Ханох Левін

Продавці гумок

Переклад з івриту Марʼяна Бєлєнького

 

Пʼеса

 

Головному герою батько залишив спадшину – 10 тисяч презервативів. Він усіляко намагається їх позбутися. Попутно йде базар за життя, смерть, любов та інші нісенітниці.

 

Дійові особи

 

Шмуель Спруль

Йоханан Цингербай

Бела Берло.

 

 

Дія перша

Героям під 40

Ніч. Вулиця. Ліхтар.  Аптека Бели Берло

Берло: Вечір. Весна. Аптека. Я чекаю. Чого ж я чекаю? Я усе життя чогось чекаю.

Входить Цингербай.

Берло: Доброго вечора! Чим можу?

Цингербай: Я хотів би бачити аптекаря.

Берло: Його нема.

Цингербай: А де він?

Берло: Помер.

Цингербай: У такому разі  — цитрамон.

Берло: Добре, я дам вам цитрамон.  Але здається мені, що вам потрібно ще дещо.  Я дам вам натяк – це таке мʼягке і тендітне спочатку, як немовля, а потім-  як розчавлений тарган. Він схожий з гумовою рукавичкою на один палець..

Цингербай: Добре. Пачку з трьох, добре змазаних.

Берло: А цитрамон?

Цингербай: Та нехай. Може, голова заболить.

Берло: Цитрамон, гумки та побажання кріпкого здоровʼя. Ще щось?

Цингербай:  Дуже дякую.

Берло:  Бела. Бела Берло

Цингербай: Йоханан Цингербай.

Берло: Ви дуже цікава людина. Приємно з вами побалакати.

Входить Спруль.

Спруль: Я Спруль. До діла одразу. Я отримав від покійного батька у спадшину 10 тисяч гумок. Нові, австралійські. Мені вони ні до чого. Я готовий їх продати з великою знижкою. За копійки. Я живу тут поруч.  Шмуель Спруль.

Цингербай: Чудова пропозиція. Що скаже чарівна пані аптекар?

Берло: Бела.

Спруль: У вас тут пачка — 8 лір. Я віддаю за 6.

Берло: Я маю подумати.

Спруль: Та що тут думати? Це ж вигідно!

Цингербай: Я не запрезентувався. Йоханан Цингербай.

 

Берло: Припустимо, що пан Цингербай купить у вас пачку за 6.  Що далі? Він вийде звідси з пачкою гумок та пачкою цитрамону.  Він підходить до кіоску випити пляшку содової. А що ж з гумками?

Він же не може відкрити її прямо біля кіоску. Він заходить у автобус. Виходить з автобуса. Сидить у кафе. А гумки ж весь час при ньому! І ось у нього болить голова, він бере  цитрамон. А що ж з гумками? Він шпацерує з ними берегом моря. Ну, а далі що? У якій вбиральні він нарешті відкриє  заповітну пачку? ? І куди буде відправлено цієї гумки у її зворотно-поступовому русі з частотою і амплитудою, що постійно наростають?

Спруль: Ця піднесена промова породила у мене лише одне запитання. У кого він купить оті славнозвісні гумки? У вас за 8 чи у мене за 6? Якшо  у мене, так він зеэкономить дві лири. И де те місце. куди він встромить оту вищезгадану гумку?

Берло:  Як це де? Вул.  Вашингтон 6 кв. 8,  другий поверх наліво

Цингербай:  А що там написано не двері?

Берло: «Бела Берло».

Цингербай: Дуже дякую. Це навіть більше того, на що я сподівався.

Спруль: Ну, тоді не буду вам заважати. До речі – я у сусідньому будинку, Вашингтон 10.

Берло: Я не полюбляю чоловіків що мають зовнішність тенорів.

Цингербай: Я теж.

Берло:  Маємо східних смаків. Щось мені холодно. Може, це тому, що в мене халат надягнутий на голе тіло?

Цингербай: А у мене раптом зʼявилася ідея.

Берло: Можете розповісти!

Цингербай: Відкрити пакета з гумками прямо тут, у вашій чудовій аптеці.

Берло: Ідея цікава. Але її реалізацію доведеться відкласти, принаймні,  до вечора. Це ж все-таки аптека, а не …

Цингербай: Зрозуміло.

Берло: Гумки і цитрамон- 12 лір, будь ласка. Може, дві пачки візьмете?

Цингербай: Коли я дивлюся на вас, вельмишановно пані, я думаю, що мені і трьох не вистачить.

Берло: То це так у вас від мене голова болить? 20 лір.

Цингербай (платить): У 8.30  я тут шпацеруватиму унизу.

 

 

 

Ява 2

Вечір. Спруль молиться

 

Отче наш, що на небі! Хліб наш насущний ми просимо, але при чому тут гумки? Ви будете сміятися, але стан поганий, пане!  Аптеки не дають більше 3 лір за пачку, що коштує 8. Оті мерзотники кажуть, ніби я   не маю дозволу на  торгівлю. Ну  не маю, так що? Викинути у сміття 50 тисяч лір? Адже  у них строк зберігання усього 4 роки! А час біжить! Тату, про що ти думав, коли інвестував свої капітали у такий ненадійний товар? Краще було б брати консерви, сіль, сірники, мило. Я і так не знаю, як мені жити. Так ще и оті гумки…

 

Ява 3

Квартира Берло. Входить Цингербай.

 

Берло: Пане Цингербай, ви сказали, що прийете на півгодини раніш, але не на півтори.

Цингербай: Я не міг більше чекати. Мені здається, що коли я вас не бачу, я можу вас втратити назавжди (стає на коліно і цілує їй руку).

Берло: Ви дещо перебільшуєте. Я звичайна жінка.

Цингербай: Звичайних жінок не буває. Кожна – це чудо. Якшо усе складеться, як я задумав, я буду на 7 небі від щастя.

Берло: Я готова обговорити вашу пропозицію.

Цингербай: Гумка вже півтори рікини на місці.

Берло: Чи не рано? Сідайте. Поки що я більше нічого не пропоную.

 

Цингербай (сідає): Рузумієте, мені  нелегко буде вести світські бесіди. Я увесь у напруженому стані, якщо ви розумієте, про що я (встає).  Війдіть у мій стан. Я все життя прошу і отримую відмови.  Чому ви завжди кажете  «подивимось», «може бути», «я зайнята», чи  « давайте іншим разом», «зателефонуйте наступного тижня, місяця, року» (майже ридає) Ви мене вже доконали своїми обіцянками та надіями у аптеці. Мені терміново потрібно стати щасливим.  Я шукаю своє щастя цілими днями, місяцями, роками. Скільки можна?  Скільки можна вити на місяць,  піджав хвіст?  Скільки жіночих дуп я бачу уві снах кожну ніч? Скільки людина живе? И скільки з цього часу у нього ще стоїть? А якщо стоїть, хіба завжди можна це реалізувати нормально? І якщо нарешті все вийшло як задумано, і дійшло до переможного кінця — скільки взагалі таких випадків має людина за життя? Адже кожен він памʼятатиме до кінця життя и навіть більше.

Берло: Але наскільки ця людина готова не тільки отримувати, а й давати?

Цингербай: Я усе завжди всім, а мені ніхто нічого ніколи!

Берло: Ну, я це вже чула не  раз. А як до діла дійде…

Цингербай (майже ридає):  Але ж я тут при чому? Я ж не винуватий, що інші…Я зовсім, зовсім  не такий!

Берло: Не треба мене грузити своїми проблемами. У меня своїх вистачає. І не треба мене заганяти у куток одразу. Я вже багато  разів чула усе це, і закінчувалося воно нічим. А потім залишається лише лайно на стінках унітазу.  Ви усі однакові. Я вам не вірю.  Мене вже дурили і грабували не раз.

Вижимали з мене уси соки і залишали з порожньою оболонкою.

Цингербай: Я не такий!  (встає)

Берло: Сиди! (штовхає його у крісло)

Цингербай: У мене 60 тисяч. Гроші закриті на 5 років под 0.7% на рік. С привʼязкою до індексу цін та курсу долара. Я живу у арендованій двокімнатній. Маю постійне місце, службовець у мерії. Мене неможливо звільнити. Гроші я назбирав, коли мати ще була жива. Свого житла нема. Це усе, що у мене є.

Берло: Ось воно як.

Цингербай: Ну, якщо моя професія або мої заощадження вам не до вподоби, давайте тоді прямо зараз розпрощаємося.

Берло:  Та рікі! Залишайтеся. Ви добра душа. Це значно дорожче  якихось жалюгідних 60 тисяч.  Але 60 тисяч — теж непогано.

Цингербай: Ви — жінка не проста,  і ось я…

Берло:  (Погладжує його по щоці) є птахи весняні, а є осінні… але ж і осінь теж благодать божа…(торкається носком своєї туфлі його штанів, погладжує його ногу)

Цингербай: Вам не стане на заваді, якщо я вас трохи погладжу? (гладить її стегно). Ось, власне, все, що в мене є…

Гладять один одного. Він раптом припиняє.

Берло: Нічого, продовжуйте.

Цингербай: Мені вже достатньо. Важко витримати таку високу напругу.  Але, ваші форми досконалі.

Ніжка, пальчики — це мене просто розпалює (собі) Нє, а шо? Квартира хороша, ноги рівні, і таке тремтіння по усьому тілу, коли берешся за неї обома руками. Тобто почуваєш, що недарма народився. А той, хто не народився багато втратив (їй) Так я залишуся на ніч?

Берло: Я ше не звикла до нічних гостей.

Цингербай: То я збігаю додому, принесу зубну щітку, ліки, пристрій для заміру тиску крові.

Берло: Ні. Тільки викиньте вашу гумку до сміття, щоб вона у мене на килимі не валялася.

Цингербай:  Ви  не звикли. То може варто змінити ваші звички?

Берло: Ні! У мене не ресторан і не готель. Мені ота нічна романтика до одного місця. Свічечки, музичка, а потім брудні простирадла залишаються. Давайте по людському, як заведено. Залицяйтеся, даруйте подарунки, запрошуйте до ресторанів, до театрів, а потім я вже подумаю. А ви хочете усе одразу, наскоком. Йдіть додому, пане добродію.

Цингербай (вже майже йде. Потім вертається)

Берло: Ну?  Шо? Маєте пропозицію?

Цингербай: Авжеж. Я пропоную… себе…

Берло: Тобто?

Цингербай: Ну, ось я.

Берло:  ну то й…?

Цингербай: Любов. Кохання. Багато-багато.

Берло: А ще?

Цингербай: Повагу. Можу на коліна стати. Якщо є така потреба.  Я готовий віддати вам усе!

Берло: Тобто?

Цингербай: Усе!

Берло: Усе, що маєте?

Цингербай: А що я маю?

Берло: Так нічого!

Цингербай: Любов.

Берло: Це я вже чула. Йдіть додому, пане.

Цингербай: Ну меня більше нічого запропонувати? Хіба цього недостатньо?

Берло: Ні.

Цингербай: А що ж вам ще треба?

Берло:  Додому! Гумки – у смітника.

Цингербай: Не треба було іх надягати передчасно. Ще одна пачка пропала даремно.  Хоча, у пачці ще два. Може, на завтра зрікяться.

Берло: Викинь у смітник.

Цингербай: Значить, завтра о 9?

Берло: И ні хвилиною раніш! И подумай про те, що ти мені ще запропонуєш, окрім отого “кохання”. (Собі) Любов, любов. А про головне   — ні слова…

 

Ява 4

Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека. Спруль шпацерує. Входить Цингербай.

 

Спруль: Я Шмуэль Спруль, якщо памʼятаєте. Ну що, стали вам на нагоді гумки?

Цингербай: А як же!  Вони вже у смітнику.

Спруль: Ви спритний хлопець.

Цингербай: Цілу пачку використав.

Спруль:  Куди ж ви зараз?

Цингербай (позіхає): Втомився. Спати піду.

Спруль: Маю пропозицію. Ви ж багато  гумок використовуєте? Я вам пропоную увесь мій запас. Дуже дешево.  10 тис. пачок по 6 лір замісць 8. Ви економите 20 тисяч на місці. Куй залізо, поки стоїть.

И не треба кожного разу бігти до аптеки. Ви економите 25%. А у банку вам запропонують півпроценту. Ціни ростуть. Але вас це вже не колихатиме. Ви забезпечені на усе життя и навіть більше.

Цингербай: Маю держоблігацій.

Спруль: З облігацій ви маєте лише 4% на рік.

Цингербай: 4% від 60 тисяч — это 2400. На ці гроші я можу накупити гумок на весь рік і ще залишиться на   залишиться на цитрамон, зубну пасту, крем для гоління, мило… Адже це тільки проценти, не чіпая вкладу.

Спруль: Скоро скасують привʼязку до індексу цін. .

Цингербай: Тільки зі ста тисяч. У мене 60.

Спруль:А бігати кожного разу до аптеки… А так вже маєете вдома запас.

Цингербай: Та нічого. Ось зайшов до аптеки, а вийшов з телефоном аптекарши.

Спруль: Ну ви боєць. Ви зарубки робите?

Цингербай: Де?

Спруль:  Як льотчик на корпусі винищувача.

Цингербай:  Ну так …

Спруль: 4% від 60 тисяч…

Цингербай: 2400 на рік. Дві пачки на тиждень. Це у рамках норми ГПО — готівності до праці та оборони. При таких темпах ваших 10 тисяч мені вистачить на сто років  ще залишиться онукам. А може, ще багаторазові придумають до того часу.

Спруль: Да ну. Гумка — це класика. Як діаманти.

Цингербай: Колись таке і про гудзики казали. А потім винайшли липучку та замки-блискавки.

Мені зараз 45, а гумок  — на сто років. До 145 я не доживу.

Спруль:  Деякі на Кавказі доживають.

Цингербай: Нащо мені той Кавказ? Мені і тут непагано.

Спруль: А чому, власне, тільки дві на тиждень? Чому  не 8?

Цингербай: 24 ходки на тиждень?

Спруль: А що? Ви ще…А коли ви досягнете Техасу, вам і цього не вистачить.

Цингербай:  При чому тут Техас?

Спруль: А куди дивиться ваш керівний орган?

Цингербай (нахиляє голову):  Та нікуди.

Спруль:Так ви імпотент? Що ж ви мені одразу не сказали?

Цингербай: Та навроді ні….

Спруль: Тоді  дивіться у далину. Там — Неаполь. А далі, далі вже Техас. Жінки ! Красиві! Багаті! Тільки на вас і чекають. Вони стоять у порту і чекають вашого корабля. Вони мають  золотисту шкіру,  кожа, золоте волося, довгі стрункі ноги. И все це — заради вас! И ви дивитеся на эту безжалісну ногу, вона у вас на горлі и душить вас. Ці жінки — кати у прозорих трусах. И ми нанизуємося на ті ноги, як мʼясо на шампур, и крутимося на їхньому пекельному вогні. А це поки що тільки ноги! До дуп я ще не дійшов. Кожна – це легендарна легенда!  Жінки у Техасі!  Ви тримали коли-небудь засмаглу жіночу дупу? У мене навіть  ноги підкашуються, коли я про це думаю. То ж вставайте, сурми заграли! Вперед, зорі насустріч, товариші у боротьбі! Гумками прокладемо щасливий путь собі! То ж йдіть назустріч свому щастю,  ваш робочий орган вас поведе! Він знає куди йти, на відміну від вас. Техас Техас!

 

Цингербай: Але що мені там робити? Кукурудзяні поля, басейни, дівчата з довгими стрункими загорілими ногами. Я не такий дурень, як ви думаєте.  Є у світі забагато вроди, але що мені до цього?

Хто я такий взагалі? І хто мені сплатить політ туди-назад?

Спруль: Ну то добре. Тоді сидіть вдома. Пригоди вас знайдуть. Ось подивіться. Готелі. У кожному – туристки з Техасу, що чекають на вас.  Ви берете у мене запас гумок, йдете у будь який готель, стукаєте у будь який номер – і вперед, зорі назустріч ! Ми наш, ми новий світ збудуєм, хто був нічим, той стане всім!

Цингербай: Когось вони, може, і чекають….

Спруль:  Вони чекають тільки на вас. Сьогодні — дома на канапі, а завтри зранку — у Анапі. Сьогодні дома ви у кріслі, а завтра вполювали грізлі. Ви усюди встигнете. Ви вже не зможете зупинитися на самій вершині успіху. До вас приїзжатимуть жінки з усього світу і навіть далі….

Цингербай: Були часи… Але коли це було!

Спруль: У вас ще усе попереду! Ви ще такий молодий!

Цингербай: Але знаєте — пора вже змінити ковбойські чоботи на домашні капці. Чай, діти, телевізор, килим, крісло, жінка поруч.  Діти, онуки.

Спруль: Після усіх ваших успіхів на полюванні, обмежитися одною…

Цингербай: Та в мене не так багато було отих успіхів…

Спруль: Ну, щось авжеж було.

Цингербай: Та нічого не було. То усе ваші фантазії. Аби спихнути мені ваш товар.

Спруль:  Гляньте на море. Використані гумки там плавають. Напевно, там є і ваші.

Цингербай: Це, звісно, превелика втіха. Використана гумка пливе по морю. Бовтаеться на хвилях. А ще нещодавно бовталася проміж ніг.  Доля гумки— як доля людини.

Спруль: Хлопець з дівчиною лежать на берегу моря. На ними — нібо и місяць. Їх тіла зʼєднуються у вищій насолоді життя. І ось – через кілька хвилин біля берегу плаває зморщена гумка. Це усе, що залишилося від цього захоплюючого життєдайного процесу.

Цингербай: Не забирайте її у мене.

Спруль: Кого?

Цингербай: Аптекарку. Я знаю — вам варто лише пальцем ворухнути, і вна — ваша.

Спруль: Я зовсім не цікавлюсь аптекарками.

Цингербай: Вона для вас вже підстаркувата?

Спруль: Та ні! Жінка у самий раз.

Цингербай:  Сьогодні ніччю я мав пригоду з жінкою. Може, вас завидки беруть.

Спруль (про себе): Нічого він не купить. Що ж далі? Може, хтось прийте і забере усе це? Але хто? От якби я мав сина. Спадкоємця. Я б йому передав усе моє багатство. Ти лежиш собі спокійно у могилі і знаєш, що твоє діло, діло твого життя – у надійних руках.  Заради щастя майбутніх поколінь

 

Йде

 

Ява 5

Квартира Берло. Входит Спруль.

Берло:  Сподиваєтеся, що пан має  достаточньо вагому причину прийти до незнайомої жінки о 12 ночі.
Спруль:  Маю 20 тисяч причин. Два чемодани причин з чудової австралійської гумки. І ще одна

Берло:  Тобто?

Спруль: Ви жінка. Я — чоловік. Пані має аптеку, я — гумки. Ми чудово один одному підходимо.
Берло:  Давайте до діла. Що ви маєете мені запропонувати?
Спруль: Припустимо, я інвестую у ваш бізнес свій внесок —  20 тисяч гумок. Тобто 60 тисяч лір.

Берло: Далі?
Спруль: Далі ви міняєте вашу вивіску. «Аптека «Берло та Спруль». Ми відмітимо цю подію невеликою вечіркою.

Берло: Ну?
Спруль: Все.

Берло:  Ваш товар йде по 4 ліри, але його ще треба  продати. Так не піде. У мене обладнання та товару на чверть міллйона, оренда приміщения, постійна клієнтура, реклама. Усе разом це півмильона. Але ви ще будете вимагати, щоб я потіла разом з вами у ліжку!
Спруль: Ваш бізнес не йде.  Клієнтури нема.

Берло: Не ваше діло. Слава богу, я з цього якось  живу. Без вас.
Спруль: Бело, ви без меня не виживете.

Берло: Не Бела, а пані Берло! Не парся, митися не будешь.
Спруль: (намагається її обійняти): Та годі тобі, Белочко!

Берло: ( вивільняється від обіймів): Поки що для вас я пані Берло.

Спруль: И є ще один аргумент.  Маю діабета. Підвищеного тиску. Я не притримуюся здорового образа життя. Я палю, випиваю, їм їжу з холестерином. Ще кілька років  — и ви залишитеся спрадкоємицею усього бізнесу.

Берло:  Це ви зараз обіцяєте. Потім від вас не дочекаєшся.
Спруль:  Добре. Заради вас. З завтрашнього дня починаю бігати, сяду на дієту. Кину палити.

(Намагається її обійняти) Я з дитинства мріяв про жінку з великою душою и великою… ну….

Берло: Відносно душі — не знаю, а усе інше — ось (притискається до нього).
Спруль: Подумайте про мою пропозицію (відштовхує її. Вона у розпачі)

Берло: Я ж тільки вас хотіла усе життя.
Спруль: Що не стало Цингербаю на заваді використати у вас учора пачечку гумочок.

Берло: Один лише. Та й те – він не встиг. Закінчив раніш ніж….А у мене навіть нічого не змокло.
Спруль: Ну, зато тепер…

Берло:  Ну так….
Спруль: У мене теж усе напряглося.

Берло: Як це у нас усе цікаво влаштовано!

Спруль: Ми — чудо природи, вінець творіння. Тут і фізика, і астрономія, і пара-пара-психологія. Чоловік дивиться на жінку, як вна веде стегнами, и все – він уже готовий.  Їм керує невідома сила.

Берло: Та біс його зна, як воно там влаштовано. Мене це не цікавить. Мені давай результати.

Вони спарюються

Далі вони співають.

Тунель до щастя

Ми прорубаємо

Лупимо кайлом у темряві як сліпі

як у немій молитві, поводимо задами.

Чекаємо на пророка, що виведе нас з пустелі у країну обітовану, у країну щастя.

Вже нема сил.

Але коли спускається ніч

Ми знову копаємо…

 

Закінчують
Берло: Шмуель, коханий, про такі вуса я з дитинства мріяла.  Візьми мене! Оженися! Я буду тобі вірною  відданною жінкою. Люби мене!
Спруль (собі): А про головне — ні слова.

Берло: Забудьмо ж ту минувщину гірку! Вперед, до нового життя. Життя дається людині тільки раз, и прожити його треба так, щоб не було  тяжко боляче за безцільно прожиті роки.  Тільки раз в житті буває зустріч, тільки раз буває в долі мить…

Давай поднімемося понад суєтою повсякденності! Адже любов – це єдине, зарати чого варто жити!
Спруль (собі): Запрезентувати їй весільного подарунка — 20 тисяч чудових презервативів? Що я, ідіот? Яка жінка стілки коштує?

Берло:  А який ризик я беру на себе? Ти можеш вмерти через кілька років. А якщо ні? А якщо ти ще й мене захорониш — тобі залишиться моя аптека і усі презервативи. А я буду гола у землі валятися.  Що ти можеш запропонувати жінці, окрім твоїх славнозвісних гумок?  Ти не профессор, освіти ніякої не маєш, професії не маєш.  Ти просто нероба з 20 тисячами презервативів. А як у тебе через застарілий діабет чи скоїться інсульт? «Нога косить, рука просить»? Я буду за тобою горщики виносити ще 20 років? А ти знаєш, скільки коштує находження у хостелі для хворих? Ти з ними будеш гумками розраховуватися?

Спруль: Що ж це виходить?  Я захворію, помру і мені ж за це платити?

Берло: А мені як? Овдовіти та ще й платити за тебе?
Спруль: Страховий випадок. Я захворів — ти платиш, ти захворіла — я плачу.

Берло: Так ти вже хворий. А я поки що, слава богу, здорова.
Спруль: Добре. Напишемо у шлюбному контракті — хто з нас захворює або помре – кожен платить за себе.

Берло: Лікарня, ліки, похорон — кожен за себе. Навіть коли ти хворієш вдома.

Спруль: Тобто, якщо я захворію, ти мені тарілку супу не подаш?

Берло: Подам і суп, і котлети з макаронами.
Спруль: Це не лікарські витрати. А здорова людина не їсть суп?

Берло: Але йому у ліжко не подають. Тобто, я виконую роботу сиділки. А це дві мінімальні зарплати, бо робота важка. За похоронні витрати я вже мовчу.
Спруль:  А як ти завтра потрапиш під трамвай? Усі витрати на мені.

Берло: Добре, я йду тобі назустріч. Витрати на твій похорон я беру на себе. Памʼятник, піклуванная за могилою.
Спруль: Та добре, памʼятника не треба. Обійдуся. Але місце на цвинтарі доведеться купити. А то покладуть поблизу якогось хулігана.

Берло: Це за твій рахунок.
Спруль: Впишемо у контракта.

Берло: Мені вже набридло торгуватися. Я готова уступити тобі багато у чому, але місце на цвинтарі – це вже занадтно.  Ти хоч знаєш, скільки це коштує? І взгалі – у нас же любов чи як?

Спруль:  Це я вже чув. (демонстративно встає, немов збирається йти).
Берло: Ну и йди. Мені завтра Цингербай зробить пропозицію, від якої неможливо відмовитися.
Спруль: Ну то біжи до  свого Цингербайчика.

Берло: Я с вами ще на брудершафт не пила, пане Спруль. И потім — яка різница. У вас навіть гумки однакові. Ваша так звана “любов” — це зворотно-поступовий рух робочого органу з наростаючою частотою та амплітудою. Куди ви так поспішаєте наприкінці?

Спруль:  Ну, з вами плову не звариш. Бувайте!

Берло: (кидається до нього): Ні! Це був тільки жарт! Пробач!  Адже у нас могла б бути  фірма «Берло, Спруль та сини…
Спруль (йде): Інша справа — театр. Сидиш собі, а перед тобою – чиє то життя. Любов, скандали, гроші. А ти сидиш собі і за пару лір усе дивишся. І робити нічого не треба.

 

Ява  6

Театральна зала. Спруль сидить у кріслі. Входять Берло и Цингербай

Берло: Чого це ти мене задумав запросити до театру? По скільки ти брав квитки?

Цингербай: А шо?

Берло: Просто цікаво, скільки ти на мене витратив.

Цингербай: Квитки по 22 лир!

Берло: Не бреши. Ти стільки не платив. Напевне, взяв  у себе на роботі, у профкомі. Так по скільки?  По 7?

Цингербай: Ну, навроді .

Берло:  Думаю, що комедія варта того.

Цингербай: На сайті театру сказано «дуже смішна комедія».

Сідають на свої місця

Берло: Краще було б, якби замісць театру ти мене запросив до ресторану. Їжа — це дещо суттєеве, на відміну від вистави. Їжа залишається у організмі, а після вистави нічного не залишається. Та добре, можна сходити до ресторану після театру. А ще, кажуть, тут непоганий буфет.  Пиво, бутерброди. … Ти чого раптом такий сумний став.

Цингербай: Я не взяв грошей на ресторан.

Берло: Тю! Кредиткою заплатиш. Теж мені проблема.

Цингербай: Я не їм увечорі.

Берло: Зато я їм. Візьмеш каву.

Цингербай: Я не пʼю каву.

Берло: Я пʼю.

Цинербай: Я не маю кредитки..  Грошей тільки на автобус. Але маю чудову ідею. Післе вистави зайдемо до тебе, зробиш якусь яєшню.

Берло: На жаль, не маю яєць в домі. Крім того, у яйцях холестерол.

Цингербай: Нічого, купимо у супері дієтичні.

Берло: Супер до того часу закриється.

Цингербай: Ничего, випьєш каву.

Берло: Кава шкодить здоровʼю. Кофеїн підвищує кровʼяний тиск.

Цингербай: Візьмемо каву без кофеїну.

Берло:  До того часу усе вже закриється.

Цингербай: Ці хвилини перед початком комедії дуже сумні.

Берло: Ну, тоді давай поговоримо серʼйозно. Ти сказав, що маєш до мене пропозицію.

Цингербай: Авжеж

Берло: Ну?

Цингербай: Так вже.

Берло:  Що?

Цингербай: То була пропозиція піти у театр.

Берло:  Ну тоді я почну. Що ви збираєтеся робити з вашими 160 тисяч у банку?

Цингербай: 60.

Берло: Теж непогано. Так ну?

Цингербай: Нехай лежать у банку.

Берло: Це неграмотний підхід. Гроші треба у щось інвестувати, щоб вони давали прибуток.

Цингербай: Авжеж. Можна усе втратити. Хай лежать.

Берло: Можна непогано заробити.

Цингербай: Можна усе втратити.

Берло: А если ти оженишся?

Цингербай: Так оженюсь.

Берло: А гроші?

Цингербай: Залишаться у  банку.

Берло: А якщо твоя жінка матиме свій бізнес, наприклад, аптеку?

Цингербай: Жінки приходять та йдуть, а капітал залишається. Це ще Карл Маркс казав. 60 тисяч — це 60 тисяч. А жінка — це нічого, пусте місце. Навпаки, жінка потребує постійного марнотратства і не дає ніякого прибутку

Берло: Дуже жаль.

Світло у них гасне

Берло: Цей чарівний момент, коли світло вже згасло, а вистава ще не почалася. Публіка очікує — що ж буде далі? Ось я усе життя очікую. А нічого не трапляється.

 

Дія 2

Пройшло 20 років

 

 

Ява 1

Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека Бели Берло.

 

Берло: И ось знову вечір, і знову весна. Пройшло 20 років, а я все ще чекаю на щось.

І нема на горизонті жодної яхти з червоними парусами.

Цингербай (входить):

Берло: А, 60 тисяч, памʼятаю!  Тільки ваше імʼя забула.

Цингербай: Йоханан Цингербай.

Берло: А як почуваються  ваші 60 тисяч?

Цингербай: Уже 150. За 20 років набігло.

Берло: 20  років пройшло для вас даремно. Гроші як лежали без руху і сенсу, так і лежать. А у вас вже, певно,  жінка, дорослі діти.

Цингербай: Дітей нема. А відносно жінки — були дві  не дуже успішні спроби. А у вас як?

Берло: Були цікаві пропозиції. Одна навіть зі Франції.

Цингербай: Так ну?

Берло: Та ну. Виявився шахраєм.

Цингербай: Я хотів би дитину.

Берло: Буде.

Цингербай:  Але… наша весна давно позаду….

Берло:  Але й до зими ще далеко. Та й  зимою люди живуть. А може, ще буде весна на нашій вулиці

Цингербай: Та нам вже під 60..

Берло: Для того, хто вірує, що зараз весна — і буде весна.

Цингербай: Та нехай.

Берло: Так чого ж ти чекаєш! Йди назустріч своєму щастю! Обійми мене!

(Цингербай обіймає):

Берло: Підемо до спальні? Гумки у тебе, сподіваюся, з собою?

Цингербай не рухається)

Берло: Минулого разу натягнув гумку достроково, але нічого не вийшло. Памʼятаєш?

(Цингербай киває):

Берло: Ти зараз теж натягнув?

(Цингербай киває “ні”)

Берло: Чому?

Цингербай: Може, у суботу?

Берло: Чому не зараз?

Цингербай: Ну, субота все-ж таки.

Берло: Добре.

Цингербай: Ну, я пішов.

 

 

Ява 2

Спруль молиться.

 

Вельмишановний пане! Ти створив мене за свого образа. Не дай загинути. Стан поганий, пане, дуже поганий.  Ось  стою я перед тобою, як і 20 років  тому, и весь запас все ще у мене. И ніщо у світі не змінилося.  Тільки  винайшли протизаплідні, и гумки більше не потрібні. І строк гідності у них давно закінчився. А у грошей  сроку гідності нема. Я я ж усе життя мріяв про те, як я продам гумки і тоді вже заживу! Сотвори чудо, щоб разом зникли оті пігулки.

 

Ява 3

 

Квартира Берло.

 

Цингербай: І тут у квартирі за 20 років нічого не змінилося.

Берло: Я на тебе чекала усі 20 років, тому залишила усе як було. Я дуже жалкую, що не вийшла за тебе тоді, 20 років тому.

Цингербай: Так чого ж ви не зателефонували ні разу? Я би прийшов. Бо я був впевнений, що ви не дуже зацікавлені.  Може, це ви зараз так кажете?

Берло: Ні, усі 20 років я на тебе чекала. Я впевнена — у нас все вийде як треба.

Цингербай: Ну я пішов.

Берло: Я впевнена – якщо є любов — усе буде як треба. І я навіть ні слова сказала про головне. На 150 тисяч ми зробимо повний ремонт у аптеці. Але я про це навіть не думаю. У суботу ти принесеш мені чек  на 150 тісяч і у нас почнеться нове прекрасне життя.

Цингербай хоче йти.

Берло: Життя у 60 тільки починається. Серце бʼється у ритмі кохання: “160 тисяч, 160 тисяч”. То ж простягни руки назустріч свому щастю.

 

Ява 4

 

 Берег моря. Чути розбещенi крики морських птахiв, ревiння моржа, а також iншi звуки, iздаваємиє різною морською сволотою. Спруль сидить. Подходить Цингербай.

Цингербай: Пан Спруль?

Спруль: Авжеж? А хто ви, дозвольте запитати?

Цингербай: Йоханан Цингербай.

Спруль: Добре, беріть по 11.5 за пачку. Я вас не бачу. Осліп. Діабет. Добре, беріть по 11.

Цингербай: Я одружуюся з аптекаршею.

Спруль: Ви відддасте ій усі ваші гроші?

Цингербай: А шо? Вона має непоганий вигляд для свого віку. Безкоштовно нічого не буває. За все треба платити. ..

Спруль: А що ви тут робите, на набережній?

Цингербай: Так, прогулятися вийшов. Ви мені 20 років тому розповідали про Техас.

Спруль: Сядьте ближче. Подивіться он туди. Що ви там бачите?

Цингербай: А що треба?

Спруль:  Техас.

Цингербай: Яку частину Техасу ви маєте на увазі?

Спруль: Як раз посередині. Там, де кукурузна ферма.

Цингербай:  Вже бачу.

Спруль: А посеред ферми —  вілла із садом. А там — басейн, і лужок. А у басейні купається чарівна блондинка.

Цингербай: Гола?

Спруль:  Вона ж там одна, чого ій соромитится. И останні 20 років вона чекає на  вас.

Цингербай: Скільки їй?

Спруль: 20. Звати Джейн.

Цингербай: Джин чи Джейн?

Спруль: Та яка вам різниця?

Цингербай: Ну, Джин товстенька, а Джейн — худенька.

Спруль: Це Джейн.

Цингербай: Мені більше подобається Джин.

Спруль: Нічого, Джейн має усе, що треба у належних місцях.  У неї темне волося, коротко підстрижене.

Цингербай: Мені більш до вподоби блондинка з довгими.

Спруль: Повні губи, прямий ніс, карі очі

Цингербай: Мені б краще сині. Або сірі.

Спруль: Третій номер ліфчика.

Цингербай: Краще 5-й.

Спруль: Беріть, що дають, не викаблучуйтеся. Бо і цього не буде. Широкі стегна.

Цингербай: Який розмір?

Спруль: Хороший. Як раз для вас. Ноги довгі. Щоправда, дещо товсті у щиколотках.

Цингербай: Дупа кругленька,  пружна…біла… це ж хор ангелів, озеро з білими лебідями, що кличе нас до нових трудових звершень на благо батьківщини… Ось ваша Джейн.

Цингербай (зачаровано): Моя Джейн …

Спруль: Вона не заміжня, усі ці роки вона чекає тільки на вас. Ось вона виходить з басейну у крихітному купальничку. А поряд – чоловічок у білому смокингу.

Цингербай: А це ще хто?

Спруль: Прислуга. Не звертайте уваги. 12 доларів на годину.

Цингербай: Але ж у неї хтось є?

Спруль: Ні. Вона чекає на вас. Її запросили на яхту, але ні з ким туди піти. Ось! Ось вона дивиться у наш бік, прикладає руку до лоба “ А де ж це мій Цингербайчик?”

Цингербай: Я тут! (махає їй)

Спруль:  Ось вона входить у дім… Але дивиться на нас у вікно.

Цингербай: И повернеться до  мене спиною?

Цингербай дивиться у бік Техаса, махає, каже вголос, щоб у Техасі було чутно: Джейн, я маю усього 150 тисяч лір, це лише  43 тисячі ваших доларів…

Послухайте, Спруль, у доларах це вийде сміхотворна сума.

Спруль: Так не переводьте. Залишите у  лірах.

Цингербай: Так вона ж звідтіля бачить, хто я такий, що я маю и чого — ні. Якщо вона переведе мене у долари, від мене нічого не залишиться.

Спруль:  А ви спробуйте. Що ви витрачаєте? Нічого.

Цингербай: Нет, с Джейн ми закінчили. Що у нас ще є у програмі?

Спруль встає:

Цингербай: Ви куди?

Спруль (підходить до уявної Джейн, танцює з нею.  Привіт, Джейн, я Шмуэль Спруль. У кімнати є кути,  а у кохання нема. Кохання немає кутів. Кохання не має кінця.

Цингербай: Як ви це робите? Прямо з-під носа у мене вихопили.

Спруль: Я просто приходжу і беру. Чим легше жінку ми кохаєм, тим більш подобаємся їй. Це з Вавілонського Талмуду.  Джейн вже запросила мене залишитися у неї. Я довго вагався, але вона настояла на своєму.  Ні, Джейн, пробач. Сьогодні ніяк. Мені треба повертатися. Як-небудь іншим разом.

Повертається на свою лаву: Цингербай, ви залишаєтеся з Брендою.

Цингербай: Це ще хто?

Спруль: Это сусідка моєї Джейн. Вона теж має вілу. Блондинка, кругленька така.

Цингербай:  Щось мене втомили усі ці дівчата.

Спруль: Ви хочете високу брюнетку? В нашому Техасі повно дівчат и усі вони чекають на вас.

Цингербай:  Щось втомили мене усі ваші варіанти. Піду я, пошукаю якийсь дешевий хостель.

Спруль:  Добре, знайшли. Заходите до свого номеру, а там…

Цингербай:  Знову блондинка? Коли ж це закінчиться? Дайте мені хоч трохи відпочити.

Спруль: Добре. Ви лягаєте у ліжко. Але ви вже купили американський журнал з дівчатами.

Цингербай:  Ні, я вже втомився і буду спати.

Спруль: Ну полистайте журнальчика перед сном, вам що, жаль? И тут стукають у двері.  Заходить покоївка у міні…

Цингербай: Скільки коштує журнал?

Спруль:  Два долари!

Цингербай: Та ні! Я краще у вікно подивлюсь. Безкоштовно.

Спруль: Не скупіться! Вам жаль два долари?

Цингербай: Я не хочу платити за якийсь ідіотський журнал! Мені вистачить моєї уяви! Я можу собі уявити будь яку жінку безкоштовно!  Мотель – це мінімум 20 доларів. Все! Ніяких мотелів! Я на вулиці переночую, на лавочці! У Техасі тепло. Я від ваших усіх красунь ще нічого не отримав и мушу самозадовольнятися якимсь ідіотським журналом! Навіщо була ота уся поїздка! Я не їду! Поверніть мої гроші! Я сдаю квитка. Мені не потрібні ніякі жінки. Мені ніхто не потрібен! І я нікому!

Я літня бідна людина! У мене нічого нема! Я ніхто! Я не перекладаю пʼес івриту, не пишу монологів для акторів, на малюю картин, не танцюю сальсу, меренге і бачату!  І навіть кізомбу!  Я нуль. Нїхто за мене копійки не дасть! А журнальчики можна і тут дивитися, для цього ніяка Америка не потрібна. Я можу і від Місяця збуджувати, він круглий як жіноча дупа. І – головне – безкоштовно!

Йде собі.

Спруль: Ви можете заплющити очі и засунути голову під подушку, але це вам не допоможе! Техас — це обʼєктивна реальність, що дана нам Богом у відчуттях.

 

Ява 5

Квартира Берло. Входить Спруль.

Берло: Ну, як справи? Що кажуть лікарі?

Спруль: Мені кажуть що не варто купувати календар на наступний рік.  Які ваші умови?

Берло: Ми з Йохананом будемо про вас завжди памʼятати. На вашій могилі завжди будуть свіжі квіти.

Спруль: Умови, Бела!

Берло:  Та які там умови. Ви просто хочете мене полапати наостанок.

Спруль: Мені не хотілось би залишати свою спадшину будь -кому.

Берло: Ви були чудовою людиною, Шмуэль. Я завжди вас буду згадувати.

Спруль: Наскільки мені відомо, я ще живий. Маю довідку.

Берло: Ничого, не хвилюйтеся, це скоро пройде.

Спруль: Умови?

Берло: Ваш товар негідний. Строк давності давно вийшов. Ніхто за ваш товар копійки не дасть.  Ви ж однаково помрете. Давайте безкоштовно. Однаково ваш товар пропав.

Спруль: Дайте мені 50%.

Берло: 50% від нуля — це нуль. Можу запропонувати свої обійми. Вам буде що памʼятати на тому світі.

Спруль: Віддати безкоштовно, тобто задарма 10 тисяч упаковок прекрасних презервативів! Це  можна зробити тільки заради великого кохання. А у мене такого не було.

Берло:  Ну тоді я не піду на ваш похорон.

Спруль падає. 

Берло: Шмуель, твоя душа буде у раю. Помолись там за мене. Будь моїм агентом.   Скажи там Богу, що я ще, по суті, і жити  не почала. Що я бачила у житті окрім своєї аптеки?  Мені теж належить шматочок щастя, згідно с декларацією прав людини.

Нам же все життя обіцяли світле завтра, а воно так і не наступило.  А ті, що обіцяли, давно усе приватизували…

Розкажи їм там, наверху. Живе, , мовляв, у такому-то місці аптекарка Берло, що має багато нерозтраченого кохання, і вона ж не винувата, що її кохання виявилося нікому не потрібне, нехай вони мені надішлють кого-небудь, аби людина була хороша. Зателефонуй моїм покійним батькам, скажи, що у мене усе гаразд… хай скажуть там, щоб мені когось надіслали…вул. Джорджа Вашингтона 36 кв. 8, другий поверх наліво, зробіть що-небудь, бо далі ж так не можна…(ридає)

(до зали) А ви що сидите? Невже нікому не потрібна розумна, красива, забезпечена жінка із власним бізнесом?

Спруль (собі):  І ось — мій перший вечір на цвинтарі. Я тут новенький, порядків ваших не знаю. Усі вдови, трунарі, свʼященники, усі вже пішли. Пташки лягли спати. Тиша навкруги, сплять в росі луги,  тільки ти, і я, і ясна зоря. Ми лежимо тут рядочками, як діти у садку, шепочемося, післе того, як виключили світло.

— Ну що там у вас — питають ветерани цвинтаря, — почому там у вас картопля на базарі?

— А у вас що? — питаю я, — а де ж ваш райський сад, хори ангелів, херувіми, серафімии?

— Та брехня усе, — кажуть, — нема нічого,  — лежиш тут як останній…Подихаємо від нудьги. Інтернета нема, навіть телевізора сраного нема. А памʼятаєте, хлопці, як нам попи казали – ось буде друге пришестя, залунає третій дзвоник, і ми усі встанемо,  і підемо до…

— До сраки — це усе сон.  Релігійні забобони. Комуняки обіцяли комунізм, попи – рай, а усе це виявилося брехнею. Гниємо тут у могилах як останні…

— Нічего, хлопці, ось прийшов наш Шмуель, з 10 тисячами презервативів, тепер нам буде весело.

— Знаєте, у Техасі хоронять жінок у кукурузних полях, у срібних трунах, з музичкою! А які дупи там зариті! Це ж національне надбання! Ви бачите те, що я?

-А що саме?  — бо  у нас же тут темно , як…

— Техас. Я бачу Техас. Чудовий пʼятизірковий цвинтар. Дерева, квіти, пташки щебечуть. Не памʼятники, а цілі віли. Эх, живуть же люди! А в самому центрі, у великому пятикімнатному склепі з усіма зручностями, у золотій труні лежить  Барбара. Вона була красивою, з золотим волоссям, блакитними очами.  Дупа як небесне склепіння. Барбаро, це я, Шмуэль! Як справи?

 

Ява 6

 

Квартира Берло. Вона у нічній сорочці. Входить  Цингербай

 

Берло: Ну, как пройшов вечір, любий?

Цингербай: Я добре підготувався. Гумка натягнута ще зранку. Там усе горить.

Берло: Аби чек не загорівся.

Цингербай: Що?

Берло: Ну, у вас же чек у кішені.

Цингербай: Ну да. А як ви здогадалися?

Берло: Я вас тільки що бачила уві сні. З чеком.

Цингербай: У якому вигляді?

Берло: Ви були дуже схвильовані. Ми з вами  були щасливими, а кругом бушувала весна.

Цингербай: Так зараз і є весна.

Берло: Ну да. А діло було так. Ви входите, дістаєте чек, я вас цілую. И ласкаве весіннє сонце на нас світить. Отакий був сон. (Цингербай раптом стає сумним).   До чого цей сон?

Вона лягає на спину, він забирається на неї. Але у нього нічого не виходить. 

Цингербай: Може, я піду? (встає)

Берло (обіймає його): Ніхто нікуди не йде!  Йохананчик, коханий! Як я жила без тебе? (Тягнет його знову до дивану). Ти такий сильний і мужній! Прямо лев! Тигр рикає з джунглів! Ти — первісна людина з чеком! Розірви мене на шматки! Йоханан!

Лягає на нього, соваєеться і охає

Цингербай: Кричиш, ніби щось справді діється.

Берло зображує оргазма. Встає, ніби після бурного сексу, важко дихає.

 

Цингербай: Але ж я нічого не зробив.

Берло: Це було чудово. У мене такого ніколи не було! Ти був прямо лев!

Цингербай : Ми ще встигнемо у кіно.

Берло:  Яке там кіно! Чек давай!

Цингербай: Що?

Берло:  Глухий? Чек!  (простягає руку)

Цингербай:  З чого це?

Берло: Просто подивитися.

(Цингербай дістає чека, але тримає міцно, з рук не випускає.  Вона намагається розжати його пальці).

Берло: Ну, давай вже.  

Цингербай: Цей чек – це усе моє життя. Я більше нічого не маю. Це не так просто — віддати комусь просто так своє життя назавжди. Як же я буду жити далі? Я як голий посеред бурі. Було 150 тисяч — и нема! Ой в мене вже температура! Інфаркт. Виклич мені “швидку”.  Може, я усе життя жалітиму, що віддав ці гроші чорт зна кому. И ці 150 тисяч ридамуть «Тату. На кого ж ти нас залишив?” А я повернуся до них спиною, немов би я їх не знаю Руки відмовляются вбивати свою рідну дитину. Йдіть до мами, до Бели Берло, вона вас прийме як рідного.  Чек  — це мій єдиний син. Я приношу його в жертву заради спасіння людства.  Прощавайте, гроші!  Я так вас любив!

Берло: Та годі вже патякати! Давай чек! Ну?

Цингербай (тремтячою рукою простягає їй чек): Прощавай, друже!

(Берло  хапає чек сує собі за пазуху.)

Цингербай: Ах, що я наробив! Я зробив страшну, невиправиму помилку! Це помилка усього мого життя.  Ти виманила мої гроші! Поверни чек!  Адже тільки  що він був у мене!  У мене були гроші,  а тепер їх нема!  Ти мене пограбувала!

Берло: Про що ти, любий?

Цингербай: Поверни чек!

Берло:  Що значить “поверни”? Я чесно заробила. Ти був свідком.

Цингербай: Віддай гроші, сучко! Проститутка!

Берло: Чого це ти так хвилюєшся, любий? Щось трапилося?

Цингербай: Мене пограбували!

Берло: Хто? Коли?Давай викличемо поліцію.

Цингербай: Віддай чек!

Берло: Який ти нудний. Одне й теж! Давай поговоримо про щось інше. Адже у світі так багато цікавого.

Цингербай: Чек!

Берло: Знову за своє. Невже ти ні про що інше думати не можеш?

Цингербай: Не можу! Віддай чек!

Берло: Ти мені віддав його з доброї волі. З

Цингербай:  Чек!

Берло: Якщо я ще раз почую про чек, я закрию тебе у вбиральні.

Цингербай: Чек! (кидається на неї, лізе їй за пазуху, намагаючись забрати чека, вона його відштовхує).

Берло: А це вже насильство! Я викличу поліцію, тебе посадять за насильство.

Цингербай: Полицію! Швидку допомогу! Мене пограбовано! Пожежну команду!  Хай приїзжають з пожежними драбинами! Я зателефоную в ООН, у организацію прав людини! Мене пограбовано серед біла дня!

Берло: И літаки з вертолетами! Заспокійся, ідіот! Ніякого чека ти вже не отримаєш. Що таке гроші? Ніщо у порівняни с нашим коханням.

Цингербай (кидається на підлогу):  Я хворий! У менея зараз буде інфаркт, інсульт і струс мозку!

Берло: Нічого. Я маю тепер гроші на похорон. Я зроблю тобі шикарну дубову  різну труну. Що тобі написати на памʼятнику, любий?

Цингербай: Віддай чек!

Берло:  Це були твої останні слова. Я вибʼю їз на  мармурі золотими буквами.

Цингербай (лежачи хапає її за ногу, намагається укусити): Пожалій мене…  я стара хвора людина. У мене більше нічого в житті нема (лизає їй ногу)

Берло: На, подавись своїм чеком, придурку! (кидає йому чек, він хапає його обома руками)

 

 

Берло (до зали):  Ось така комедія. Світло у залі гасне, а на сцені — зʼявляється. И ми сидимо у темряві, спостерігаємо якесь чуже життя. І ось  зʼявляються три нещасних людини, вони вештаються по сцені з ганчірок и картону, і морочать нам голову своїми проблемами, ніби нам своїх мало. Ніби у них там є щось, чого ми не знаємо.

Ну що ви тут сидите? Ви ще не зрозуміли, що це усе? Фінал.

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *