де ж моя дитинка? Вона вже має зʼявитися. Я була б доброю мамою. Я б його годувала,  розповідала б йому казочки, грала б з ним. Чим же я завинила перед богом, що у мене ніс не такий як треба? А що таке як треба. Може десь у іншому всесвіті мене вважали би першою красунею.

Співає колискову уявній дитині

 

Ява 25

Кульмінація

 

Пупча и Якіш хроплять. Він немов би випадково обіймає жінку, починає активні рухи. Вона йому підмахує. Немов уві сні. Темп рухів наростає.

Якіш (відкриває очі, немов до нього дійшло) Вийшло! Входить и виходить!

Пупча. Чудово виходить. Слухайте усі! У нас вийшло! Стрілка стала на 12!  Якщо ми єдині, ми непереможні!  Вперед, сини вітчизни.  Теперь я – справжня жінка, і у мене справжній чоловік!

Тесть (прокидаєится) Що таке?

Пупча: У нас вийшло!  На 12!

 

 

Ява 26

Передостання

 

Ранок. Усі веселі та задоволені.

Мати Якіша: Як же это трапилося?

Якіш: Сам не знаю. Якось так, уві сні.

Мати Якіша: Тобі тепер треба зберігати сили до наступного разу.

Пупча: Воно там війшло, куди треба. Згідно з інструкцією.

Мати Пупчі: Ну і як воно?

Пупча: От усе тобі треба знати.

Якіш: Боже, і це усе, про що стільки говорять? Про що стільки фільмів, книг,вистав?

Тато Якіша:  Ці відомості дуже перебільшені.

Мати Пупчі: Ой, не скажіть. Цікава штука. Мені дай волю, я б днем і ніччю. (Пупчі) Ти як себе почуваєш? Не нудить?

Вбегає Лібех, за ним — японець і його батьки.

Лібех: Ну, шо тут трапилося? Друге пришестя?

Мати Пупчі: Краще! У нас вийшло!

Лібех: Ну я ж казав.  А я маю нового клієнта – японський японець з Японії. У спадок отримав лише спадкові хвороби. Йому шукали наречену по усій Японії, і нарешті, звернулся до мене. Нічего, знайду я йому наречену, хоч на Місяці. Ну, а тепер час розплати настав. Прошу щасливих батьків провести оплату. З привʼязкою до курсу долара (у залу) Скільки гривня сьогодні? банковському прайму, плюс витрати на проїзд, командировочні.

Мати Якіша: У нас тільки на проїзд і залишилося.

Мати Пупчі: А я ще й овдовіла (ридає демонстративно. Але бачить, що це ніякого враження не створює і припиняє). А у мене ще витрати на похорони.

Мати Якіша: Так ви ж оптик. Займайтеся своїми окулярами.

Лібех: Пане японець, ви ж бачите, що я заради вас стараюся. Але вашу наречену вже вихопили інші замовники.

Пупча:  Я вже справжня жінка справжнього чоловіка. Скоро маю народити (погладжує себе по череву).

Мати японця: Ми витратили багато йен. Обіцяв наречена — давай наречена. .

Лібех:  (мамі Пупчі): До речі, а ви заміж не хочете?

 

Ява 27

Остання

Тесть: Ну, мені пора. Потяг скоро відходить.

Пупча бере Якіша за руку: Запамʼятаємо цю ніч і цей  день. Ніч нашого кохання  і пристрасті. (до зали)

Ви будете сміеятися, але це вже усе.

Це була вистава за пʼесою славнозвісного  ізраїльського драматурга Ханоха Левіна у перекладі  Марʼяна Бєленького.

Як мені усе це обридло! (Знімає грим и ніс. Якіш теж. Розкланюються).

 

 

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *