Ханох Левін

Скетчі

Переклад з івриту Мар’яна Бєленького

Він — це не я, а ти.

Задоволений чоловік сидить поруч з задоволеною спокійною жінкою.

Входить Нервовий. Вказує пальцем на груди жінки:

Нервовий: Я хочу це.

Спокійна: Це вже його.

Задоволений: Це моє.

Нервовий: Але я хочу.

Спокійна: Це неможливо.

Нервовий: Але мені дуже хочеться.

Спокійна: Неможливо.

Спокійний посміхається, торкається пальцем її грудей.

Спокійна: Це вже його, розумієш?

Нервовий: Розумію, але жаль. (Задоволеному)Добре тобі?

Задоволений: Авжеж.

Нервовий (жінці): А тобі?

Спокійна: Теж.

Нервовий: А мене ніхто не питає, добре мені чи погано.

Дуже жаль, что я  — не ви.

Задоволений: Добре, що я – це я.

Нервовий: Авжеж. А бути мною це, виходить, погано?

Задоволений: Виходить так.

Нервовий: Давайте удавати, ніби ви – це я, а я- це ви.    (Вказує  на груди): Якби я був він, ти б мені це дала?

Спокійна: Але ж ви – не він.

Нервовий: Це так. Дуже жаль.

Задоволений: Але оскільки він – це не я, ти ж йому не даш?

Спокійна: Авжеж.

Задоволений: (нервовому): Ну,тепер ти зрозумів?

Нервовий: (Наближається до задоволеного, ніби хоче у нього війти).

Задоволений: Хочете війти у мене і стати мною?

Нервовий: А як ви здогадалися.

Задоволений: Не вийде. Кожен – це він сам. Неможливо стати кимось іншим.

Нервовий:  А  жаль.  Дуже жаль. Може, воно якось поміняється? Ви станете мною, а я – вами…Добре, піду. Жаль, дуже жаль.

Йде.

 

   Біля під’їзду

 

     Чоловік проводжає жінку. Зупиняються біля входу в її дім.

Жінка: Піднімешся до мене?

Чоловік: Щось мені у роті кисле.

Жінка: Тобі завжди кисле, коли ти доходиш до моїх сходів.

Чоловік: А сьогодні особливо. Як на мене, я захворів. У мене озноб.

Жінка: Може, грип? (Торкається до його лоба. Він ухиляється) Нема температури

Чоловік:  Мене нудить. Де тут можна блювати?

Жінка: У мене у вбиральні, підемо.

Чоловік: Нема сил підніматися. Може, десь на вулиці.

Жінка: У мене теж можна.

Чоловік: Я соромлюся. Краще на вулиці.

Жінка: Возьми ключа, я тут почекаю.

Чоловік: Ні, піду краще додому відпочивати.

Жінка: Від чого?

Чоловік: Від блювоти.

Жінка: Але ж її нема.

Чоловік: Буде.

Жінка: Коли прийдеш?

Чоловік: Коли буду здоровий. Але ж не буду вже. Може, я завтра вже помру.

 (Йде).

Жінка: Ти мене ще кохаєш?

Чоловік махає рукою, мовляв “Відчепись!”

Той, що пісяє

Той, що пісяє, сидить у кіно з дівчиною. Поруч – сторонній. Кіно вже почалося.

Той, що пісяє(пошепки): Ходив  до вбиральні, а зараз знову хочеться. У мене взимку завжди так.

Сторонній: Тссс!

Той, що пісяє : Влітку також. Може це простата, або січовий міхур.

Жінка (дивиться на екран): А може, і те і інше.

Той, що пісяє: А може, ще й нирки.

Сторонній: Тихше!

Той, що пісяє: Розповіси мені потім, що я впустив.(Виходить.  На экране щось дуже смішне.   Жінка і Сторонній дивляться один на одного,  сміються, обіймаються, але тут вертається Той, що пісяє, і вони знову, нібито нічого не було, дивляться на екран.

Той, що пісяє: Щось я прогавив?

Жінка:  Авжеж! Отой тікав  на велику, потім – у машині,

на пароплаві, на слоні, на потязі,  на літаку, але прибув на весілля вчасно.

Той, що пісяє: Я читав у газеті, що це -найкращий эпізод . От треба ж було мені як раз вийти!

Замість того, щоб дивитися найкращий епізод, я просто мочився. Навіть поспішав так, що не зміг це зробити до кінця, згідно з правилами Мінздраву.  Тому мені довелося повернутися, і повторити цю процедуру. Потім добре отрусити робочий орган, застібнути штани. А це ще кілька хвилин. О! Зараз знову потрібно.

Жінка:  Маєш рацію. До речі, поки ти там розважався, я тут познайомился з одним , і у нас обох виникло велике світле почуття.

Той, що пісяє: Але ж ви навіть не знайомі!

Сторонній: Дозвольте представитися. Констянтин!

Жінка:  Ми вже усе вирішили. Можеш нас поздоровити.

Той, що пісяє (приголомшений): За ті дві хвилини, що я пісяв?

Жінка:  У нас кохання з першого погляду. У нас багато спільних інтересів, він цікавиться драматургією .   Вистави за п’єсами у його перекладі йдуть у театрах. І взагалі – від дуже цікавий співбесідник.

Сторонній: Авжеж. Дуже цікавий.

Той, що пісяє: Вийшов на хвилинку попісяти…

Жінка: Я бажаю тобі усього найкращого.

Той, що пісяє  (дуже здивований)  : От же ж війшов попісяти….

Жінка:  До речі, тут тільки що проходила дівчина, у яку ти був закоханий колись.

Ти мені колись показував її фото.

Той, що пісяє: Та, що подібна до Марини Владі?

Жінка: Отож!

Той, що пісяє (схвильовано): Де вона?

Жінка: Вона вийшла з залу, коли ти зайшов. Вона зараз має дуже добрий вигляд, прямо таки красуня. Вона мене запитала – де ти? Я сказала, що ти вийшов попісяти. Вона сказала – дуже жаль, я усі роки була у нього закохана.

Той, що пісяє (дуже схвильований): Куди вона пішла?

Жінка: Вона взяла таксі і поїхала до аеропорту. Вона тепер житиме у Австралії.

Жінка: А потім тебе шукав продюсер, який хотів купити у тебе права

на твій сценарій. Він був готовий заплатити тобі прямо на місці мільйон доларів.

Але він дуже поспішав.

Той, що пісяє : Куди?

Жінка:  У аеропорт. Вони поїхали разом. У Австралію. Назавжди. На ПМЖ.

Той, що пісяє: Пішов попісяти. Втратив мільоін доларів. Що ще?

Жінка:  Та нічого. Усе гаразд.

Біля кіоску з гарячими сосисками

Дайте мені, будь ласка, гарячу сосиску  с булкою. Тільки щоб сосиска була гаряча, а булка – м’ягкою. Сосиску покладіть мені велику. Дуже велику. Безрозмірну. Тільки щоб дешево було. Бажано безкоштовно. А ще краще, щоб ви мені доплатили.  А чи не могли б ви меня заспівати за ті ж гроші? Або ж виконати стриптіза. І щоб ви мене умовляли, щоб я з’їв оту кляту сосиску. Як мамочка. І щоб ви були молодшою років на 40. І щоб ви лягли зі мною на диванчика отут у куточку.

І щоб говорили мені, який я молодий, красивий, талановитий. За ті ж самі гроші.

Тобто безкоштовно.

Стара дає йому сосиску.

Дякую. Жаль. Дуже жаль.

 

За 30 років

Чоловік: Алло?

Жінка: Слухаю.

Чоловік: Це Беба?

Жінка: Ну, Беба. А хто це?

Чоловік: Макс.

Жінка: Хто?

Чоловік: Макс.

Жінка: Я не знаю ніякого Макса.

Чоловік:  Ви не  пам’ятаєте.  30 років пройшло. Макс

Жінка  (замислюється) : Ой, Макс. Так ви той самий Макс.

Чоловік: Той самий.

Жінка: іНу і чого це ти раптом вирішив зателефонувати? Через 30 років…

Чоловік: Ну я тут у вашому місті. І подумав – може, ти все ще чекаєш на мене?

 

Жінка: Я вже давно заміж вийшла.

Чоловік: Поздоровляю.

Жінка: И вже стала вдовою.

Чоловік: Тобто, ти вільна…

Жінка: Ні, я знову вийшла заміж…

Чоловік: До речі, може ти пам’ятаєш, де отой гаманець, що я у тебе забув. Там було пару дрібних монет…     Я тут проходив повз і думав його забрати.

Жінка: Та який там гаманець, 30 років пройшло.

Чоловік:  Може, пошукаєш? Маленький  гумовий, там було кілька монет і квітанція із пральні…

Жінка: Прощавайте.

 

Готель

 

Гість:  Добридень! Моє прізвище Купець.  Я замовляв у вас номер.

Портье:  Будь ласка, пане Купець. Ось ваші ключі. Приємного відпочинку!

Гість: Коли у вас сніданок, обід, вечеря?

Портье: Сніданок — з 7 до 9. Обід — з 12 до 2. Вечеря — з 7 до 10.

Гість: А якщо я захочу їсти о  5?

Портье: Можна замовити, пане Купець.

Гість:  А о 10?

Портье: Можна і о 10, пане Купець.

Гість: І шоколад?

Портье: І шоколад , пане Купець. Приємного відпочинку.

Гість: А коли у вас відбій?

Портье: Коли захочете, пане Купець. Це ж готель.

Гість: Тобто я можу лягти і о 12 ночі?

Портье: Так, пане Купець.

Гість: А коли у вас побудка?

Портье: Коли захочете, пане Купець.

Гість: И ніхто мене не розбудить?

Портье: Якщо ви не захочете, так ніхто, пане Купець.

Гість: Я можу встати навіить о 12?

Портье: Так, пане Купець.

Гість: Але якщо я лягаю о 9, нащо ж мені валятися до 12?

Портье: Как вам будет угодно, пане Купець.

Гість: А якшр мене не буде на обіді?

Портье: Це ваша справа, пане Купець.

Гість: А коли я почищу зуби, кому мені показати?

Портье: Нікому, пане Купець.

Гість: І ніхто не перевірятиме чи я вимив шію?

Портье: Ніхто, пане Купець.

Гість: И у мене буде ключ, щоб я міг закритися зсередини?

Портье: А  як же, пане Купець.

Гість: І брелок?

Портье: А як же, пане Купець.

Гість: А якщо я забуду, у якому я номері?

Портье: На ключах написано, пане Купець?

Гість: А якщо я втрачу ключі?

Портье: Ми вам дамо інші, пане Купець.

Гість:  А якщо я прокинусь посеред ночі?

Портье: Це ваша справа, пане Купець.

Гість: А якщо я заплАчу?

Портье: Чому?

Гість: Темрява,  чуже місто, незнайома обстановка.

Портье: Ви зможете зателефонувати до портье.

Гість: І він на мене не кричатиме?

Портье: Це його робота, пане Купець.

Гість: А можна піднятися у номера на ліфті?

Портье: Звісно, пане Купець.

Гість: А якщо я прямо зараз піду і візьму ванну?

Портье:  Як вам буде завгодно, пане Купець.

Гість: Тобто я не зобов’язаний взяти ванну прямо зараз?

Портье: Ні, пане Купець.

Гість:   А что ви мені  дасте?

Портье: За що?

Гість: За те, що я прийму ванну.

Портье: Нічого, пане Купець.

Гість: Отже, я зараз прийму  ванну, почищу  зуби, попісяю,

надягну піжамку. А?

Портье: Як вам буде завгодно, пане Купець.

Гість: Тобто, нікого тут не хвилює, чи я почистив зуби, чи я поїв, поспав… Ну і порядки тут у вас.  Концтабір. А хто мене укриє?

Портье: Ніхто, пане Купець.

Гість:  Так…(Топчеться на  місці, дуже разочарований) : Ну, то я пішов?

Портье: Спокійної ночі, пане Купець!

Портье:  (Підставляє щоку):  А поцілувати?

Портье: Та пішов ти у сраку, придурку!

 

     Легка хода

Виходить  кульгавий. Кожен крок на хвору ногу  робить йому боляче.

На  голові – великий капелюх, він підтримує його обома руками. На спині, під

сорочкою — горб, з якого тече червона рідина.

Я  —  людина спритна, легкість рухів для мене важніш за все.  Я не полюбляю  таскати сумок — люблю, коли руки вільні.  У людини, яка йде по вулиці, руки повинні бути вільними.

Кишені не слід дуже завантажувати. Тому я кладу ключі під ступню, так що я іх постійно відчуваю.

Хотів би я побачити того кишенькового крадія, що підняв би мою ногу, зняв  туфель і шкарпетку і  и  украв  би ключі.  Тоді б його  називали не  кишеньковим крадієм, а туфельним і шкарпеточним. (Сміється, підіймає ногу) Ну, йди сюда, ідиоте (Пауза). Ні, він не йде. Він плаче дома, бо лишився роботи. Йому навіть  виплат по бізробіттю не належить, він навіть  не  туфельник  и  не  шкарпеточник, а безработник и нещасник. (Підстрибує, позіхає)

У людини, яка йде по вулиці, повинні бути вільні руки, бо у нього є лист від коханої,

яка залишила його 30 років тому. Я якщо йому захочеться ще раз прочитати отого листа,

пережити кожне слово,  и знову почути оту безодню, що розверзлася перед ним, коли він прочитав оті слова розпачу і розлуки – у нього повинні бути вільні руки. Тому що він нарешті мусить зрозуміти – що ж там таке скоїлося 30 років тому, перечитати кожен рядок и кожну букву і те, що між ними сховалося і тоді він мусить присісти на лаву, щоб прочитати ще раз того листа, який він вже 30 років носить з собою. Тому я складаю усі оті листи у капелюха, а щоб вітер його не здув, я мушу тримати отого капелюха двома руками.

Що ще необхідно людині, у якого нога без перерви травмується ключами, і який без перерви мучить своє серце отими старими листами – це ресурс поповнення енергії, адже він почуває себе дуже, дуже погано.  А для цього краще усього – це шматочок кавуна, який я завжді ношу з собою.

Тому я прилаштував отого кавуна у рюзака. І це насправді ніякий не горб і ніяка не кров.Я маю сильну і пряму спину, і  я наповнений энергією від цукру що в кавуні, тому у мене легка хода.

 

Йде собі.

 

Мертві впливають на живих.

 

Жінка: Мій чоловік помер.

З’явліється обличчя чоловіка.

Эліас, Эліас!

Обличчя зникає

Але роки йдуть і риси покійного вже розпливаються у пам’яті.

Риси небіжчика розпливаються

Ах, Еліас, Еліас!

Обличчя зникає.

Одного разу я познайомилася з одною людиной. З чоловіком. Ми обидва немолоді, самотні, і хочемо разом зігріти залишки борщу життя.

(З’являється його обличчя. З іншого боку – обличчя небіжчика. Вона із жахом  відштовхує від себе обличчя тієї людини).

Ах, Еліас, Еліас!

Я так більше не можу. Не можу так більше. Так більше не можу я .

Обличчя одної людини зникає.

Ах, Еліас, Еліас!

 Обличчя зникає

І ось, через 10 років, я знову зустріла отого чоловіка.

 З’являється обличчя того чоловіка.  Разом з’являється обличчя небіжчика.

Вона  звертається до того чоловіка.

Ні, я ще не дозріла.

Обличчя того чоловіка зникає

Ах, Еліас, Еліас!

Обличчя того чоловіка зникає

І одного разу отой чоловік теж помер.  І тепер я думаю – чому ж я за нього не вийшла.

З’являється обличчя того чоловіка.

Ах, Бурла, Бурла!

     Обличчя зникає.

Той помер, и цей помер. Що  ж тепер?

З’являється обличчя тієї людини

Ах, Бурла, Бурла!

Обличчя зникає.

Обличчя небіжчика

Ах, Еліас, Еліас!

Обличчя зникає

Настане день, коли і я помру. Як же ж тоді?

 

 

Шапка, що перетворюється у кошик.

Людина у дивній шапці – у переповненім автобусі. Поруч – людина з кошиком. Вони притиснуті один до одного, лицем один до одного.

Шапка:  Дехто дивується, коли дивиться на мою шапку.

Але це дуже корисна шапка. Отут є замок -блискавка, і коли її розстібнути, внутішня частина стає зовнішньою, а зовнішня – внутрішньою. А тут збоку – 2 гудзики, и якщо за них потягнути, виходять вушка, які стають ручками, за які можна тримати вже не шапку, а кошика.

Це дуже зручно. Осінню, коли дощ і вітер, ви маєте шапку, і вам не треба нести кошика,

А коли ви бачита не вулиці яблука зі знижкою, то небо просвітлюється, дощ припиняється, и у вас в руках вже кошик. Бо нащо вам шапка, коли нема вітру і дощу.  І ви вже маєте зручного кошика. А якщо раптом знову вітер і дощ…

Той,  що з кошиком:  Дуже зручна річ. Де ви таку дістали?

 Із шапкою: Отримав у подарунок.

З кошиком: Так може, запитаєте у того, хто вам подарував?

 Із  шапкою:  Він помер. У кінці Австралії.

З кошиком: Може, написати його вдові рекомендованого листа?

Із шапкою:  Він був одинак.  Я — єдиний, хто у нього був. Він спеціально прибув з самого кінця Австралії, щоб подарувати мені цю шапку. Потім повернувся і помер. Назавжди.

З кошиком: Дуже  жаль. Якщо б я мав таку річ, моє життя стало б зовсім інакшим.

  Із шапкою:  Така річ усім потрібна.

З кошиком: Коли б у мене була така шапка. До речі – як ви її називаєте – шапка чи кошик?

Із шапкою: Це залежить від функції. Гегель казав, що кожна річ – це річ у собі. Коли Вона викВінує функції шапки, я називаю її шапкою. А коли кошика – кошиком. Феноменолізація функції, як сказав би Гегель.

Кошик: Ви щаслива людина. У вас є усе, що треба людині для щастя. Така шапка. Із такою шапкою кожен був би щасливий.  Потрібна шапка – ось тобі шапка. Потрібен кошик – ось тобі кошик. І вже не цікавлять ніякі теракти, війни, обстріли.  Нічого в житті більше не потрібно.

Дуже, дуже жаль, що в мене нема такої шапки.

Я бул знайомй з одною жінкою з Австралії.   Вона мені навіть натякала. Але я не насмілився. А то жив би зараз у Австралії і мав би дві таких шапки. Одну запасну.  На всяк випадок. Якщо перша десь подівається. Йди знай, як  життя обернеться.

 

Касир і кондуктор

Студія ТБ. Диктор, двоє гостей.

Диктор:  Добридень, панове глядачі!  Сьогодні у програмі “Діалог” — два продавця квитків  — автобусний кондуктор і касир  кінотеатру.  Пане касир, як ваше прізвище?

Касир: Давидов.

Диктор (кондуктору): А ви, пане?

Кондуктор: Я — кондуктор у автобусі.

Диктор: А ім’я?

Кондуктор: Реджуан.

Диктор (весело): Панове і пані,  купуйте квитки у Реджуані.

Кондуктор (йому зовсеі не смішно) :  Реджуан, не Реджуані.

Диктор: Та яка різниця? Аби рима була.

Кондуктор (ображено): Реджуан і Реджуані – це різні ім’я. Я вимагаю щоб ви вибачилися.

Диктор: Ну добре, добре. Пробачте.

Кондуктор: Я вимагаю офіційного вибачення. Я не якийсь там Реджуані, якого кожен може образити. Я не стерплю, щоб паплюжили моє ім’я.

Диктор: Вельмишановний пане! Приношу вам свої офіційні вибачення від імені керівництвова нашого телеканалу. А теперь у нас – вільна діскусія.  Кажіть, що хочете.

Кондуктор:  Про що?

Диктор:  Про вашу роботу. Яка напруга створюється між вами.

Кондуктор: Та яка там напруга? Я в автобусі, він — у касі.

Диктор:  Але ж є різниця. От про це і побалакайте.

Касир:  Він  у автобусі, я — у  касі.  От і вся різниця.  Багато людей думають, ну касир.

Відкрив касу, зібрав гроші, закрив віконце, підрахував, здав виручку, пішов собі.

Але усе не так просто. Приходити треба за годину. Підготувати дрібні гроші,

квитки. Після  закриття  каси  я   залишаюся ще на годину, щоб підрахувати виручку, написати звіт.  А зранку йду до банку здавати виручку.

Каса відкрита за годину до першого сеансу і до початку останнього, без перерви.

Тобто виходить 10.5 годин.  Дехто думає, що ми, касири, дивимося кіно безкоштовно.

Це не так. Я ж не можу залишити касу навіть на хвилину.

Це всілякі там кондуктори можуть собі дозволити.

Кондуктор:  Та яке там до біса кіно після 8 годин у пекельному автобусі?

Касир: Коли ви працюєте удень, хто вам заважає піти в кіно ввечорі?

Кондуктор: А хто вам заважає їздити зранку в автобусі?

Касир:  Отже дорівняв!  Автобус  — це ж не розвага, як кіно. Автобус – це свідома необхідність.

Кондуктор: А я і не кажу про розваги. Я кажу про можливість.

Касир:  Але ж і ви можете безкоштовно кататися на автобусі у вільний час.

Кондуктор: А ви можете у ваш вихідний піти в  кіно.

Касир: У мене вихідний у суботу.

Кондуктор: Ну то й що? Кінотеатр в суботу працює.

Касир: А може я — віруючий іудей? Мені в субботу в кіно не можна.

Кондуктор:  Але ж ви маєте таку можливість. Крім того, ви продали квитки – і все.

А я мушу постійно слідкувати за тим, щоб усі купували квитки. Вставати с місця, йти, штовхатися.

Вам цього не потрібно. Ви собі сидите у касі – і все.

Касир:  Але ж ви не маєте відповідальності за кілька тісяч  наявних грошей.

А якщо прийте грабіжник, вб’є мене і забере усі гроші? Такі випадки були. Тобто касир – це дуже небезпечна робота, як космВонавт.  Крім того, ви маєете безкоштовну форму, бази відпочинку, свою поліклініку,  табори для дітей, подарунки до свят,  13 зарплату, а у нас нічого такого нема.

Кондуктор: Це лише тому, що автобуси у нас — кооперативні, тобто соціалістичні, а кінотеатри – приватні. Але не для всіх, а тільки для членів кооперативу. А ми – наймані робітники, у нас нічого такого особливо соціалистичного нема, як і у вас.

Касир: Зате ви бачите з вікна різні пейзажі, а я – лише стінку перед собою.

 

Кондуктор: Ви краще порівняйте у яких у мовах ви рахуєте виручку, а у яких  — я.

Ви собі сидите спокійно, ніхто не заважає. А ми мусимо рахувати гроші у трясці, на крутих поворотах. А якщо автобус круто тормозне, гроші просипляться на підлогу, і я мушу повзати і збирати, а в цей час на мою руку хтось наступить, і у мене буде виробнича травма.

Касир:  Зате не в час пік, коли мало пасажирів, ви можете собі відпочивати, дивитися у вікно.

Кондуктор: А ви, коли нема глядачів, можете пити  каву або чай, читати газети або книжки, телефонувати знайомим.

Касир: А хто вам заважає принести свою каву або чай у термосі?

Кондуктор: А  тряска? Усю  форму зал’є.  Гаряча рідина вильється на руки, я ошпарюсь.

А це не признають виробничою травмою, бо пити каву ніхто не вимушує. Не те , що у вас там, у кіно. Ви у касі як у себе дома.

Касир:  У  кіно  приходять розважитися, подивитися на дівчат, поїсти попкорна.

Купив квитка -, зайшов. І ніхто не думає  — звідки оті квитки, хто їх

продає,  хто проставляє  місця,  хто  даєт здачу. Думають — усе так

просто , на деревах росте. Ні, панове!

Кондуктор:  Автобусні квитки  теж  не  в лісі збирають.  Це не так просто,  як

вам здається, панове! Життя зовсім не таке просте, усі зовсім не так, як вам здається.

Диктор:  На жаль, наш час закінчився. Дякую за цікаву діскусію.

Кондуктор:  Я тільки хочу сказати  пару  слів . Коли трапляється аварія….

аварии…

Диктор: До побачння, дорогі глядачі!

Кондуктор (швидко): Під час аварії ми повинні вивести пасажирів у безпечна місце, на нас уся відповідальність за вогнегасителі!

Диктор: Камери вже  вимкнені.  (встає і йде. Освітлення в студії гасне)

Касир:  В кінотеатрах теж бувають пожежі. А під час землетрусу ми,  кассири – у групі риску, тому що  (Темрява на сцені) весь  кінотеатр разом з глядачами руйнується, дах падає на глядачів, усі гинуть, а ваш автобус просто стане і все …

Кондуктор: Як це стане? Перевернеться! Двері заклинить. ніхто не зможе вийти…

Начальник генштабу Китаю

Монолог  літньої єврейки

Я  отримала наказ уряду Китаю очолити їхній генштаб. Я не розумію в чому тут справа.

Але вони хочуть.  Я теж спочатку  сміялася. Думала, вони шуткують.  Так прибув їхній міністр закордонних справ разом зі свитою. Ну, думаю, пранкери, розигрують стару.

Але вони наполягали і зовсім не сміялися. Сказали, що це постанова ЦК КПК.

Тоді я розплакалася. Припам’ятала чоловіка-небіжчика, мою самотність,  квартиру  пусту, спеку, ну і все це. Вони аж на коліна стали, благали.

А я кажу:

— Ви там що, з глузду з’їхали? При чому тут я? Я  по-вашому ні слова не  розумію, до воєнної справи ніякого відношення не маю.

Та ні, — кажуть, — хай вас це не хвилює,  ми  вам   дамо перекладачів, у вас будуть консультанти з воєнної справи.

— Та нащо я вам?

Уся наша  Народно-Визвільна Армія, увесь ЦК, КПК, товариш Ху та інші товариші,  усі члени всекитайських зборів народних представників вас просять.    Кожний військовий в караулі тільки про вас думає, за вашим наказом вони підуть в огонь і у воду. Тільки ви. Це — наказ генерального секретаря ЦК КПК. Питання вже узгоджене. А партія у нас – керівна і прямуюча сила суспільства, яка закликає народ Китаю до нових звершень.

Я, звісно, розчулася. Авжеж справа міжнародна, що тут поробиш. Жаль тільки, небіжчик цього не чув.  Але я ім відмовила.

—      Ми,-кажуть, —  вам  дамо усе. Кожен день – свіжа курка з базару.   Вам будуть військові честь віддавати.  Пошиємо вам мундира з мереживами. 10 тис. доларів на місяц чистими.

Я  як про  10  тисяч  доларів  почула, аж розридалася. Це ж 35 тісяч шекелів!

Де ж ви, думаю, раніш були, байстрюки пагані.  Горло прихопило. У мене так завжди, коли йдеться про  гроші.

— А що в мене буде, — питаю, — пілотка, берет, чи кашкет з кокардою?  Чи може каска? Якого кольору?

—      Ми вам зробимо  спеціального берета за спецзамовленням. Вас  увесь Китай просто

на руках носитиме. Вони вас обожнюють.

— І що ви у мені такого знайшли особливого?

—   А ви хіба не знаєте?

Ось воно як. Тут я нікому не потрібна, а там…

Не знаю. Якось воно дивно усе. І несподівано. А вони ж там чекають на мою відповідь…

Ну і що мені робити?  А? А то я прямо не знаю… А то я все плАчу і плАчу…

 

Той, кого примусили замовчати

Млявий,  понурий Блік тримає зів’ялого букета.  Назустріч  йому йде жінка-інвалід —  Планц.

Блік:  Я Блік. Ви мене  не  знаєте. А  може… Ми були з вами колись сусідами. Я іноді ходив за вами, ваши стегна дуже розвивали мою уяву. Але зараз не місце і не час про це говорити.

Тому я почуваю вас дуже близькою людиною. Ви були жінкою моіх мрій.

Планц: Ой, та що ви таке кажете! Я – стара, хвора і скрючена.

Блік: Але уявляв вас у Америці.

Входить зім’ятий Штрох з букетом.

Штрох Я Штрох. Я тут живу неподалеку. Я йшов за вами, коли ви йшли за пані Планц.

Багато разів, безсонними ночами я уявляв, як ви цілуєтеся та обіймаєтеся.

Блік: Ми ніколи один одного навіть не торкалися.

Штрох: Але у моій уяві ви витворяли таке… Як вам не соромно?

Планц: Це не я. Це – він.

Планц (Штроху):  Планц.

Штрох: Штрох.

Планц: Я  не  раз вас бачила, і уявляла вас  філософом, зануреним у свої філософські філософії. А виявляється – ген воно як.

Штрох: А я все життя думав тільки про плотські утіхи. З вами. Іншіх жінок я у свої фантазії не допускав.

Штрох (урочисто): Дорогий пане Блік! Дозвольте мені подякувати вам за десятки років тої

насолоди, яку ви давали мені у моїх снах та фантазіях.  За вашу мужність і героїзм, за безкоштовну діяльність на благо надання насолоди іншім людям у мої часи самотності і розпачу. Дозвольте

надати вам невеличкий подаруночок. Це стара квітанція з пральні, яку я знайшов серед білизни покійної бабусі. Звісно, цей презент не має матеріальної цінності, але  він має суттеву цінність надматеріальну, а це найдорожче, що є у людини.

(Виймає з кишені зім’ятий  брудний  рваний папірець и  урочисто подає його  Бліку) .

Блік  (збентежено):  Щиро дякую за честь, але мені  здається, що я отримав нагороду за ті діяння, які я зовсім і не робив.

Штрох: Робили, я свідок.

Блік: Крім того – отой папірець є цінністю для вас, але не для мене.

Штрох: Вам треба проникнутися думкою, що для когось іншого це є дуже цінна річ.

Блік  (бере у Штроха  папірця, ніяково тисне йому руку) : Дуже, дуже вдячний ясновельможному пану.  Пані Планц, щоб двічі не вставати, я хочу використати цю урочисту обстановку, щоб висловити вам свою подяку за ваші безкінечні нічні старання у моїх видіннях, за вашу тяжку, але цікаву роботу.  Ви – велика Жінка, що не покладающи рук та інших органів, трудилися на ниві сексуальної просвіти окремих громадян. Ваше ім’я навіки буде записане золотими буквами….

Планц: Маю ревматизм, діабет, підвишений тиск, депресію, виразку шлунку, ви ж бачите, з якою напругою я ходжу.

Блік: Ви принесли в життя людей витончене мистецтво сексуальної культури стародавньої Індії, великої Камасутри, еротичніх барельєфів храму Каджурахо.  Прогресивна громадськість висловлює вам щиру подяку за вашу енергію, винахідливість. Ви принесли у наше життя цілий світ,що раніш був скритий від нас.

Планц: Я майже з  дому не виходжу!

Блік:   Дозвольте мені висловити щиру подяку вашим стегнам, вашій дупі, вашим ногам. Спасибі, що ви нас не забули. На знак подяки дозвольте вручити вам цінний документ. Цей документ подарувала мені людина, для якої він є дуже суттевою ідейною цінністю.

Простягує їй того папірця. 

Планц: Та нащо мені ота бамажка. Викиньте її у смітник.

Блік: Через яких-небудь  200  років цей “папірець” стане непересічною історичною цінністю. По ньому люди будуть мати уяву, як ми жили, як страждали.  Ми проживемо довгий-довгий ряд днів, довгих вечорів; будемо терпляче зносити випробування, які надішле нам доля; будемо працювати для інших —  і тепер, і в старості, не знаючи спокою, а коли настане наш час, ми покірно помремо і там, за труною ми скажемо, що ми страждали, що ми плакали, що нам було гірко, і бог зглянеться над нами, і ми з вами, пані Планц,  побачимо життя світле, прекрасне, витончене, ми зрадіємо, і на теперішні наші нещастя оглянемося з розчуленням, з посмішкою — і відпочинемо. Я вірую, пані Планц, я вірую гаряче, пристрасно… (Стає перед нею на коліна і простягує ій отого папірця).

Планц: Засунь того папірця собі у сраку.

Блік:  Беріть, беріть. Ви не знаете, коли він стане вам на нагоді.

Планц  ( сором’язливо бере папірця, жме руку Бліку).:  професоре Штрох…

Штрох: Ви мені дуже лестите, коли називаєте мене професором.

Я ніякий не професор. Я проста неосвічена людина.

Планц:  Не треба так, вельмишановний пане професоре!  Я розумію, що ви — скромна людина, але ви себе просто недооцінюєте. На ваших лекціях виросло та емігрувало кілька поколінь молодих людей. Ви дійсно є світочем сучасної філософії. Я дивуюся – чому вам до сих пір не надали Нобелівську премію. Хоча я цей нобелевський комітет знаю. Там кому завгодно дають премії.

Штрох:  (тихо)  Здається, що моя квітанція до мене повернеться.

Планц: Чому б і и ні, вельмишановний пане професоре! Адже вона так багато значить для вас.

Штрох: Та ну. Маю таких вдома цілу купу.

Планц: Але ж такої ви не маєте!  Приміть від мене цей безцінний дарунок на знак подяки за ваши безсмертні труди, за ваш видатний внесок у розвиток всесвітньої філософської думки.

Штрох (потискує їй руку, бере  у неї квітанціі): Я дуже, дуже схвильований вашим подарунком.

Планц: Спокойної ночі! (Йде)

Блік: Спокойної ночі (Йде).

Штрох:  Спокойної ночі. (Мне бамажку і кидає її за куліси. Йде).

 

 

Роздуми жінки над течією житти

Нічего нема. Принаймні, Янкеле є? Ні. Звісно ні. Якщо нема нічого, то і Янкеле нема.

І ось —  И  вот проник у   мене  Чоловік, мій  чоловік, і внутріщі мої схвилювалися від нього. і моя  внутрішня клітина розкололася  на  декілька і почала ділитися. Але хіба це вже

Янкеле?  Звісно ні. Ще рано.  Може вона ще обернеться у Рівкеле?

Клітина  ділиться у мене там, всередіні. Образ людини. Чи це вже Янкеле? Звісно ні, він поки що тільки Зародок.

Зародичок собі росте, там, усередині. Його риси стають сходними на мене і на мого чоловіка.

І ось воно народжується і одразу кричить. Хто це кричить?  Янкеле. Це він. Але імені у нього поки що немає. Він поки що просто Немовля. Зародочок.  Або просто Смердючечка. Але я вже відчуваю його як Янкеле.

Уявляєте? З усіх численних можливостей, із цього всього раптом з’являється жива людинка.

Розумієте? Є Місяць, Галактика, 500 видів жаб, а є найдорожче, що у мене є – Янкеле

Є така частина Всесвіту – Янкеле. Я помру, мій чоловік помре, а він житиме.

Але у нього буде жінка Діночка, а у них буде Шломік та Мойшик.

Розумієте? Шломік буде адвокатом, а Мойшик – лікарем.

А коли  Янкеле  помре, чи зможемо ми продовжувати називати його  Янкеле?

Авжеж. Його ж і поховають під цим ім’ям, і так будет написано на могилі,

І у нього не буде вже почуттів та розуму. І він не буде відзиватися на своє ім’я.

І  риси його обличчя поступово зітруться з нашої пам’яті . Вн зникне і пам’ять про нього зникне без сліду. І з Янкеле він  перетвориться на Небіжчика, а потім на Скелетика.

То ж зможемо ми тоді називати його Янкеле? Звісно ні. Нема ніякого сенсу у імені, яке ніщо не значить. Я теперь він не Янкеле, а просто нічого.

Тобто так. Колись його не було. Потім він з’явився. А потім – знову нема? Куди ж воно усе поділося?  Ну добре. Якщо це так належить у природі речей – чому ж воно мене так бентежить?

Чому я ночами не сплю.

Ні, мені не до вподоби оті загальні закони філософії та фізики. Ви мені скажіть просто. Як так – от Янкеле був, а от його вже нема. А?

Хто знає відповідь?

 

Ті, що слідкують один за одним

Троє чоловіків у ванній

 

Перший  : Єдина надія , що у мене залишилася, коли ви стоїте тут, навпроти мене,

з  пустими руками і з пустими кішенями, без всяких сумок – це надія на те, що ви ховаєте у природньому отворі великий діамант для мене. Я знаю, что ця надія не дуже надійна, але не безнадійня. Бо я вже без неї я можу.

Другий:  Я вірую, вірую, що металічна пробка у підлозі вашої ванної відкриває мені дорогу до величезної світлої театральної зали, яка належить лише мені. Це театр імені мене.

Перший: І театр вже готовий?

Второй:  Так, це театр з  готовим репертуаром.  Адже зараз сотні глядачів нетерпляче чекають – чим воно усе закінчиться. То ж зніміть оту пробку і відкрийте мені вхід у мій театр.

Перший: А ви спершу нагніться, і достаньте з вашого робочого отвору мій діамант.

Третій (першому):  Розкажіть мені, що ви – моя мама, що гладить мене по головці.

Первый: Ви – бог, не я.

Третий :  Тобто ви — не моя мама .

Первый: Ні. Ви бог.

Другий(третьому): Пане бог, хай він відкриє мені мого театру.

Третій (першому): Ну відкрий йому.

Первый: Хай поверне мені мого діаманту.

Третій (другому): Віддай йому.

Перший: Він не дає.

Третій: А  ти дійсно стань богом. Щоб зобов’язати його.

Первый: Я ж тобі вже  сказав: ти – бог. Давай мого діаманта.

Третий: Ти мене обдурив. Я — не бог. А тепер скажи мені, що ти- моя мама, але правду.

Другий : А хай він відкриє мені мого театру.

Третій (другому  ): Скажи мені , що він  — моя  мати, і тоді ти, як її син, зможеш вийняти оту кляту пробку з підлоги і зайти у свій театр.

Другий: Він — твоя мати.

Третій: Він зовсім не зходний.

Другий (першому): Ти — його мати.

Первый: Добре, дай діаманта.

Второй: Відкрий мені театр.

Третій (першому): Ти — не  моя мати. Якшо ти був – усе було б інакше.

А  так – це росто пустопорожні балачки.

 

Порядний  одинак  и  самотня  жінка

 

Батья  сидить у  кафе. Входить Аківа. Це їхня перша зустріч. Він  збентежений.

Аківа: Батья?

Батья (киває): Аківа?

Аківа: Дуже приємно.

Батья: Сідайте.

Аківа: Перш за все, я хочу вам щось сказати. Ми не знайомі.  Я подумав, що мені треба бути з вами відвертим з початку.  Справа в тому, що я страждаю жорстоким зудом у природнім отворі, пробачте. Мені зробили усі можливі аналізи, але  нічного не знайшли.

Я повинен бути з вами відвертим, щоб ви потім не сказали, що я від вас щось приховую.

Я думаю, що причина у волоссі навколо природнього отвору. В ньому накоплюється волога,

мускули напружуються,  особливо під час фізичних вправ.  Ну ось, я сказав те, що мусив. Пробачте. Краще сказали одразу. У мене з серця немов камінь упав.

Так мені сісти?

Батья  (встає): Вельмишановний пане! Я дужу ціню вашу відвертість. Справа в тому, що я займаюся цим питанням. Пробачте, але після, прошу пробачення, дефекації, вам не потрібно підтиратися. Ні одна тварина цього не робить і що? Вони ж не можуть почухати ззаду.

Крім того, вони не їдять того сміття, що їмо ми.  І що? Ні корова, ні кінь не пахнуть ззаду.

Ось, наприклад, відправлення немовляти. Пока він ссе груди, він же запаху не має.

А коли він починає їсти  м’ясо, так ви добре усе чуєете.

Тому коли я заходжу до вбиральні, я роблю своє діло, і все.

Аківа:  Пробачте, а у цей час, ну, коли ви робите це, ви не відчуваєте якогось тягаря усередині, пробачте?

Батья: Ні до пробачте, ні після.

Аківа: А яке воно у вас – тверде чи рідке?

Батья : Не тверде і не рідке, а таке як треба.  І виходить без всяких проблем післе того, як я зроблю по-маленькому.  Тобто є якийсь  зв’язок між великим і маленьким.

Якщо не користуватися туалетним папером, то мускулатура працюватиме нормально. А це – ключ до здоров’я усього організму. Це головне заради очистки усього організму від шлаків. Не всі це розуміють. Ваша кішка та собака теж не користуються туалетним папером, Чим же ми гірше за них?

Аківа: Для мене дуже важливо уникати стресів, бо це негативно відображається на моему січовому міхурі. Тому я запитаю одразу —  ви ще захочете зі мною зустрітися?

захотите со мной встретиться?

Батья: Давайте розлучимося друзями.

Аківа: Це усе через мій природний отвір?

Батья: Зовсім ні. Я бачу, що ви людина відверта, з вами дуже приємно, але давайте залишимося друзями.

Аківа: Авжеж…. З вами теж дуже цікаво.

Батья: До побачення.

Теревені про життя

Очі — Чоловік з бігаючим поглядом;

Штани — Чоловік, який  почуває, що ось ось наробить у штани,

Жінка у комбінезоні , з високим тиском крові.

Очі  (штанам): Ви, здається мені, людина сер’йозна. Мабуть, професор. Ви ніколи не смієтеся. Навіть у вбиральні.

Штани: У вбиральні я плáчу. Це — моя трагедія.

Очі: Запор?

Штани: Я завжди боюся, що від натуги стінка між задньою і передньою трубкою надірветься, і усі мої внутрощі упадуть до унітазу.

Жінка: Були такі випадки.

Штани (злякано):  Та ви що? Сер’йозно?

Жінка: У Японії. Один японець вийшов до унітазу и спустив за собою воду. .

Штани: А я  сподівався, що мої страхи даремні.

Жінка: Зовсім ні. Ви, вірно, боїтеся.

Жінка: Все. В  унитазі опинилася купа кишок, а  зверху – одна пуста оболонка (йде).

Штани: Чого тільки не буває. Що не кажи, а подібні історії трапляються на білому світі. Рідко, але трапляються.

Очі:  А я дуже боюся, що у мене всередині переплутаються трубки:  кишки

з’єднаються з січовиводним каналом.

Штани: Краще вже понос. .

Очі:  От я буду сміятися, коли січепровід поєднається с прямою кишкою. Уявіть собі – у вас там усередині щось тверде яке вам усе там розриває.

Штани: Це просто жахливо.

Очі: (стискується від жаху): Уявіть собі – перша порція намагається вийти через січовий канал! Жах!

Жінка (повертається): Були такі випадки. Я читала.

Очі: У газеті?

Жінка:

Очі (с надією): Оповідання?

Жінка:  Ні! У розділі новин! Я вже не пам’ятаю  чи це само собою

вийшло, чи лікарі невірно поєднали трубки.

Очі: І що трапилося з отим японцем?

Жінка: Це в Індії було.

Очі: Ну тоді зовсім інша справа. Якщо в Індії — то нехай. .

Жінка:  Як це – нехай? Що вони – не люди?  У него порвалася ота  трубка  і  усе усередині луснуло і вибухнуло, усі стіни у операціійній були у крові, і зкривавлений шматок впав до унітазу, забилася каналізація, і вся кров заповнила операційну.

Очі: А органи?

Жінка:  Ну, ота трубочка, вона ж невелика. Випало дещо, ну там

жовчний  міхур, селезінка, ще дещо дрібне…

Штани:  Але ж і селезінка потрібна! Як же я без селезінки?

Жінка: Отож. Поживіть кілька днів без селезінки, я на вас подивлюся.

Жінка:  Селезінка —  це як ложечка, що перемішує цукор у чаю.

Очі:  А я думав, що селезінка  по відношенню  до сердця, це як

селезень по відношенню до качки.

Жінка: Нема зв’язку. Це як клуб і клуби диму – нема нічого спільного.

Очі: Треба надавати приклади. Де є зв’язок, а де нема. Наприклад – тесляр і столяр.

Жінка: Серде і печінка залишился у нього всередині. А січовий міхур стулився и спорожнів зненацька. З одного легеня вийшло повітря і воно стиснулося і випало через задній прохід.

Очі: А як же воно пройшло повз діафрагму?

Жінка: Через натугу діафрагма  дуже напряглася і  луснула,

як гумова кулька. Вона розірвалася уверх, до серця, і притиснуло серце до горла,

потім воно прилипло  до внутрішньої поверхні черепа,  упало  вниз, у шлунок и залишилося бовтатися на тоненькій судині.

Очі  (карлючиться від жаху):  Саме це зі мною і трапиться. Не в Індії, не в Японії, саме тут і зі мною. Якась срана японка читатиме у новинах , що трапилося у далекій країні зі мною.    Адже цей січовий січовід зробиться ще вужчим, а від того бридкого огидного сексуального сексу він зовсім завапнується!

Жінка: Нам краще. Ми сплановані, щоб дітей виробляти дітей, але, разом з цим, можна видати на гора і інші згустки. Маю правда, свої проблемі – тиск, У мене, правда, свої проблеми —

тиск, небезпека розриву нирок, але щодо розриву ніжньої частини тіла і падіння її в унітаз – чого нема, того нема.

Очі: Усі жінки – принцеси .

Жінка: Усі чоловіки – хами і грубіяни. Вам від нас тілько одного треба. (йде).

Очі:  Який ліс побоювань росте із сміття в унітазі.

Штани:  Кожен раз, коли знімаєш штани – можеш злитися цілком в унітаз.

Очі: Коли я здійснюю інтімний акт, я дуж побоююся, що отой згусток вийде з мене разом із спермою. Це набагато гірще, ніж із сечою. Бо з сечою він віходить повільно, а тут може вийти одразу. Бо коли з сечою, його можно потрясти, припинити а потім почати знову. А під час вибросу сім’я воно виходить так швидко, що не встигнеш реагувати. Та й не до того. Організм дуже зайнятий і не реагує на сторонні речі.

Жінка (висовується): Я чула, що окрім каменів у нирках та печінці, є ще камені у яєчках. Це відкрили на Філіпінах. І під час викиду семенної рідини, камінь застряє у каналі и розриває його на шматки. Людина просто вибухає немов граната.

Штани:  Тобто, коли член розривається у піхві, вони обидва вибухають?

Жінка: Ні, ми цього навіть не відчуваємо. Як викид газу.

Очі: Отакої!    А  ми, розірвані на шматки, подихаємо,  а вам — хоч би що.

Жінка: Це як раз трапилося з філіпинцем з отих Філіпін. Його розірвало на шматки.

Очі: Чому ж вона не викликала швидку?

Жінка: Вона була занурена у свій оргазм. (йде)).

Очі: Хай хоч на хвилину припинять оти свої оргазми і звернуть увагу на нас. Бо ми тут, між іншим – живі люди. Жертвуємо своїми життями заради ваших почуттів. А  ви? Що ви робите: Нічого. Мі, чоловіки, повинні об’єднатися. Чоловіки усіх країн – еднайтеся! .

Штани: Чоловіки – це соромливі егоїсти. Їх об’єднати неможливо. На відміну від жінок.

Я вже намагався об’єднати пенсіонерів у одному хостелі, але нічого не вийшло.

Вони воліють кричати про усілякі нісенітниці. А про те, що дійсно важливо, вони просто позіхають ночами та ридають.

Жінка  (висовується):  Гей ви! Я  побоююся луснути від надлишкового тиску. (йде).

Очі: Я дуже  боюся, що у мене голова лусне, і зубы розлітяться як уламки гранати, і один зуб розірве мені серце.

Штани: Коли оті кляті жінки вибухають, увесь страх переходить до нас.

Очі:  Жінка  і унітаз – це найнебезпечніші речі у житті. Треба їх якомога уникати.

Штани: Цілком згоден. Я  без перерви думаю про ті небезпеки, котрі нам погрожують на кожному кроці. Я тільки боюся, що після моєї смерті хтось суне пальця мені у рота і розтягне моє обличчя у якусь ідіотську гримасу, і з цією гримасою мені доведеться лежати під землею усе життя. Це мене просто вбиває.

Очі:  Після  смерті  ти нікому не потрібен.

Жінка, унітаз, і смерть — це три найстрашніші речі у житті.

Жінка (входить з чаєм) : Ось чай, пийте поки  гарячий.

Очі: Чай – це теж небезпечна річ. Можна ошпаритися, чи пролити собі на штани і отримати опіків самого найдорожчого

 

     Помилка

 

Чоловік  сидить на стільці  і  посилено видає, нібито він щось із себе являє.

Жінка (входить): Ви пам’ятаєте  д-ра  Корца?  Який так хвалив вашу розвідку з психології?

Чоловік: А що? Він помер?

Жінка:  Гірше. Він сказав, що переглянув свої погляди на вашу роботу. І теперь він вважає, що ваше дослідження гівна варте.

Чоловік: Сер’йозно? Так і сказав? Може, він якісь інші слова сказав, ви його не так зрозуміли.  Може, він сказав “лайно”?

Жінка: Ні, я навіть записала. (Дістає папірця)   . Ось його підпис і печатка. (показує залу) “Гівна варте”. Грицько, Іван, Володимир, Ніхто, Олеся.

Чоловік: Нащо ж повторювати? Гівно так гівно.  Може, ви його не так зрозуміли? Може, він це сказав про когось іншого?

Жінка. Про вас.

Чоловік: Але ж не тільки йому мій дослід став до вподоби. Були і інші.

Жінка: Мені телефонувала завкафедрою д-р Резнік.

Чоловік:  І що вона?

Жінка: Вона сказала, що теж помилялася відносно вашої роботи.

Чоловік: Тобто як це помилялася? Адже й тоді вона мала очі і голову. .

Жінка: Вона сказала, що тоді вона була дуже втомленою, у кризі, і їй здалося, що у вашій роботі щось є. А тепер вона вийшла з кризи і зізнається, що ваша роботе – це суцільне пусте місце.

Чоловік: Але головне – це те, що пише проф. Пшизаде з Мюнхену.

Жінка: Він як раз був у д-ра Резнік.

Чоловік: І….?

Жінка: Він взяв трубку і сказав, що він дуже помилявся відносно вас.

Чоловік ( приголомшено): Але ж були думки інших зарубіжних спеціалістів.

Жінка: Ми отримали два листи.  Один  — з  міжнародної компанії

психологічних дослідів. Там сказано, що усі відомі спеціалісти помилялися відносно вас.

Чоловік: Тобто як це – помилялися? Не може такого бути.

Жіна. Вас сплутали. Ви — Розенцвайг, а вони мали на увазі Ахтенцвайга.

Чоловік: Так таки усі помилялися?

Жінка: Дзвонили з ТБ. Сказали, що зберуть міжнародній конгрес, щоб офіційно об’явити про помилку.

Чоловік: А може, через кілька років вони скажуть, что знову помилилися?

Жінка:  Тепер це вже остаточно. Якщо усі кажуть, що ваші досліди – гів…

Чоловік: Знову ви за своє. Невже не можна без цього жахливого слова.

Жінка: Усі ваші досліди не варті виїденого яйця – це вже остаточно.

Чоловік: Ви мене не дуже підбадьорили.

Жінка: Але ж ви самі добре розумієте, що всі ваші досліди – г….

Чоловік: У цього слова є синоніми. Лайно, наприклад. Це літературне слово.

Жінка: До речі, учопа я зустріла Цимерманів, може ви пам’ятаєте, ми з ними разом якось віподчивали.

Чоловік: Ну?

Жінка: И вони казали, що ви дуже розумна людина.

Чоловік: Але це було 10 років тому.

Жінка: Так ось учора вона припам’ятала оту поїздку, і сказала, що вона помилялася щодо вас.

Чоловік: Тобто я тепер – не розумна людина?

Жінка: Чому тепер? Завжди. Усі, хто колись з вами спілкувався, вони зараз усі дзвонять і пишуть, що вони дуже в вас разочарувалися. А учора, до речі дзвонила Захава.

Чоловік: Захава! Моя велика любов!

Жінка: Вони сказала, що ви були їй завжди огидні, Вона вас ледве терпіла.

Чоловік: Не може бути! Вона ж через мене хотіла покінчити самогубством.

Жінка: Зараз вона с цього сміється. Як виявилося після сеансу психоаналізу,

вона хотіла покінчити самогубством через когось іншого, вона просто сплутала.

Чоловік:  Що ж це таке?  Увесь світ помиляється? Як це може бути? А я ж думав, що я шось собою являю.

Жінка: Ви помилялися. Як і усі інші.

Чоловік: А якщо вони через сто років передумають?

Жінка: Ні. Це вже в підручниках.  Чорним по білому сказано -роботи доктора Розенцвайга – гів…

Чоловік: Та досить вже.  Невже інших слів нема?  Скажіть хоча б , що передумають. Може, через 200 років? А? Бо моя самооцінка падає.

Жінка: Заспокойтеся. Вже все. Падати вже далі нікуди.

Чоловік:  Я лежатиму у могилі, а дітей в школах будуть вчити, що всі мої висновки і роботи – гівно.  Якщо світ загине від ядерної катастрофи, це лише тому, що вВіни не зуміли оцінити моїх робіт.

Жінка: Це вірно

Чоловік:  И коли вони усі випаряться від милліонної температури, вони усі думатимуть,

“Як жаль, що ми не цінили доктора Розенцвайга”.

Жінка: Так, це навічно.

Чоловік: Професор  Пшизра  у  передсмертних  судорогах  і гримасах болі,  думатиме – як же я був неправий щодо висновків д-ра Розенцвайга.

Жінка: І  Захава.

Чоловік: У передсмертній гримасі, вона думатиме “мало того, що ми не дооцінювали геніального Розенцвайга, так тут ще і атомна бомба. Так нам і треба. Іншим разом будемо знати” .

Земля стане суцільною пустелею. Як Марс. І інопланетяни, які прилетять заселяти заново Землю, одразу збагнуть- це все тому, що вони не цінили Розенцвайга.

Жінка: До речі, на Марсі виявлено величезного сфінкса з вашим обличчям. Його так і назвали “Сфінкс Ахтенцвайга”.

Чоловік: Розенцвайга?

Жінка: Ні, Ахтенцвайга.

Чоловік. Знову переплутали! Гівно!

Аптекар судомний

Чоловік без особливого бажання тискає жінку . Входить літній аптекар у

халаті, падає у крісло, засинає. Чоловік припиняє свою справу.

Чоловік: Добридень,  аптекаре  судомний.  (Аптекар  не  відповідає).

Сидите  и дрімаєте?  У  моїм  фотелі зручно. (Вертається до жінки, але не може

завестися. Повертається до  аптекаря).  Пане  аптекаре, я вам скажу кілька слів як чоловік чоловіку.

(Сідає поруч). Ви, може, памʼятаєте, я викликав ваш  образ у своїй пам’яті ще 15 років  тому.

Тоді я мав тенденцію закінчувати раніш, чім треба.  І тут я придумав ось що. За мить до того, як кінчити, я уявляв вас. І ви, з вашею фіолетовою лисою головою, з пористими жилками, носом,

незмінно виникали переді мною. І у мене негайно виникало очікуване сім’явиверження.

Якби їснували ліки, які можуть допомогти людству, цими ліками були б ви.

(Позіхає). І ось, пане аптекарю, минули роки,  прийшли інші часи, інші потреби, ми з жінкою трохи зістарилися. Та й вас час не пощадив. Тепер, відверто кажучи, мені не треба

зосереджуватися, щоб вчасно закінчити, це якось само виходить.

Тобто головну мету вашого життя ви досягли.  Адже життя дається людині один раз, і прожити його треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки. Щоб усі сили були віддані головній справі людства – щоб люди вчасно кінчали. (Пауза. Аптекар  не реагує). Я маю на увазі що ви, в силу застаралої звички, залишилися стирчати у моій

свідомісті . Варто мені почати обіймати жінку, як ві – тут як тут, із своїм носом. Хто вас просив?

(Пауза) Розумієте?  Ясновельможний пане  аптекарю, зробіть таку божу милість заради Христа,  війдіть з моєї свідомості на пенсію,  а вільне місце віддамо якійсь мексиканській кінозірці – наприклад – Марії Фелікс

Аптекарь (прокидається): А? Марія Фелікс… йди но сюди…

Чоловік: Ага. То ж ви пам’ятаєте. Так явіть таку божу милість- вилізіть з моєї свідомості і йдить додому. (Обіймає жінку).

Аптекарь: Га? Мария Фелікс…(його таз починає судорожні рухи. Він кладе руку на статевий орган).

Чоловік: Ні, ні! Не тут! Усебе вдома.

Жінка: Що там, Вольф?

Чоловік: Та нічего, комар залетів.  (Аптекарю,  агресивно)  Благаю – йдіть звідси, я дуже зайнятий.

Аптекар (продовжує рухи з прискореною частотою та амплітудою. Марія…, Марія

(   кінчає і засинає).

Чоловік:  Мало того, що він нахабно залишився у моїй свідомості, він ще вкрав звідти Марію Фелікс. А я тут вимушений залишатися в отій клятій реальності, із справжньою жінкою.

Ну чому, чому ти — не Марія Фелікс?

Стара з Калькути

Людина:   Я  — у жахливому стані і незрозумілому нервовому напрягу. Іноді у мене  без усілякої  причини бувають  приступи страху і мені здається, що я йду вулицею з якоюсь беззубою старою, при чому – у Калькуті, і виявляється, що я – її чоловік. І вона з гнилими зубами обіймає мене і просить її поцілувати. Який жахливий жах!  Я уесь тремчу і і потію від жахуь.

Входит  індійська стара і тлумач. Вона щось бурмоче індійською.

Тлумач: Це — індійська стара  Каштрабанка. Вона засмучена тим, що вона лякає якихось людей.   (Стара незадоволено щось питає). З чого це її мають боятися? Хіба вона не людина?

Хіба не була молодою та вродливою? Нащо ж робити з неї страшну відьму?

А?(Стара  гаряе щось таке лопоче) . Вона , може, теж когось боїться.

Людина: А ій чого боятися? Вона ж сама — страхолюдина.

Тлумач перекладає. Вона енергічно заперечує.

Тлумач: Ні, вона має реальні страхи. Вона боїться смерті, хвороб, самотності. Їй не до вподоби, коли вважають, що вона не має страхів.  Але вона боїться реальних речей – хвороб, самотності, бідності.

Интенсивність  лопотання старої  росте.

Вона не  може заснути  через спомини по покійного чоловіка. І сина  її

вбили. Вона не може жувати, бо в неї випали зуби, а на протези нема грошей.

(Стара  бурмоче увесь час, доки він перекладає)

Вона боїться смерті. Вот теж колись була дівчинкою, і боялася відьом, і

Вона хоче, щоб прийшли татко і мамка, взяли її на ручки і прогнали оту погану тітку Смерть.

Тлумач намається її заспокоїти. Але Вона починає ридати.

Вона дуже ображена і вертається до своєх Калькути для болю та страждань. для

бід, самотності і смерті.

Тлумач и Стара йдуть.

Чоловік:  Я  у жахливому нервовому стані і в незрозумілому напрягу. Я відчуваю свою провину відносно отої старої а також до всіх, кого не поцілував, не обійняв. Тепер я

знаю, що наше призначення у світі — бути жонатими  на беззубих літніх старих ,

швендяти з ними під ручку, а усе інше – лише підготовка до цього.

Солодка помста

Людина  очікує  у  коридорі оперіаійної. Прибиральних вбирає.

То, що очікує (нервово):  Може ви, наприкінці, зникнете звідси із своїми ганчірками, поки я чекаю на результати операції мого сина?

Прибиральник, йде. Входить  співробітник лікарні.

Співробітник  : Пане, це (показує на  Прибиральника)  — наш головний  хірург професор Хамілевич. Тільки він  може  врятувати  вашого сина.

Той, що очікує: Так чому ж він тут?

Співробітник:  Він завжди миє сам підлогу перед операцією. Це його заспокоює.

Він очікує навмисне, щоб родичі пацієнта принижували його, і тоді він матиме привід для помсти. А  ви на нього накричали.

Той, що очікує: Я прошу пробачення. Дуже..Я ж не знав.

Співробітник: Пізно. Усі вони такі, каже пан професор.

Той, що очікує: Що я наробив! Пане професоре, пробачте!

Врятуйте мого сина!

Професор байдуже продовжуэ свою справу.

Той, що очікує:  Пробачте, вельмишановний пане   професор, благаю!  (Стає на коліна)

Ридає: Врятуйте мого сина, благаю!

Прибиральник (задоволено):  Ну, теперь  знатимете, як принижувати професора Хамилевича, га?

Той, що очікує  (ридає):  Так! Так! Тільки врятуйте його! Звідки мені було знати – що ви — професор?!

Прибиральник:  Ви до кожного повинні відноситися, як до професора.

Може, ваш кіт —  професор, а ви про це не знаєте.

Той, що очікує:  Так! Не знаю! Тільки врятуйте його.  Я більше не буду!  Я  вам клянуся, що теперь я житиму згідо з вашими вказівками …

Прибиральник: Каєтеся?

Той, що очікує: Ой, як я каюся!  Ви собі навіть не уявляєте!

Прибиральник  (посміхається): Що,  не   просто  з професором, га?

Той, що очікує:  Не  просто,  не   просто!  Пробачте, вельмишановний пане  професор!!

Прибиральник: Ні! Не прощу!  Навіть не просіть. Не  буду  оперувати

вашого сина! Хай помре! Тепер знатимете, як стосуватися до  професора Хамилевича!

Той, що очікує: О, горе, горе мені! Помилку я зробив безповоротну,  не знаю,

що мені робити! Каюся всією душею! Що ж мені теперь робити, підкажіть, ясновельможний пане! Благаю (ридає).

Прибиральник:  Нехай весь світ знає як  треба обходитися з професором Хамилевичем! Я вам усім покажу!

Той, що очікує   (зненацька підскакує мов   укушений,  і   уїдливо передражднює  Прибиральника): «Я вам усім покажу! » Ну що ти покажеш, небого!

Прибиральник (завмирає, вражений): Що?!

Той, що очікує: Ну що ти там про себе уявив, небого?  Ти думав, я благатиму, стану на коліна? Та пішов ти! Я срати на тебе хотів! Я просто поїду на операцію у Португалію, а тебе ненавидітиму і проклинатиму усе життя. Тьху на тебе, засранець! (йде).

Службовець: Ну, що я вам казав, Хамилевичу? Ви тут вже 20  років прибираєте І увесь цей час чекаєте на те, що вас хто небудь образить і потім буде каятися. Але кожного разу вам просто плюють в обличчя і ви продовжуєте мити підлогу.  Ви ж не можете оперувати, ви за 20 років повністю втратили кваліфікацію.  Вас навіть асистентом операційної сестри не візьмуть.

Прибиральник: А  нашо воно мені?  Я собі тихо спокійно прибираю, нікого не чіпаю.

Але коли небудь вони усі пожаліють. Увесь світ. Благатимуть, щоб я їх простив, стануть на коліна

Ось тоді вони усі знатимуть, хто такий Хамилевич.

Велике здивування

Він:  Що ви робите на виході з суботи?

Вона: Я вже зайнята.

Він: А на наступній?

Вона: Теж.

Він: А за два тижні?

Вона: Теж.

Він: Ви дуже зайняті.

Вона: Виявляється так.

Він: А за три тижні?

Вона: Я вже домовилася.

Він: А за п’ять тижнів?

Вона: Вже домовилася.

Він: А за 6?

Вона: Теж.

Він: Увесь час один тей самий?

Вона: Як виявляється.

Він: А за 7?

Вона: Вже.

Він: 8?

Вона: Вже.

Він (піморгує пуБліці):  А ну спопробую здивувати її  несподіванкою.

А як щодо понеділка?

Вона: Я вже призначила зустріч.

Він:  А вівторок,  середа,  четвер,  п’ятниця?  (підморгує публіці)

Вона: Усі ці дні я дуже зайнята.

Він: Як і у  суботу?

Вона: Авжеж.

Він: Ви – дуже зайняті .  Ну і чого мені не вистачає?  Є велике світле почуття,

страх,  піт, понос, повна невдача – що ще треба чоловіку?

(Їй) Я вас  питав щодо зустрічі у липні – вересні. Цього мені вистачить надовго.

В кінці червня у мене буде матеріал для свят и споминів на цілі ночі.

То ж я пропоную випадково зустрітися у липні, я вас запитаю про ваші плани на жовтень і листопад.  А якщо я не зустріну вас у перший тиждень серпня,  ми це відкладемо  на  другий,

і тоді я вас запитаю щодо грудня, незважаючи на те, що у грудні ви вже будете готуватися до нового року.  То ж я краще зачекаю до   третього чи четвертого тижня серпня наступного року.

Поспіхом йде

Примирення

Людина, що занурена у думки, йде повз людини, що не занурена у думки і випадково наступає тому на ногу. .

Не занурений: Пане! Ви наступили мені на ногу.

Занурений: Пробачте.

Не занурений: Добре. Маєте щастя, що я сьогодні у доброму настрої. Пощастило вам.

 

Занурений: Пощастило. (Тиснуть руки).

Не занурений: На знак нашого примирення , перенесіть меня на спині на той бік вулиці.

Занурений: Будь ласка.  (Саджає його на спину, переносить).

Не занурений:  Спасибі.  (Тиснуть руки один одному)

Занурений: Може, заради закріпленя наших відношень, ви купите мені у кіоску

колу і пачку вафель?

Не занурений: Я б з радістю, але дрібних грошей не маю. От якби ви були жінкою, я б вас запросив куди небудь повечеряти.  Жаль,  що  ви – не жінка.

Занурений: Жаль, що ви – не перо. Тоді б ви навіть не помітили, що я на вас наступив,  іменя було б легше вас таскати на спині.  Може, тепер  ви перенесете мене назад, бо мені на цьому боці нічого робити.

Не занурений: З задоволенням. (Саджає йо на спину, переносить).

Занурений: Спасибі.

Не занурений: Ну, тепер я отримаю свою колу і вафлі?

Занурений: Я бы з радістю, але…

Не Занурений: Не маєте дрібних.

Занурений:  О! А як ви здогалалися? Якби ви були жінкою, я б вас просто запросив до ресторану.

Жаль, що ви — не жінка. Також жаль, що ви — не перо. Тоді б ви не реагували на те, що я на вас наступив, і мені було б легше вас тягти.

Не занурений: Радий був познайомитися.

Занурений: Усього доброго.

Тиснуть рукі і розходяться.

Мати і син

Стара  карлючиться від болю. На  іншому кінці сцені – якийсь чоловік  випиває, закусює і сміється .

Оповідач : Стара карлючиться від болю у Ізраїлі. У неї — в кращому випадку – апендіцит. В гіршому – краще про це не казати.  Вона має сина, котрий її любить. Зараз він випиває у барі у Лос-Анджелесі.

Стара (карлючиться від болю): Моше, Моше!

Оповідач : А Моше сидить собі в барі і смієеться анекдоту,  що розповіла його подружка Лінда.

Чоловік смеется: Лінда! Ах, Лінда!.

Оповідач :  Віні не знає, що поки він тут розважається, його мати карлючиться від болю.

Стара (карлючиться): Моше, Моше!

Чоловік (сміється): Лінда!  Лінда !

Оповідач :  Вона кричить :»Моше!», а цей ідіот, замісць того, щоб допомогти смертельно хворій матері, сміється.

Оповідач :  Він  ще  пожалкує, що коли його мати звивалася від болю, як порізаний на шматки черв’як,  він сиділ і посміхався в барі з якоюсь американською  прошмандовкою. Ничего, він ще заплаче, коли дізнається. Усе своє жалюгідне життя він жалкуватиме про це.

Він проклинатиме себе усе життя. Коли моя рідна мамуся, що мене народила і виростила, мучилася жахливими болями, я сам сидів в барі і сміявся жартам отої потаскухи.

Він  зариє її глибоко в землю, з виразом  муки і відчаю. Ось тоді він дізнається, як сидіти і сміятися, коли твоя рідна мати помирає на іншому кінці світу.  І чого я поперся в оту Америку? Що мені дома було пагано?

—  Але ж як він міг знати, що мамусі пагано? Він же не пророк. Якби він знав, він би митюю припинив би сміятися з отою курвою, сів би на перший ліпший літак. Може б він ще встиг….

Але це – тільки відговірка, бо людина завжди має готуватися до найгіршного. Не можна сміятися в барі, коли знаєш, що у тебе вдома залишился стара хвора мати.

Нарешті – через кого вона захворіла, як не через нього?

Вона завджи про нього думала. Вона йому купила отого клятого квитка у Лос Анджелес, щоб він там сидів в барі и хіхікав с курвою. Ти бач – сміється. Нічого, скоро заплачеш. Ідіот!

     Позіхання старої слабіють, вона перестає карлючитися. Усміхається.

Стара:  Моше, Моше!

Вона встає, спрямляється.

Оповідач  :  Як виявилося, ніякий це не апендицит, просто трошки живіт заболів. А вона ж  впала у паніку, бачила ангела смерті.

Сміх  чоловіка раптом припиняється, він хапається за серце): Лінда, Лінда!

Оповідач :  І ось, хорошого  хлопчика  Мойшика  зненацька хапає інфаркт, і він кличе на допомогу оту срану Брунгільду чи як її там. Адже ж більше там нікого нема.

Чоловік: Лінда!

Стара (со смехом облегчения): Моше, Моше.

Оповідач :  Дурна стара навіть не підозрює, шо поки  вона  тут собі посміхається, і кличе свого единого синочка Мойшика, його  схопив інфаркт  у Лос Анджелесі,  а навколо нього  — жах, чужі люди, ні одного знайомого, лише одна дівка якась , Лімпа чи як її

а мамуся  собі тут позіхає,  а у нього в  цей самий час,  страшно подумати, не  гази відходять,

душа,  душа. Ти, стара,  про це думала? Ні! ти  до кінця свого жалюгідного життя не

зможеш звільнитися від газів, і кожен раз будеш пам’ятати, що колись, коли ти мирно позіхала,  твій  Мойшеле  йшов, йшов назавжди, один, забутий усіма, ой, без дому, без мамусі, поруч з якоюсь курвою. Яка ж ти дурна, стара!  Навіть не намагайся прикритися тим, що у тебе гази мусять вийти.  Ти у такому віці, що вже могла б принести себе у жертву  рідному синочку Мойшику. Адже ж нащо ти його народжувала, виховувала? Невже тільки для того, щоб ти тут  випускала гази, поки твій єдиний синочок гине у далекому Лос Анджелосі біля якоїсь поблядюжки.

И ось його вже   везуть у лікарню.

(А синочок тим часом відчуває, що болі кудись йдуть. Він полегшено зітхає): Лінда, Лінда!

Оповідач : Так, стара, цього разу маєш вдачу, твоєму Мойшику зненацька полегшало.

Як на мене, він просто випив лишку, або щось таке. Може, печія, або гастрит, не дай бог  язва. Але поки що усе пройшло, слава богу.

Чоловік (полегшено зітхає) : Лінда, Лінда!

Стара (полегшено зітхає) : Моше, мій Моше!

Оповідач :  Ну, цього разу усе у них обійшлося. Але наступного разу у них це так просто не мине. Так що майте на увазі обидва – ти зі своїм ідіотським сміхом з отою шльондрою у якомусь там напівтемному барі . І ти ,  Стара, не дуже отруюй середовище своїми отими газами.

Краще за все, якщо ви тихо і спокійно очікуватимете на найгірше, а  коли воно вже трапиться, ви будете напоготові. Але навряд чи це вам допоможе, адже вони усі, усе людство – ідіоти,

займаются усілякими нісенітницями у той час, коли усі інші теж займаються нісенітницями.

А коли усі про це дізнаються, вони гірко жалкуватимуть і каятимуться, але буде вже пізно.

Адже коли вони це робили, воно здавалося їм дуже суттєвим і важливим. Але потім…

у порівнянні з тим, що з ними трапилося потім, усе це було дріб’язком. І потім вони каятимуться усе життя і навіть більше. Але буде вже пізно. Отака хєрня, малята.

 

Джиголо з Конго

 

У джунглях Конго місцевий літній ловелас пропонує білій туристці свої послуги.

 

Пак-пак? Бум-бум? Чик-чик пак-пак хоп хоп? Пак-пак хоп-хоп бум-бум? Чик-чик? Чик-чик пуци-пуци буба-буба квеч-квеч диги-диги чик-чик пак-пак? Буба-бума опа-опа кици-кици? Опля-опля чики чики? Буба-буба опа-опа кици-кици? Опля-опля чики-чики? Буба-буба гили-гили опля-опля бум-бум пак-пак диги-диги чики чики кици-кици опля опля? Квеч-квеч були були тах-тах-тах бум-бум бум кецале пецале цингла-мингла пуци пуци? Тик-тик-тик чик-чик кецале пецале пак-пак пече-мече мани-мани диги-диги опля-опля буба-буба квеч-квеч тах-тах-тах бум трах?

Туристка залишається  байдужою до його чар і йде собі.

(Він, у розпачі ): Ам-ам, пиш-пиш, нуми-нуми

 

 

Гість і хазяин

Гість : Добрий день. Ось я вирішив зайти до вас без дзвінка і без попередження.

Хазяїн : Яка несподіванка!  Жаль, що мені нічим вас пригостити. От якби ви попередили.

Гість : Нічого. Я їстиму те, що ви маєте удома.

Хазяїн : На жаль, нічного. Пустий холодильник.

Гість : Але ж ви самі щось їсте?

Хазяїн : Ні, у мене пост. Вже кілька місяців. Крім того, я ходжу у кафе на розі. Хочете, підемо разом.

Гість : Ні, спа­си­бі.

Хазяїн : Я я раз хо­тів було вздрімнути. Хочете, задрімаємо разом? Це безкоштовно.

Гість : Добре. Я коли прокинемося, влаштуємо обід. Або вечерю.

Хазяїн : На жаль, вдома нічого нема.

Гість : Ну то я посиджу тут, а ви тим часом швиденько збігаєте по крамницям, купите чогось смачненього. Шинки, сиру, яблук, ковбаски.

Хазяїн : На жаль, усі магазини зачинено, та й грошей нема.

Гість : А ви візьміть позичку у банку.

Хазяїн : Як назло, банк мені позичку не дасть. Я ще за минулі не розквитався.

Гість : Ну, то добре. Я з ва­ми про­сто чаю ви­п’ю з якимось печивами.

Хазяїн : Нема печив. До речі, може ви принесли мені якийсь подарунок.

Гість : Я як же! Ідіть ставте чай, а коли повернетеся, на ваш чекатиме сюрприз.

Хазяїн йде, потім вертається зі склянкою. Гість тим часом знімає шкарпетки, вони дещо з дірками, він згортає їх так, щоб дірок не було видно) 

Хазяїн : Ось ваш чай. А де мій презент?

Гість ): Ось. Чудові шкарпетки. Су­пер ­е­літ­на фір­ма (тримає від себе подалі, щоб не чути запаху)

Хазяїн : А де упа­ков­ка, стрічечка, чек?

Гість : Це усе я викинув. Вам потрібна річ чи обгортка?

Хазяїн (тримає презента якнадалі від себе) : Здається, ваш презент вже був у користуванні вельми довго.

Гість : Та ні! Це я просто одяг, щоб перевірити непересічну якість товару. Це краща фірма у світі.

Я вибрав краще з того, що було.

Хазяїн : Спа­си­бі. А де чек?

Гість : Нащо вам чек?

Хазяїн : Ну, якщо я за­хо­чу об­мі­няти.

Гість : На що?

Хазяїн : Ну, на інший кольор або розмір.

Гість : Це ваш розмір і ваш колір. Крім того, я купував їх спеціально для вас у елітному магазині у Лондоні.  Якщо ви захочете обміняти, дайте мені, я вам обміняю.

Хазяїн : Але як?

Гість : Маю знайому стюардесу. Вона регулярно літає туди. Я її попрошу, вона вам обміняє.

Хазяїн : Мож­на її те­ле­фон?

Гість : Не маю права. Це ж офіційна особа. А ви поки що принесіть щось до чаю.

Хазяїн : На жаль, нічого нема. До речі, а де мій презент до свята?

Гість : Як? Я ж дав вам вже презента.

Хазяїн : Це – з приводу вашого візиту. А зараз – презент до свята.

Гість : Але ж до св’ята ще півроку!

Хазяїн : А якщо ви більше не при­йде­те?

Гість  йде до вбиральні, вертається без штанів, тримає штані на витягнутих руках:

Ось. су­пер­э­літ­ная фір­ма.  Імпорт з Канади.

Хазяїн ( перегортає штани, читає  етикетку): «Швець Ха­им. Ше­пе­тів­ка». Дуже, дуже вам вдячний!

Гість : А мені?

Хазяїн: Що?

Гість: Презент

Хазяїн : Чого це?

Гість : До свята.

Хазяїн : Якого?

Гість : Ви ж са­мі ска­за­ли.

Хазяїн : Але ж до свята ще півроку.

Гість : А якщо ми більше не зустрінемося?

Хазяїн : З усіх мистецвт для наш важливішим є опера.

Гість : Ну?

Хазяїн : Опе­ра! В очікуванні вашого візиту, я дістав вам квитки на “Аїду”.

Хор, ор­кестр, кращі со­лі­сти. Ось Будь ласка. Це вам.  (Дає зім’ятого папірця)

Гість : Дякую. А де кон­троль?

Хазяїн : випадково відірвався.

Гість : Але ж тут дата минулого року!

Хазяїн : Ні­чого. Скажете, що ви були хворі.

Гість : А якщо вони попросять довідку від лікаря?

Хазяїн : По­каш­ляй­те. Вам повірять.

Гість : А якшр місце буде зайняте?

Хазяїн : Ся­де­те на вільне. Вільних місьць буде багато. Кому вона потрібна, ота опера?

До речі, ваш подарунок дещо малий на мене.

Гість : Підете до першого- ліпшого шевця, він випустить.

Хазяїн : Тут нема чого випускати. Усе впритик.

Гість : Ні­чо­го страш­но­го. Швець поставить клин. Вони знають, як це робиться. Ну, де ж ваш чай?

Хазяїн : Ось.

Гість : Здається, він хо­лод­ний.

Хазяїн : Я ж попереджував. Газ відключили за за невпла­ту.

Гість : А цукор?

Хазяїн :  Я поклав 8 ло­же­чок.

Гість : Здається, що там немає цукру.

Хазяїн : А ви роз­мі­шай­те.

Гість : Дай­те, будь ласка, ло­жеч­ку.

Хазяїн : Нема. Усі брудні

Гість : Ви­мий­те.

Хазяїн : Неможливо. Воду відключили.

Гість : А де ж за­вар­ка?

Хазяїн : Ви не в кур­сі сучасних тенденцій. Це су­пер­э­літ­ний чай. Без кольору, запаху, та густу.

Спецзамовлення, діставлено спецлітаком із спецкитаю.

Гість: Це ж звичайна вода!

Хазяїн : А як же! Я піклуюся про ваше здоров’я. Хіба ви не знаєте що чай – канцероген?

Крім того, це не звичайна вода. Це супер елітна вода, з суперєлітного джерела у Кордільєрах.

Мені діставили її літаком по спецзамовлення.

Гість : Мож­на пляшечку подивитися.

Хазяїн : Та нащо вам ота пляшечка? До речі, вам вже пора на виставу. (Підшотовхує гостя до дверей).

Гість : Я навіт чаю не ви­пив.

Хазяїн : Там є буфет.

Гість : Але ми навіть не встигли поговорити!

Хазяїн : Зателефонуйте.

Гість : Ваш но­мер?

Хазяїн : 12345678.

Гість : Та­ко­го но­ме­ра не їснує.

Хазяїн : Нам те­ле­фона ще не вста­но­ви­ли. Як тільки вста­но­влять, я вас проінформую. Дам термінову телеграму.

Гість : Ви ж не зна­є­те мо­еї ад­ре­си.

Хазяїн . Я у ко­гось запитаю.

Гість : Маю невеличке проханнячко. Ваші штани на вас дещо довгі. Попросіть будь ласка. шевця, щоб з залишків викроїв меня краватку.

Хазяїн : Обов’язково. Я вам надішлю цінною поштою. А зараз, мені треба біжати. Маю термінової справи.

Гість : Ку­ди? Тільки що ви ніяких справ не мали.

Хазяїн : А те­пер з’­яви­лося. Я мушу терміново бігти до шевця, замовити для вас краватку.

Гість : Ну, то я піду на виставу. Стивайте, як же  я піду на виставу без штанів?

Хазяїн : А ви біжіть, люди подумають, що ви займаєтеся спортом.

Гість : Але як же і піду до те­атру без штанів?

Хазяїн : Підете через службовий вхід. Подумають, что ви з артистів.

Гість : Пробачте. Чи не можете ви позичити мені ваші штани? Я поверную.

Хазяїн : На жаль ні, я як раз збирався своїх прати.

Гість : А якшо б я вам не презентував інші

Хазяїн : То­ді б я прав перші.

Гість : Не забудьте про мою краватку.

Хазяїн : А як же! Там навіть дві вийде. Ви, звісно, сплатите шевцю.

Гість : Чому це я мушу платити за ваші штани?

Хазяїн : Це ж ваш подарунок. Вони мені не під­хо­дять.

Гість : Це ва­ша про­бле­ма.

Хазяїн : Ні, ва­ша. Ви зна­ли, який у мене розмір. А під­гін­ка робиться за рахунок продавця. Тобто за ваш.

Гість : Дуже було приємно.

Хазяїн : І мені. Дуже дякую за візит.

Відкриває двері, виштовхує гостя. 

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *