“Стальчук розповів, що перед початком роботи над роллю він прочитав п’єсу в російському варіанті, і тоді вона йому не дуже сподобалася, бо видалася не досить цільною – ніби окремі сценки, не пов’язані між собою. Але коли режисер Давид Петросян запропонував її український варіант у перекладі Мар’яна Бєленького, то вона набула цілісності і навіть більшої глибини, ніж мені здалося на перший погляд”.

http://ft.org.ua/ua/news/velika-mriya-nevdahi-kruma

Ханох Левін

 

Крум

 

П’єса о двох похоронах та двох весіллях

 

Переклад з івриту Мар’яна Бєленького

 

Переклада узгоджено з інститутом ізраїльської драматургії імені Ханоха Левіна

 

 

Дійові особи

 

 

Імена автором вигадані, фантастичні.  Таких нема ні у івриті, ні у їдиш.

У дужках я даю асоціації, які імена можуть визвати.

Крум (корка, кров що запіклася на рані, або пінка на молоці) чол.

Шакіта (Тихоня) — чол.

Тугаті (моя туга) – чол. Тут рідкісний випадок, коли івритське та українське слово — тотожні.  Це дуже древні індоєвропейсько-семітські збіги. Наприклад – дерех – дорога,  решет – решето, йеда (знання) -відьма, невістка, вісті, індійські Вєди.

Дольче (солодкий) — чол.

Феліція  (щаслива)— його наречена, а потім — жінка. (Можна прочитати як “фліца”, тобто та, що пердить)

Тахтих (твоя дупа) чол.

Труда  (заклопотана) — жін. Це той же корень, що у словах “трудно”, “затруднено”.

Допа  — жін. У оригіналі — Дупа, але для українського глядача це вже занадто. Тим більше, що О та У на івриті пишуться однаково. Левін – віхідець з сім’ї польских євреїв, так що що таке “дупа”, він знав.

Цвіці (та, що цвірінькає) — жін.

Бертольдо — чол.

Доктор Шивойген (сірі очі — ідиш) — чол.

Санітар, перукар, медсестра, наречений, наречена, фотограф, могильник

 

Дія 1

Ява 1

Аеропорт. Вечір. Мати Крума, і Шакіта

Мати: Сказали, що літак вже  приземлився. За хвилину я побачу свого синочка. А ось і він.

Входить Крум з валізою.

Крум: Мамо, я нічого не досяг за кордоном. Ні щастя, ні грошей, ні жінки. Ніякого просування, ніяких розваг. Ні з ким не познайомився, нічого не купив. У валізі — поношена білизна. Ось і усе. Заспокойся.

Мать: Але ж ти привіз якогось презента для мамусі?

Крум: Ні.

Мать: Ну, малесенького презентика.

Крум: Ні! Ні!

Мать: Ой, так вже й кричати. Я ж нічего не зказала. Ти вже шукаєш приводу для сварки.

Крум: Маєш щастя, що я не хочу сварки у аеропорті. Шакито, привіт. А чому Тугаті не прийшов?

Шакита: Він погано себе почуває.

Крум: Добре, пішли.

 

Йдуть

 

2

 

Балкон квартири Тугаті. Навпроти  — балкон Дольче та Феліції.

 

Тугаті: Пане Дольче! (Дольче виходить на балкон): Пробачте, якщо я вам став на заваді! Ось тут у газеті пишуть, що ридання  вивільняють селезінку, і що нормальна здорова людина повинна ридати, прийнаймні, двічі на день.
Дольче: Тобто ви хочете ридати разом зі мною? “Ридай як ми, ридай з нами, ридай краще нас?” Але ми з жінкою йдемо на весілля. Потім доридаємо.
Тугаті: Поставте, будь ласка, на вашому патефоні якусь сумну музику. Я від неї одразу почну.

Дольче: Тільки ридайте скоріш, бо ми скоро йдемо.
Тугаті:  А може пан позичити мені вашого патефона?

З’являється Феліція:

Феліція: Ми патефонами не разкидуємося.

Дольче: Але ви можете слухати від нас. Ми відкриємо вікно.

Феліція: Ну, постав вже що-небудь, хай собі ридає.

Тугаті: Поставте італійця. Вони добре ридають. Розуміються на цьому ділі. Мені б тільки селезінку розслабити.

Феліція: Ну, італійця так італійця.

Дольче виходить
Тугаті: Спасибі.

 

Звучить музика, співає італієць. Тугаті намагається розридатися, але, холера, нічого не виходить. На вулиці з’являються святково одягнені  Дольче і Феліція, дивляться наверх, на балкон Тугаті.

Тугаті: Не виходить щось.

Дольче: Пробачте, ми поспішаємо. Тренуйтеся. Борітеся – поборете.

Феліція: Воно тут ридатиме під нашу музику, а ми с цього копійки не маємо. Він нас експлуатує. Якщо він не має патефона, хай ридає під тишу.

Йдуть.

Тугаті намагається про себе наспівати мелодію з патефону. Не виходить. Важко позіхає.

 

3

Квартира Тугаті. Входить Крум.

Крум: Привіт! Я вчора повернувся з закордону.
Тугаті: Певне, бачив багато цікавого?

Крум: Та нічого особливого я там не бачив. Спав майже увесь час.  «За кордоном, за кордоном». Нічого хорошого немає за тим кордоном. Лише балачки одні. Мене передчуття цієї поїздки збуджувало значно більше, ніж вона сама.

Я завжди багато чого хочу. Єдине, чого я не хочу – це щось зробити заради цього. Ось я все життя чекаю. Доки у мене сам собою складеться геніальний роман. Або я випадково зустріну на вулиці красуню міліонершу, і вона закохається у мене без пам’яті. Отак ми усе життя чогось чекаємо. Обідньої перерви, відпустки, пенсії…

Тугаті: Ну тут я тобі не конкурент. Усі знають, що я хворий. Ось довідки…
Крум: Та не треба мені твоїх довідок. І ще я мрію, що одного чудового дня я опинюсь у іншому місці, у іншій країні; у великій білій віллі з басейном, з красунею жінкою і двома дітьми.

Тугаті: Назви одного на мою честь.

Крум: Тобто Нероба, або Невдаха? Пробач. Я досях успіху тільки у одному – я не оженився.

Бо тут, у цій зубожілій країні, на платню простого службовці — це кінець усього.

Ось подивись навкруги. Сором на це усе дивитися. Ні, це життя не для мене.

Я хочу взяти собі творчу відпустку на рік -два, і написати геніальний роман про наше життя, про тебе, про мене, про усіх нас. А може, пʼєсу. Назвати її своїм ім’ям. Я на цьому зароблю скажену купу грошей і скажу оцим трущобам і оцим людям- прощавайте!. Я трошечки заробив на вашому житті, з мене вистачить.  Я йду жити. А ви тут усі хоч удавіться.

Мені тільки мати жаль. Вона так хотіла онуків. Ну, а що тут, у вас?…

Тугаті: Та нічого. Труда зустрічається тут з одним.  Тахтих. Закінчив якийсь  технічний ВУЗ.
Крум: Та ну. Мені варто тільки її підманити, і вона стане моєю. Але нащо вона мені? Вона буде моєю, як тільки я її підманю. Але не хочеться. Нащо вона мені? Я вартий більшого. (Встає, хоче йти)

Тугаті: Я тільки хотів запитати…

Крум: Не хочу навіть слухати.

Тугаті: Мені це дуже важливо. Я ж хворий.

Крум:  Чорти б тебе побрали!

Тугаті: Коли краще робити вправи – зранку чи ввечорі?

Крум: Ти знову за своє?  Ну зранку.

Тугаті: Але ж я хворий. Якщо я робитиму вправи зранку, то я швидко втомлюся и буду втомлений цілий день.
Крум: Ну тоді ввечорі.

Тугаті: Тоді я не зможу заснути. Я вже 15 років роздумую . Чому не зібрати всесвітній медицинський конгрес і вирішите це одразу і назавжди? Панове доктори, професори, академіки! Дайте відповідь! Не дають відповіді!

Крум: Зранку.

Тугаті: А якщо я втомлюся?
Крум: Я пішов.

Тугаті: Ти ж бачиш, як я страждаю. Відповідай!

Крум: Не маю більше сил на твої ідіотські питання. Ти мене це питав ще до мого відʼїзду.

Тугаті: Ти сказав «зранку”, щоб від мене відбутися! Чому зранку? Хіба ти доктор?
Крум: Ну я пішов (йде).

Тугаті: Ось через ці роздуми я й захворів. Не маю вже сил на вправині зранку, ні ввечері. Навіть плакати не маю сил.

 

4

 

Кафе. Труда і Тахтих сидять за столиком. Шакита — за іншим. Входить Крум.

Крум: Привіт, Трудо! Я повернувся.

Труда: Я бачу.

Крум: Я хотів написати…

Труда: А як же? Тобі бракувало паперу, конвертів, марок. А на пошті був ремонт. Ви знайомі? Тахтих: Крум.

Крум: Можна до вас приєднатися?

Труда: Ми вже зібралися йти…

Крум: Так ще рано.

Труда: Я вже втомилася.

Труда и Тахтих встають і збираються йти.

Крум: Ну, я до вас зайду як-небудь.

Труда и Тахтих зупиняються.

Тахтих: Хай він тебе супроводить.

Труда: Чому?

Крум: А чому ні? Я готовий.

Тахтих сідає до  Шакити.

Труда:  Тахтиху, ти мене не любиш. Ти хочеш мене позбутися..

Тахтих мовчить

Труда: Але ж, все-таки ти мене трошки любиш.

Крум: Ні.

Труда: Я не з тобою балакаю.

Крум: Я теж людина. Я теж маю це (показує на серце). І ще дещо…

Труда: Що ж я роблю, дурепо! Я втягуюся у відносини, що нічим добрим не  закінчаться.

Крум тягнет її на вулицю. Вони йдуть. Тахтих підходить до Шакити.

Тахтих: У мене з нею нічого нема. Так просто. … А?…Погано жити… Особливо тому, хто не вірить, що йому щось у житті належить. Ви коли-небудь почували вагу життя — не усередині, а зовні, як горб…А? … Я себе почуваю дуже розумним з вашим глубоким мовчанням. Як якийсь китайський філософ. Ви хочете цим прославитися? Нічого не вийде. Тут, у цих трущобах вже вимерли і мовчуни, і любителі побалакати…Я теж іноді мовчу цілими годинами, але ж я не уявляю себе чорт зна ким…Пійдемо погуляємо?….

Шакита: Я посиджу.

Тахтих: Ну то і я.

Сідає поруч.

5

Дім Труди. Замовкає річ. Вечір. Ніч. Крум і Труда одягаються.

Труда:  Тахтих у мене закоханий. Він мені вже дірку у голові прогриз, щоб я за нього вийшла. Доведеться.

Крум тягне руки до її грудей:

Труда: Е, ні. Спочатку виріши що-небудь.

Крум: Я оженитися не можу. Це порушить усі мої плани. Адже я скоро розпочну писати свого геніального роману. Мені потрібні спокій і тиша. Ну, і щодо грошей. Як небудь. Потім…

Труда: «Потім» не буде. Я вийду за Тахтиха, а ти все життя жалітимеш, що не взяв мене за жінку. Ми переїдему до іншого району, у нас будуть діти. Хлопчик і дівчинка. І ось я зустрічаю тебе, під ручку із твоею мамусею, ти у тих же штанях, із тими ж ідіотськими прожектами, що ніколи не здійсняться. І я сміятимуся тобі в обличчя.

Крум: Я тобі пихну у пику свого нового романа, що став відомий на увесь світ.

Труда: Та який там, до біса, роман! Балачки! Боже, за що я полюбила цього придуркуватого?

Крум хоче її обійняти, вона відхиляється.

Труда: Ти сам не віриш у ці нісенітниці. Який там роман. Ти же знаєш, що я твоя. Приходь та забирай, покі інші не вихопили.

Крум: Труда…

Труда: А ти такий холодний!. Але, коли тобі капають на голову, ти біжиш до мене витиратися і скаржитися на увесь світ.

Крум: Так, я наволоч, я знаю. Але ж я намагаюся щось с цим робити, ти ж бачиш. До кого біжу, коли мені пагано? У чию постіль я залізаю, коли іншої нема? Кого я з усих сил намагаюся полюбити? Я наволоч, негідник, дай мені плюху.

Труда дає йому дзвінку плюху.

Крум: Ах так? Ну, сучко, ти мене більше не побачиш. Тільки що хотів зробити тобі офиціальну пропозицію, але після цього… Між нами усе закінчено.

Йде

 

6

Вулиця перед домом Труди. Ніч. Тахтих. Входить Крум, бачить Тахтиха. Зупиняється.

 

Тахтих: Ну так, це я. Стою тут півночі, поки ви там розважаєтеся з вашою Трудою.  Я усе бачив. Спочатку було світло. Потім ви його загасили, потім знову ввімкнули.

Крум:  Чого тобі треба?

Тахтик: Хочу познайомитися з людиною, яка має Труду.

Крум: Моя совість сьогодні дещо втомилася, і я не певен, що ви зможете її добудитися.

Тахтих: Та годі тобі. Я ж  Труду у тебе відібрати не збираюся. Можете продовжувати ваші розваги.

Крум: Що ти дурника вдаєш? Ти жі інститут закінчив.

Тахтих: Та нічего я не закінчив. Я технік. Але заробляю непогано.

Крум: Поруч з тобою я почуваю себе великою людиною. Добре, йди вже.

Тахтих: То ж піду, коли такий пан наказує. Ти ж маєш доступ до тіла Труди. Але якщо ти вже не такий великий пан, так я ще менший за тебе.

Йдуть

 

7

 

Вулиця перед балконом дому Тугаті. Ніч. Тугаті на балконі. Вздовж вулиці йдуть Дольче і Феліція, вони важкі від того, що з’їли і випили.

Тугаті: Доброго вечора! Ну як весілля?

Феліція: Як завжди.

Тугаті: Добре поїли? Що давали?

Феліція: Пробачте, ми дуже зайняті. Перетравлюємо їжу.

Тугаті: Крум повернувся.

Феліція: Він тобі щось привіз? Гадаю, нічого. А завтра у мене візит до його мамусі.

Тугаті: Ну, хоч курчат там на весіллі давали?

Феліція: Ой, я з вас вже сміюся. Курча — це просто пшик у зрівнянні з тим, що там було.

Тугаті: Шо ви кажете?

Феліція: Це ж весілля дочки забудовника, що забудовує цілі квартали та міста. Не  шантрапа якась. Але я не маю ніяких сил на балачки. Усі резерви огранізму кинуті на перетравлення.

 

Входить Дольче

 

Дольче: Ой, я хочу трошечки віддихатися після того весілля. Що можна з’їсти після переїдання?

Тугаті: Ну, а що там ще було?

Дольче: Забудівник є забудівник. Це не якийсь там службовець. Товар обличчям, пил стовбом.

Тугаті: Я таки вам вже починаю заздрити. Певне, були там танці і музика?

Дольче: Та які там, до біса, танці? Після трьох подач гарячого аби були сили до вбиральні доповзти. А ще ж солодке!  (Йде)

Тугаті: От ні за що не повірю, що не було танців. Що ж це за весілля без танців? Там, де чоловіки і жінки збираються разом, обовʼязково повинні бути танці. Теруться черевами одне об одного.

 

8

Дім Труди. Труда і Допа біля дзеркала

Допа: Я така некрасива! Ну, зовні, на перший погляд, так воно ще нічого, але якщо уважно придивитися, так я просто жахіття якесь. І за що мені це? Як би зробити, щоб до мене не дуже уважно придивлялися?

Труда: А моя проблема — велика дупа.

Допа: Ти можеш про це казати, бо ти привабливіша за мене. Маєш цілого Крума. А раніш мала Тахтиха, а ще до того — знову Крум.

Труда:  Обидва не велике цабе. Отой Крум то приходить, то йде.

Допа: А до мене взагалі ніхто не приходить. И чого отим мужикам треба? Усе ж на місті. Я  весела, добра, людяна, цвірінькаю наче пташка, але цього їм замало. Я же усе умію, тілько нема для кого.  Я можу віддати свою відданість та любов, але кому це потрібно? Так хочеться когось полюбити, щоб вони усі здохли. Я могу их заразити своїм сміхом та своїм щастям. Куди ж вони усі, падлюки, подівалися?

Труда: Злісно ухиляються від свого щастя, паразити. Слухай, Крум має приятеля — Тугаті. Може, він тобі підійде?

Допа: Тугаті. Що за імʼя ідіотське? Він серʼйозний? Тобто – йому потрібне весілля або дурниці?

Труда: Тільки весілля. Дурниці його не цікавлять.

Допа: От мені такий і потрібен. Щоб сидів поруч зі мною у піжамі біля телевізора. І щоб був красивий, не зраджував, щоб добре заробляв. Розумного мені не обов’язкого, але щоб

веселий був. Щоб зірок з неба не хапав, але веселий. Ось я і молюся  Богу…

Труда: Та нащо тобі той Бог? Я усе зроблю краще. Тільки попроси.

Допа: От я ж і прошу.

Труда: З усього, що тобі потрібно, він має лише піжаму. Тільки її треба випрасувати. Він, звісно,  не красень. Якщо ти у ньому щось таке побачиш, будеш перша. Теж саме і з грошима. Що знайдеш — твоє. Та й щодо розуму… в нього з цим проблема. Але це тебе не повинно хвилювати. Ти же не маєш вибору. А моя проблема — це велика дупа.

Допа: Чому?

Труда: От і я ж питаю.

Допа: (рдає) Ну чому так все? Кому б заважало, коли  було б якось інакше?

Труда: Бери, що є.  Не треба харчами перебирати. На себе подивися.

Допа: Нічого, я у ньому що небудь знайду. Від упиратиметсья, а я однаково знайду.

Труда: Так що? Сказати йому, щоб чекав та тебе о 8 у кафе?

Допа киває:

 

9

Вечір. За столиком сидить Тугаті. Допа сідає за інший столик. Він нерішуче встає і підходить до неї.

Тугаті: Здається, це я. Ви вже разчаровані? …. Я Тугаті.

Допа: Та сідай вже.

Тугаті (сідає поруч): Що ви питимете?

Допа: Пиво.

Тугаті: Я не п’ю пиво. Я хочу бути тим, хто п’є сок і молоко. Тому я п’ю чай. Тут не швидко подають. Ми можемо купити пива у крамниці и піти до мене, випити на балконі.

Допа: Та ну. Я маю ще справи сьогодні. Давай вже тут, коли вже прийшли. (Дивиться на годинника і раптом встає)

Тугаті:Я можу вас супроводити.

Допа: Та не треба.  Я пішла.

Тугаті: Може, завтра?

Допа: Завтра я зайнята. И післезавтра. Ну, привіт. (Йде)

 

10

Ранок. Дім Крума.  Він їсть. Навпроти – мамуся, щоб вона була здорова. 

Крум: Я не можу їсти, коли на мене дивляться і покладають надії.

Мамуся: Та які там, до біса, надії? Я таки вже давно нічего ні на кого не покладаю.

Крум: Покладаєш! Я ж бачу.

Мамуся: Ну шо ти причіпився? Покладаю, не покладаю. Це моя власна справа.  Може, я на муху дивлюся. Що я вже у  своему домі не можу і на муху подивитися? А якщо я таки трошечки покладаю, так що? Ти мені син чи де? Сніданок, який ти почав як синочок улюбленої мамусі, ти закінчиш сиротою. Ось тоді пожалієш.

Крум йде. Входить Феліція

Феліція: Добридень, пані Круме. Я бачила вашого сина. Він був дещо засмучений.

Мамуся: Це тому, що він учора повернувся з-за кордону.
Феліція: А він вам нічего не привіз? Ну, якогось презентика.

Мамуся: Мені нічого не потрібно. У мене, слава богу, усе є.
Феліція: Ну, може,  якусь телевізію?

Мамуся: Маю вже.
Феліція: Так імпортна ж.

Мамуся: Так і у моїй усе видно.
Феліція: Ну, якийсь плащ, або якусь хустку з візерунком?

Мамуся:  Він повернувся живий і здоровий. Це і є мій головний презент. Він, слава богу, працює, зароб…є. Чого мені ще? Він навіть зміг дещо зібрати і поїхати за кордон.
Феліція: Ну поїхав. Ну повернувся. Але заради чого? Які він має плани на життя? Чого він хоче досягти?

Мамуся: Я не в розпачі.  Він має здібності, вони тільки повинни проявитися.
Феліція: Авжеж.  Можна надалі чекати і сподіватися. Але ж йому вже 40.

Мамуся: Ну, поки ще, слава богу, тільки 38. Так що можна ще сподіватися.
Феліція: На що?

Мамуся: Не мороч мені голову. Він живий, здоровий і слава богу.
Феліція: А далі що? Як він виправдує свое їснування? І взагалі — хто може сказати «Я здоровий». Сьогодні ти ще здоровий, а завтра тебе везуть  на цвинтар.  Та хіба, це ваша власна справа. Я не втручаюся.

Мамуся: Я задовольна своїм синочком.
Феліція: Яка ж ви уперта, мадам Крум. Ви задоволені, він задоволений. Я вам заздрю… Так таки нічого не привіз? Французський сир? Швейцарський шоколад? Добре, я пішла. (Йде)

Мамуся: Ну ось, ще одну атаку витримала. Усе життя — це одні атаки з усіх боків. Витримали атаку з оплати квартири, а за рогом – мерія.  Відбили мерію — а тут Феліція. Ну, здається, на сьогодні усе. Можна йти спати.

 

11

 

Мамуся сидит. Входить Крум

 

Крум: Мамо, чого ти не спиш? Що трапилося?

Мамуся: Тисне десь.

Крум: Де? Що? Визвати лікаря? У меня теж іноді тисне у грудях. Але минує.

Мамуся: У мене не мине. Скоро їздитимеш до мене на цвинтаря щосуботи.

Крум: Ой, тільки не треба мене залякувати. Я теж хворий. Ще не відомо, хто до кого буде їздити.

Мамуся: Ти будеш довго каятися.
Крум: Я помру разом з тобою. Я без тебе жити не зможу.

 

Пауза

Крум: Ну добре, я оженюся на Труді.

Пауза

Крум: Ти задоволена?

Мамуся: Авжеж.

Крум: Ти ж хотіла онуків.

Мамуся: Якщо заради мене, то не треба. Я маю телевізора. 
Крум: Ти ж хотіла, щоб я оженився.

Мамуся: Що ти кричиш посеред ночі? Йди кричи до своеї Труди.

Крум: Ну що тобі знову не так? Я ж зробив як ти хотіла.

Мамуся: Труда задоволена? Їй не тисне? От і біжи до неї. 
Крум: А що ти маєш проти Труди?

Мамуся: Та нічого.

Крум: Так йди вже спати.

Мамуся: Коли я таки захочу спати, так я таки піду. Тобі краще, коли я сплю. Нічого, скоро я вже засну навіки.

Крум: Коли ти спиш, я не почуваю себе винним.

Мамуся: Нічего, я скоро помру, тоді ти вже пожалієш, що не слухав рідну мамусю.

 

12

 

Квартира Тугаті. Входить Допа.

 

Тугаті: Я думав, ви більше не прийдете. Вже й не сподівався. Сідайте.

Вона сідає. Пауза

Допа: Потрібні якісь пояснення?

Тугаті: Та годі. Але я не можу жити у такому підвішеному стані.

Допа: Авжеж. Але що я можу сказати після такого короткого знайомства.

Тугаті: Добре, я допоможу. Сформулюйте. Чому ви не хочете за мене заміж?

Пауза

Тугаті: Щось ви довго мовчите. А мені це важко.

Допа (про себе): Вельмишановний пан бог! Ти дав мені не дуже багато приводів для радості.  Його слабість пробуждує мою жалість. Нехай і його потворність мене трошки зворушить.

Він хоче  погладить її обличчя, вона відхиляється.

Тугаті:  Чому?

Допа: Не дивись на мене. Твій погляд жорстокіший, ніж твої пальці.

Тугаті: Ну може, колись нам доведеться поцілуватися, тоді однаково доведеться обличчя до обличчя, інакше не вийде.

Вона зітхає, неохоче, немов через силу, підставляє своє обличчя

Тугаті: Я не голився. У мене на сьогодні нікаких зустрічів не заплановано.

 

Пауза

 

Допа (важко зітхає): Ну, я згодна.

Тугаті повератається до неї.

Тугаті: Я хворий і слабкий. Мене треба жаліти, розуміти, не кричати на мене, нічого від мене не вимагати. Якщо мені дадуть спокій — я ще протягну пару місяців, може, півроку. Потом я згасну у тебе на руках.

Допа : Я таки вже сміюсь. Ти такий….живописний.

Тугаті: Он воно як. Живописний. Залишайся.

Допа: Загаси світло.

Тугаті гасить світло.

Тугаті: Мені добре, мені приємно. Я щось передумав помирати.

Ніжаться у темряві

Тугаті: А тепер – дуже важливе питання.

Допа: Ну?

Тугаті: Коли краще робити вправи – зранку чи ввечорі.

Допа: Йопт! Скабка у дупі!

Тугаті: Що?

Допа: Мене ж попереджували!

Тугаті: Я увесь час над цим розмислюю. Може, ще на Алясці про це не чули. Треба мені туди поїхати.

 

13

 

Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека. Попереду дому Труди стоїть Крум

Крум: Труда!

Входить Тахтих

Тахтих: Ти тут головний. Маєш Труду. Я тут маленька сіренька мишка. Я вам не заважатиму.

На балкон виходить Труда.

Тахтих: Ну, не буду вам заважати. Йде.

Труда: Якщо я ще раз побачу тут твою пику, я викличу поліцію.

Крум: Так ми же оженимося.

Труда: Коли?

Крум:  Зараз. Тобто, після Тугаті.

Труда: Зайди.

Крум:  Але ж Тахтих тільки пішов. Ще постіль тепла.

Труда: Та ну.  Заходь.

Крум: Ага, ти  признаєшся, що він у тебе був? Шлюха!

Труда: Так тебе ж два тіжні не було. Що ж мені, на стінку лізти? Який ніякий, а все ж чоловік.

Крум (входить до неї):  Умовила. Оженюсь, чорти б тебе взяли. Значить так. Для мене головне — спокій. Щоб ніхто мозок не компостував. Грошей у мене нема, та якщо і будуть – не дам.  Ми обидва зірок з неба не хапаємо. Мені якоїсь там лірики  не потрібно. Ніяких телячих пестощів за межами ліжка. Не треба мене звати всякими там зменшувальними. “Крумик”. Брр.  Я цього не люблю. Твоїх вказівок як мені жити і що робити – мені не треба. Якщо ти на все це згодна — поїхали.

Труда: Умовив, чортяка.

Крум (про себе): І все ж я намагаюся щось в ній знайти. Щось там має бути. Але що? Де? Чорти б побрали усіх отих жінок. Самі не знають, що їм треба.

 

14

Допа, Тугаті

 

Допа: Труда и Крум оженяться за тиждень після нас. Тому ми йдемо у кіно, щоб це відмітити.

Входять Цвіци і Бартольдо

 

Цвіци: Привіт, Допо!

Допа: Привіт!

Цвіци: Ми отримали твое запрошення на весілля. Я так за тебе радію! А це — Бартольдо. Він балака лише італійською.

Бартольдо: Molto lieto  (дуже приємно).

Цвіци (вказує на Тугаті): Це твій батько?

Тугаті: Отакої! Я – її наречений.

 

Цвіці:  Ну, маєте вигляд дещо…..

Тугаті: Я не старий. Я хворий.

Цвіци: Виздоровлюйте.

Тугаті: Вже ні.

Допа:  Це Цвіци, моя подруга дитинства. Вона жила тут, але потім перебралася до вілли поза містом. Тепер ми для неї — экзотика. Вона до нас сюди приїзжає раз на два роки.

Цвіци: Ну, ти ж знаєш, як я зайнята.

Допа: Але на наше весілля ти мусиш прийти.

Цвіци: Але за два дні до цього ми з Бартольдо ще були на Капрі. І ось повернулся, щоб тебе поздоровити.

Входять Крум і Труда, вітають присутніх.

Допа: Труда, це  Цвіци, моя подруга дитинства.

Труда: Дуже приємно. Труда.

Крум: Крум.

Цвіци: А це — Бартольдо, италіський італієць з Італії.

Бартольдо: Molto lieto.

Труда: І шо — він людською мовою не балакає?

Цвіци. Ні. Тільки італійською.
Крум: Цвіци, я вас пам’ятаю. Ви тоді ще маленька були, коли тут жили.

Цвіци: 7 років.

Допа: А в 7 вона переїхала до вілли. А тепер їде на Капрі.

Цвіци: Тільки на два тижні.

Допа: От, Цвіци, Крум і Труда теж трошки женяться.

Цвіци: Браво! Ви тут трошечки понароджуєте діточок.

Допа: А як же! Але зараз ми йдемо у кіно. Хочете з нами?

Цвіци:  Я вже обіцяла Бартольдо, що ми підемо до нічного клубу у «Хілтоні».

Бартольдо: Ho caldo voglio audare ti voglio strappare una tetta sotto l`acqua

(Тут жарко. Я вже хочу йдти. Я хочу м’яти тобі груди під водою у басейні).

Цвіци: Lue Minuti, comportati comme si deve

(Дві хвилини, поводь себе пристойно)

Бартольдо: Mi hanno rotto questi schifosi. Ti vodlio scorpare al Hilton

(Мені обридли оці каліки. Я  хочу трахнути тебе у “Хілтоні”)

 

Підходить до неї, обіймає, розстібує їй  блузку.

Цвіци: Basta, no! Пробачте. Італієць, що з нього візьмеш. Ви мешкатимете тут?

Допа: Поки не знайдемо щось інше.

Цвіци: А що вам тут пагано? І цей твій…

Тугаті: Тугаті

Цвіци: Та добре. Він, навроді,  тихий.

Тугаті: Я не тихий. Я слабкий.

Бартольдо: Madonna mia santa, yi sbatto qui per terra eti chiavio davanti a quwsti sorci.

(Моя мадонно, я зараза завалю тебе тут на підлогу і віддтрахаю серед отих щурів).

Рве на неї блузку, гудзик відривається і падає на підлогу

Цвіци: Відчепись!

Бартольно: Si! Si! Vidcepis! Amore mio!

Знову лізе до неї. Вона його відштовхує

 

Крум и Тугаті шукають гудзика, повзаючи по усьому дому. 

Цвіци: Угаті, чи як там тебе! Бережи її. Вона стільки років була самотня. Нарешті і їй щось випало. Хоч таке як ти.

Допа: А я не скаржилася.

Цвіци: А чому ж у тебе така сіра пика? А чому очі не палають? “Не скаржилася”. Ще як!  Мордою до стінки і ридала у подушку. Добре хоч це тепер маєш.

Тугаті: Тугаті.

Цвіци: Заткни пельку.

Тугаті (повзає на колінах): Якого кольору гудзик?

Цвіци: Може, під диван закотився.

Бартольдо: Via, via, andiamo, oti spruzzo sul soffitto tutto quel ho qui nei pantaloni

(Пішли, бо я зараз тут усе забризкаю до стелі).

Целуються. Він її бере на руки. 

Цвіци: Ну ми пішли. Ви же бачите, що воно витіває.

Допа: Спасибі, що прийшли.

Цвіци и Бартольдо йдуть

Крум : А гудзик?

Поднимає гудзик. Крум і Тугаті дивляться на неї.

Труда: Ну? Ви що, гудзіків не бачили?

Крум кладе гудзика до кишені.

Крум: Воні пішли і залишили після себе лише атмосферу далеких країн.

Тугаті: Це імпортне мило. У кожній аптеці є.

Допа: Та пішли вже!

Йдуть.

 

15

Кінозал. Тахтих и Шакита сидять у залі. У темряві входять Крум, Допа, Труда, Тугаті.

Тугаті: Це у залі так темно, чи я вже осліп?

Труда: Тихше, вже почалося.

Сідають попереду Тахтика і Шакити.

Крум:

Ось кіно

Якесь чуже життя

Красиві і щасливі люди

Вродливі голі жінки

Будинки, що втопають у садах, басейни, шикарні машини.

А ми сидимо тут у темряви,

Посеред обурень і нудьги нашого життя.

И здається нам, що ми теж вродливі и молоді.

А поруч з нами — молоді красиві жінки

шикарні машини.

Кино.

Тримтить промінь

На який ми покладаємо надії

За 10 лір кожна

Дві години правди чужого життя

На тлі суцільної брехні нашого.

 

Фільм закінчився. 

 

Вставайте, жалюгідні люди. Йдіть, соромтеся жити.

Всі встають.

Тахтих: До побачення, Крум і Труда.

Усі йдуть. Залишаються Тахтих і Шакита.

Тахтих: Ну ось, ми знову залишилися удвох. З ким прийшов, з тим і залишився. Чи нема у тебе знайомих, куди б ми мігли зараз піти? Двоюрідна сестра? Тітка? (Пауза) Чудес не буває. Доведеться плентатися додому.

 

16

 

Вулиця біля дому Труди. Вечір.

 

Крум: Доброго вечора!

Труда: Не піднимешся?

Крум: Я вже йду спати.

Труда: Что трапилося?

Крум: Нічего. А що таке?

Труда: Вона мені не до вподоби.

Крум: Хто?

Труда: Ну, та про яку ти думаєш увесь час. Та, від якої йде запах імпортного мила. Та, заради якої два здоровенних мужика повзають на колінах. Піднимись.

Крум: Куди?

Труда: До мене.

Крум піднімаєеться і заходить до неї:

Труда: Обіми мене (обімає) Поцілуй мене (він несхоча цілує).  Вона твоєю не буде ніколи.  Бери, що дають. Я — твоє життя. До мене ти повертатимешся, заради мене будеш все життя горбатитися, моїх дітей годувати.  Поруч зі мною ти станеш старим і помреш. Поруч зі мною тебе захоронять.  Мені ти залишиш свої гроші, своє імʼя и свої фотки. Я, зі мною, про мене, мені, про мне, у мене.

Крум: Вона мене чесно попередила. З жінки я вийшов, і жінка мене поглине.

 

17

 

Вулиця навпроти зали урочистих подій. Входять Тугаті і Допа у весільній формі. Вони дуже поспішають. За ними — Феліція, Дольче, Крум, Труда, Мамуся Крума, Тахтих, Шакита. Тугаті показує V публіці.

Тугаті: Ну ось я і оженився!

Крум: Браво!

Феліція сідає навпроти Тугаті з розявленим ротом

Тугаті: Ти хочеш заспівати?

Дольче: Моя жінка питає — окрім жалюгідного шматочка пиріжка і чарки вина — є які ще сподівання?

Допа: У нас весілля швидкого споживання. Мій чоловік хворий.

Феліція: Але ж ми здорові!

Допа: Ви що, жерти сюди прийшли? У нас не ресторан.

Феліція: А чому б і ні?

Тугаті махає клізмою, обмотаною червоною стрічкою: Спасибі пані Крум за чудовий подарунок. Я його сьогодні ж використаю.

Мамуся Крума : До 120!

Тугаті: Спасибі усім! Ви будете сміятися, але я таки оженився.

Гости розходяться.

Феліція: Ну що це за весілля таке? Ні танців, ні музики, ні пригощення.

Дольче: Добре хоч я встиг приховати пляшку коньяку. (Показує)

Феліція: Це їхнє весілля більш нагадує похорон.

Дольче п’є з пляшки. Феліція бере пляшку, теж п’є.

Феліція: Цікаво – хто кого ховатиме? Наречена нареченого чи навпаки? До речі — за місяць – весілля Крума і Труди. Хоч там візмемо від життя усе.

Дольче: Якщо дадуть.

Дольче: А де місяць? “Місяць на небі, зіроньки сяють”

Феліція: На чорта він тобі здався?

Дольче: Він мені нагадує банан.

Феліція (показує на свою дупу) Так ось же він!

Дольче: Грубіянка. Някої культури!

Феліція: Культури у меня до дупи. Так я тебе поховаю, чи ти мене?

Дольче (хапає пляшку, п’є): Пішли додому!

Феліція: Я хочу танцювати.

Дольче: Так музики ж нема.І що то за танці ніччю посеред вулиці. Нас поліція забере за хуліганство.

Десь чутні ридання. На балконі — Тугаті. Він схлипує, але показує V.

Тугаті: Я ридаю тільки для звільнення селезінки.

Закрває обличчя і продовжує. Ридання переходять у  ритмичні завивання.

Феліція и Дольче танцюють під цей ритм.

 

Дія друга

 

18

 

Вулиця поперед будинком урочистих подій. Вечір. Входять Труда і Тахтих у весільному.

Вони поспішають.  За ними — Допа, Дольче, Феліція, Шакита.

Труда — Дупі: Чому Тугаті не прийшов?

Допа: Він враптом відчув слабість у ногах.

Труда: Захворів.

Феліція сідає навпроти Труди с розявленим ротом.

Труда: Весілля закінчене.

Феліція: Як? А частування?

Труда під ручку з Тахтихом поспішки йдуть, майже біжать. Усі — за ними.

Феліція: Це весілля ще коротше за попереднє . Вони хочуть закінчити скоріше. Бо їм соромно.

 Дольче дістає пляшку. Феліція радіє. Вони йдуть.

 

19

 

Балкон Труди и Тахтиха. Ніч. Труда у нічній сорочці. Входить Тахтих.

Труда: Ти вийшов просто подихати, або ти вже жалієш, що мене отримав? Зануда.

Тахтих: Зараз у мене душевний спокій, але я можу його у будь-яку мить втратити. Може,  чай з пирогами?

Труда: Це найгеніальніша твоя думка за останні два тижні.

Тахтих (збуджється): Чай з пирогами!

Йде до  кімнати : Трудо!

Труда: Деякі почуття у мене пробуджуються, коли я чую своє імʼя. Ніколи не думала, что можна вимовити його з такою любов’ю та ніжностю. Коли я чую, як він мене зове, у мені щось збуджується.

Тахтих: Чай.

Труда: Тахтих, от якщо б ти не був таким ідіотиком, з отими очами теляти…

Тахтих (дивиться на неї у захваті): Принцеса!

Труда:  Кінчай свої ідіотські приколи.

Тахтих: Ти — принцеса (цілує її)

Труда: Та яка я там, до біса, принцеса. Може, начальниця.

Тахтих  (обіймає її): Для мене ти — принцеса.

Труда: Та годі. Припустимо, я директор. Голова ради директорів.

Тахтих: Принцеса! Шоб я так жив – принцеса!  Тягне її до кімнати

 

20

 

Ніч. Вулиця. Ліхтар. Вхід до дому Тугаті. Феліція, Дольче, Шакита. Входить Крум.

Крум: Що трапилося?

Феліція: Тугаті втратив душевну рівновагу і упав.

Крум: З чого це?

Феліція: Пройшли часи, коли на підготовку до падіння йшли місяці. Зараз падають одразу.

Феліція: Зараз прийде доктор Шивойген.

Входить доктор. 

Доктор: Я дав пацієнту направлення до лікарні. Його система дуже нервова. Треба пройти обслідування.

Крум: Пожалійте його, доктор, він же тільки що знайшов своє щастя.

Феліція: Пожалійте нас усіх, доктор (повертається до нього задом): І зробіть мені укола для вічного щастя.

Дольче теж повертається: И мені! Ну що вам варто? Лише один укол для здоровʼя, щастя і багатства.

Шакита, після роздуму, теж повертається задом до доктора.

Феліція: Зробіть нам укола, щоб наше життя раптом змінилося. Щоб усе це зникло, і з’явилося щось інше. Щоб усе стало не так, а як-небудь інакше.

Доктор: Я дуже вам співчуваю. Але ніяка медицина не зможе вилічити вашу убогість, тісні задушливі хати, забруднену атмосферу, шум ніччю. Медицина не допоможе вам у ваших пустопорожніх мрійках про краще життя, якщо ви самі нічого не будете робити для цього.

Проходить через усіх присутніх і йде.

 

21

Дім Тугаті и Дупи. Вечір. Тугаті у ліжку.

 

Тугаті: Тепер тут житиме хтось інший, здоровий. Він спатиме у цьому ліжку. З тобою.

Входить санітар з візком.

Тугаті: Ну ось трапилося то, на що я все життя чекав.

Санітар переміщае Тугаті до візка.

Тугаті: Стривай. Дай приготуватися. А може, це все не насправді? Може я зараз прокинусь, здоровий і сміятимуся з цього примарного сну.

Санитар: Збирайтеся, пане.

Тугаті: Хто? Я? До лікарні? Ви насправді думаєте, що я поїду з вами до лікарні?

Але чому я? Чому не хтось інший? (кричить) Гей там! Якщо це сон, я вже хочу прокинутися. Годі вам! Пошуткували – і годі.

Санітар: Я не сон.  Маю жінку та дітей (показує фото).

Тугаті: Не треба. Я сам. Я здоровий (важко встає, ледве стоїть на ногах. Але стояти не може, спускається навкарачки) Ось  наша хвалена медицина. Нічого не можуть.

(Намагається підняти голову, але вона безсильно пада на підлогу)

Я здоровий. Не хочу до лікарні.

Санітар і Допа саджають його до візка.

Допа: Я прийду завтра зранку.

Санитар від’їзжає з візком

Тугаті (санітару): Вона не прийде.

 

22

 

Лікарня. Тугаті у ліжку. Поруч  — Крум и Шакита

Тугаті: Ну, тепер ви впевнилися, що я був хворим. А ви мені не вірили. (Через силу піднімається у койці, звертається до глядачів): Ви усі хворі! А де Допа?

Крум: Ми не знаємо.

Тугаті: Чому вона не прийшла? Я хотів померти на руках коханої, а вона не прийшла, щоб вона здохла. Ех, жінки! (Шакиті) А що кажуть лікарі? Я житиму?

Крум: Та навроді що так.

Тугаті: Мені тут ніяких ліків не дають. Я тут просто манекен, лялька, якій міняють простирадла.

В’їзжає цирюльник у білому халаті, везе візок з інструментами. 

Тугаті: Доктор, скільки мені залишилося?

Цирюльник: Я цирюльник.

Тугаті: Вони тут усі цирюльники. Лікарів нема. Розбіглися кудись, аби не працювати.

Парикмахер: Сядьте. Мені треба поголити вам вам голову.

Тугаті (показує на Шакіту): Йому погольте.

Парикмахер: Це для операції. (Починає працювати)

Тугаті: Мене вскриють, як консервну банку, і забудуть закрити. І де? У голові! При чому – у моїй! Якби у чийсь інший, я б якось стерпів. Але у моїй!

Парикмахер: Колись я мав свого салону. До мене у чергу записувалися. Я не полюбляю стригти дітей, вони крутяться. Покійники краще. Він собі лежить, не заважає працювати.

(Закінчує) Ну, я пішов. На мене інші покійники з нетерпінням чекають.

Крум: Ну і ми підемо. Зустрінемося через три дні, після операції.

Тугаті: Хай Допа прийде. Я хочу побачити, як вона ридає біла мого ліжка. Це є у шлюбному контракті.

Крум и Шакита йдуть

Тугаті: Дорогий бог! Я жив себі, нікого не чіпав. Це усе через те, що я так і не вирішив – коли робити вправи  — зранку чи ввечорі. Ця проблема мене й доконала. Це – головна проблема мого життя. Крім цього, я нічого не маю.
Входить медсестра зі шприцом

Тугаті:  Манікюр?

Сестра (робить укол). А тепер — спати!

Тугаті: Усі пішли, кинули мене одного посеред життя. Ти мене вже забула? Забула усе, що було між нами? Полум’я страсті. Я приготував зручну хатинку, де ми проживемо решту нашого убогого життя. Там є ванна на двох, я тебе намилю, і у нас буде щастя… ..

Сестра йде). 

Тугаті: Я багатьох жінок зробив щасливими, зроблю і тебе.

 

23

 

Дім Допи і Тугаті

Допа. Входить Бартольдо.

Бартольдо: Buon giorno, seniorita!

Допа: Італієць. Тобі чого? А де твоя Цвіци?

Бартольдо: Partita ieri, tornera fra due giurni, Bartoldo solo, solo.

(Вона вчора улетіла на два дні. Бартольдо один, зовсім один)

Допа: И ти вже шукаєш собі подружку?

Бартольдо: Si, si.

Допа: Ну, сідай.

Бартольдо  сідає, намагається її обійняти, вона відхиляється. 

Допа: Мій чоловік хворий, він у лікарні (показує знаками)

Бартольдо: Si, hospitale (і знову за своє. Вона відхиляється)

Допа: А що у вас у Італії думають — коли робити вправи – зранку чи ввечері?  (показує)

Бартольдо:Si, si, sporto! Він заходить позад, обіймає її за груди. Вона навроді і не заперечує.

Допа: Ну ось. І в Італію не треба їхати.

Бартольдо розвертає її до себе, цілуються. Входить Крум.

Крум: Пробачте, я не вчасно.  Я тільки хотів сказати, що операція не допомогла. Вам варто б його навідати… Вже залишилося небагато часу. Він просив, щоб ви прийшли.

Бартольдо: Ma cosa vuole quel cazzo?

(Чого хоче цей ідіот?)

Крум: Я хочу завтра повезти його на море, щоб він останній раз побачив захід сонця…

 

Бартольдо (підходить до Крума): Ma cosa vuioi perche disturb? Perche non ci lasci in pace, non vedi che siamo occupati?

(Чого тобі треба? Куди ти лізеш? Ти не бачиш – ми зайняті?)

Крум йде. Бартольдо знову за своє

Допа: “Хилтон”.

Бартольдо: “Хилтон”? Ma vafan culo  tuo Hilton?

(Іди у дупу зі своїм  “Хілтоном”).

Йдуть

 

24

 

Берег моря. Чути розбещеннi крики морських птахiв, ревiння моржiв, а також iншi звуки, iздаваeмиe рiзною морською сволотою. На берег моря виходять Крум і Шакита, який везе інвалідну коляску. В ній — Тугаті у білому костюмі и широкополому капелюсі.

Крум: Через оті пробки ми запізнилися на захід сонця. Наступний покажуть лише завтра.
Але дещо ми ще встигнемо побачити. Розверни його до моря.

Тугаті: А чого це ви вирішили вивезти мене не море? Можна подумати…

Крум: Дивись, не відволікайся.  И на квіточки.

Тугаті: От якби ж я все життя дихав таким вітром.

Крум: А ось — Хілтон. А там — Цвіци із своїм італійським хахалем. Помʼятаєш їх?

Тугаті: Ну да.  Але чого це раптом…

Крум: О, а ось сонце! Лови останній привіт.

Тугаті (раптом встає з коляски) Як це останній? Ви для цього мене сюди привезли?

Крум: Дивись, дивись, не відволікайся. Ми потім запитаємо, що ти бачив. .

Тугаті:  Не хочу!

Крум: “Хілтон”

Тугаті: Не хочу Хілтона. Не хочу захід сонця. Мені болить Хілтон. Мені болить захід.

Крум:  Біліє десь самотній парус в тумані моря голубім!

Тугаті: Не треба мені моря! Не треба мені паруса! Мені болить парус! Мені болить море!

 

На берег моря виходять наречені і фотограф

Фотограф: Давайте швиденько, доки сонце не зайшло. Режимна з’йомка.

Вони фотографуються.

Крум: А ось наречені до тебе прийшли.

Тугаті: Не треба наречених! Хай не женяться!

Вони продовжують фотографуватися

Тугаті: Я хочу з ними теж.

Крум підкатує коляску

Фотограф: Відійдіть.  Ви заважаєте.

Крум: Він теж хоче.

Жених: А на чорта він нам?

Крум: Ну, один раз клацніть. Заради нього. Чи вам не однаково?

Наречений до нареченої: Ти як?

Невеста: Та ну. Це погана прикмета.

Фотограф: Поцелуйтеся.

Вони цілуються.

Тугаті: Хай вона мене поцілує!

Невеста: Заберіть його, він заважає.

Тугаті: Я теж нещодавно оженився. Де Допа? Де моя жінка?

Фотограф: Усе, закінчили. Сонце зайшло.

Тугаті- нареченій: Покажи мені свої цицьки!

Наречені і фотограф біжать від нього.

Крум: Повертаємося

Голова Тугаті звисає без сил.

 

25

 

Дім Труди. Вечір. Вагітна Труда —у кріслі. Входить Допа з валізою. 

Допа: Привіт. Я відʼїзжаю. Пришла попрощатися.

Труда: Але твій чоловік вмирає.

Допа: Я від’їзжаю. Мені запропонували роботу у іншому місці. У супері касиршею.  Там кожного дня повз  каси сотні чоловіків проходить. Ті, хто купують за списком, що дала жінка, це не мої. Мої – хто купує готову їжу, сигарети, випивку. Може, хтось зверне на мене увагу і запитає  — а шо ви робите після роботи?. .. .А отой? Ну хто він мені? Я ж знайома лише з його болячками. Я лежала поруч і слухала усю ніч його стони та охи. Та й не було у нас нічого. Я йому нічого не винна.  Ой, тільки не треба так на мене дивитися. Та він би і без мене дуба дав. Мені потрібні якісь зміни у житті. Може, там усе буде інакше. А може, хтось прямо з каси забере мене до свого палацу з басейнами та джакузями.

Труда тим часом засинає, але Допа цього не помічає. Ну що я могла зробити? Сидіти з ним поруч, чекаючи поки він сконає. А? Заснула.  А квартирка непогана. Мені б така підійшла.

Йде. Входить Тахтих

Гей, просинайся, гендіректоре!

 

 

26

 

Лікарня. Вечір. Тугаті у койці. Поруч — Крум, Шакита.

Крум: Допа поїхала. Вона більш не прийде

Тугаті: Та нехай. Вона мені більше не потрібна. Потвора. Маю прохання. Купіть мені завтра

кросовки «Найк» і тенісну ракетку. Я післе обіду гратиму у теніс з дівчатами.

Крум: Завтра куплю.

Тугаті: Я хочу одужати.  Все що було – не зараховується. Я починаю життя спочатку. Це усе була лише підготовка до життя.  Скоро я вийду звідси і почну жити заново.  Я тут як муха у лайні. (Плаче) Моя душа скоро полетить.  А що там, зовні? Весна? Я тут, а там, назовні – весна… І ніхто навіть не спитав мого дозволу.

Крум: Там сіро і нудьга.

Тугаті: Я ж не можу звідси побачити сонце.

Крум: Нема сонця. Кругом одні чорні хмари.

Тугаті: Якщо я помру, я багато втрачу.

Крум: Та нічого ти не втратиш. Ось подивись на наше жалюгідне життя. Оці щоденні зусилля заробити копійку на хліб. Вспамʼятай своє убоге, жалюгідне життя, без кохання, без щастя, у самотності, посеред бруду и сміття. Воно тобі було треба? Це ми тут залишаємося тягти оту лямку, що зветься життям.Ми тобі заздримо. Вспамʼятай отой безконечний біг, біготню по кругу, біг без сенсу і мети, порсання ночами, численні намагання щось таке зробити… Усе наше життя лайно…

Тугаті (вкінець слабіє): Ні, я таки втрача……

Крум і Шакита  стулюються, ніби повертаються у стан зародка у череві матері Тугаті стулюється разом  з ними і завмирає. Вони намагаються його розштовхати… Але…

Крум: Тугаті!…Тугаті!

Входять д-р Шивойген і медсестра. Шивойген накриває Тугаті простирадлом. 

Крум: Ви хочете сказати, що…(Він ніби захищається від удару).

Доктор. Він помер. Уся їжа, яку він з’їв; книжки, які він прочитав; усі концерти та серіали, . що він бачив по ТБ, усі сни, що він бачив за життя;  усі гроші, що пішли на його лікування – усе, усе пішло прахом.

Крум: Він нас іноді смішив.

Доктор: Вас чекає теж саме.

Санітар забирають койку з трупом. 

Крум: Доктор…Ви доктор, а розмовляєте як трунар. Ви повинни залишити нам якусь надію. Це ж ваша посадова інструкція. Ми ж тут поки що живі.

Доктор: Маєте надію.

Крум: Ось бачите.

Доктор: Маєте надію на безсильне згасання. Ви зробитеся хворими і старими, вам важко буде ходити, сидіти, лежати. Ви не будете розуміти, що навкруги діється, не будете пізнавати своїх найближчих родичів, своїх дітей. У вас більше не буде сил радіти, кричати, опиратися,  А потім прийде морок и спокій. Морок накриє усе,  Вас вже ніщо не буде цікавити — ні життя, ні  бог, ні сенс життя. Тільки невеличкий фітиль ще димітиме у вашій душі и згасне. Ось ваша надія. Інших надій у вас нема. И бути не може.

 

27

Вулиця біля дому Дольче і Феліції. Феліція і Дольче одягнені святково.

 

Обряд освячення немовляти скоро почнеться. Так, з весіллям вони поспішили, та й з цим обрядом чекати не будуть.

Дольче: Цікаво, що там дадуть поїсти? Невже як у них на весіллі?

Трунар везе візок з трупом Тугаті. За ним йдуть Крум, его Мамуся, Шакита з валізою. Феліція и Дольче запобачливо переходіть на інший бік вулиці.

Крум: Гей, Феліція! Дольче! Давайте до нас!

Дольче: Пробачте, але ми поспішаємо на освячення немовляти, що народилося у Труди и Тахтиха.

Феліція: Ми ж не пташечки — літати туди-сюди (тікають)

 

28

 

Ті ж. Цвинтар.

Трунар: Родичі у нього є?

Крум: Нема.

Трунар: Тоді, працюємо за скороченою програмою ( опускає трупа у могилу).

Крум:  Тільки обережно, він був хворий.

Трунар несхочу робить кілька рухів лопатою, простягує руку за грошима до Крума. Той дает даже гроші. Трунар кладе  купюру у кишеню, і простягує ще —

За обережність.

Крум дає. Трунар бере.

Трунар: Ну я побіг. На мене інші клієнти чекають. Тут на мене у чергу записуються. .

Крум: Ось тепер, мабуть, я розпочну свого геніального роману.

 

Усі йдуть

 

29

 

Вулиця навпроти дому Тугаті. Дольче и Феліція вертаються з торжества.

Феліція: Ну, що я казала? Чоловік помер раніш ніж жінка. Ех, треба було поставити на кін, я б виграла.

Дольче: Мені його не вистачатиме.

Феліція: Нехай бог його простить за оте “весілля”.((Дольче дивиться на неї) Ну що ти на мене вирячився? Давно не бачив? А шо? Я маю здорового мужика з хорошим апетитом. Я не самотня! (Дольче дивиться на неї ) Ну що? Ти теж помреш, але не так скоро. Будеш зі мною.  Ти — мое природнє тло.

Щипає його за дупу: Ах, яку сідницю дав нам господь на двох.

Дольче: Мені підсунули грубіянку. Я не хочу ні з кем ділити свою єдину сідницю. Вона меня самому потрібна. Я не хочу ділити з тобою ліжко. І вбирально! Не хочу ділити з тобою нічего! Я ж сподівався, що ти скоро помреш. Але ні! Ти вічно жива! Тодя я помру! Як Тугаті! Тобі назло!

Феліція (закриває йому пельку). Ні, ти житимеш, падлюко! Ми разом зустрілися на чистому повітрі, раз і назавжди. І разом задихнемося.

 

 

30

 

Ніч. Вулиця. Шакита з валізою, назустріч Крум.

Крум: Куди?

Шакита: Не знаю. Звідсяля.

Крум: Щось трапилось?

Шакита:  Нічого.

Крум: Так чому?

Шакита: Нудно.

Крум: Десь буде веселіш?

Шакита: Не знаю.

Крум: А що  ти там робитимеш?

Шакита: Не знаю.

Крум: Всюди буде те ж саме. Тут тебе, принаймні, знають

Шакита: Нудьга тут.

Крум: Ти хочеш стати багатим, знайти собі жінку, а потім повернутися сюди у американській машині, щоб показати нам усім. Я тобі не вірю! Ти приховував свої амбіції, придурювався тихеньким. Знаю я отих тихеньких!

Шакита: Ні, я тобі обіцяю залишатися бідним, самотнім, нудним.

Крум: Так залишайся тут, у нашому болоті! Нащо тобі інше?

Шакита: Я хотіл поїхати. Привіт.

Крум: Значить, ті їдеш, а ми  тут повинні стирчати як ідіоти? Та хто ти такий? Шо ти собі дозволяєш?  Ти — найсмішніша частина цього пейзжажу. Твоє обличчя -це штукатурка,

якою замазують тріщини у стінах будинків.  Ви усі — лише тло мого життя, сторінки пʼєси про мене. Ви не маєте іншого призначення у житті!

Шакита йде

Крум: Ви не маєте іншого призначення у житті!

 

 31

 

Дом Крума. Мамуся. Входить Крум

 

Крум: Чого ти не спиш?

Мамуся: Мені терміного потрібен онук. Або онучка. Щоб я качала колиску і засинала разом з ним.

Крум: Ну, і що я маю робити?

Мамуся: Ти мав  Труду.

Крум: Я  заслуговую більшого.

Мамуся: Так нема.

Крум: Є бажання.

Мамуся: Бажання на хліб не намажеш. А вона тут, поруч.  Тобі більше ніж Труда, не належить. Тобі належить сидіти десь у канторі, чекаючи на обід, вихідний, відпустки, пенсії.  Синку, нічого іншого у тебе в житти вже не буде. Не приплве золота рбка.

Крум: Я почну писати…

Мамуся: Авжеж! Хто тобі заважав до сих пір?

 

 

Крум: Мамо, йди вже спати. (Долає бажання кинутися на неї і задушити)

Мамуся: Ти не заспокоїшся, доки мене у могилу не зведеш. Бо я — свідок усіх твоїх невдач.

 

32

Танцзал у «Хілтоні». Цвіци и Бартольдо танцюють. Входить Крум. Підлажуюється під  танцюючих.

Крум: Впізнаєте мене?
Цвіци: Нагадай.

Крум: Крум. Зустрічалися у Дупи.

Цвіци:А, гудзик.

Крум: Він у мене.
Цвіци:  Збережи до кращих часів. Ну як там вона?

Увесь діалог – у процесі танцю.

Крум: Її чоловік помер.

Цвіци: Он як. Бач, сімейне щастя не для неї. Стривай, адже ж ти теж хотів ожонится.

Крум: Та ну. Передумав.
Цвіци: Усі ви такі.

Крум: Я скасував весілля після того, як вас побачив.

Цвіци: Ой, да годі тобі брехати.

Крум: Як було на Капрі?
Цвіци: Я вже й забула. То часу не доставало. В моріжках мʼяких у нас, співи, жарти повсякчас, що аж душу поривало. Завтра знову вилітаємо.

Крум: Куди?

Цвіци: Лос Анджелес. Життя даєтся людини один раз, і прожити його треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки.

Крум: Я завжди про це мріяв.
Цвіци: Так хто ж тобі заважає? У тебе цей Лос-Анджелес ще якісь почуття пробуджує. Я тобі заздрю.

Крум: А у вас вже не пробуюджує.

Цвіци: Звикла. Туди- сюди. Ну, давай. Привіт там усім.

Крум: Дивлюсь я на вашу дупу і думку гадаю. Ось дупа, що сиділа у Каліфорнії.

Ваша дупа бачила більше, ніж я и моя мамуся за усе життя.
Цвіци сміється:

Крум: Така чудова дупа не повинна навіть ходити до вбиральні. Вона заслуговує більшого. Візьміте мене теж у  Лос Анжелес.

Цвіци: Ти шо, дурний? Чого це?

Крум: Так ні?
Цвіци: Та  пішов ти… Ідіот!

Крум: А вас навроді як кохаю.  Пробачте.

Цвіци: Та годі. Ти смішний. Симпомпончик такий. Але на мене вже чекають.

Крум: Хлопець?
Цвіци: Ну, а хто ж.

Крум: Будете жонитися?

Цвіци:  Він повинен раніш доктората закінчити. Потім їдемо до Бразілії.

Крум: А цей ( показуває на Бартольдо) знає?
Цвіци: Завтра дізнається. Він тимчасовий, на підміну.

Крум (Бартольдо): Чув? Ти тимчасовий.

Бартольдо: Ma cosa vuole quel caso?

(Чого цьому ідіоту треба?)

Цвіци: Ну все, ми йдемо.

Крум: Пробачте. Я вас вставлю у свій новий роман.
Цвіци: О, творець.

Крум: Навроді того.

Цвіци:  Тоді скажи, чому багато людей починають з мистецтва, а закінчують у дешевих кнайпах?

Крум: Мені дуже потрібно звідси поїхати. Це питання життя чи смерті.  Мені потрібен оперативний простір, де я розвернуся.
Цвіци: Паганому танцюристу яйця заважаюсть. А хто тобі тут заважає?

Крум:  Тут не ті умови. Але там… Що я буду їсти? Де я буду жити? На кого я залишу мамусю?.

Крум: Тобі легко казати. А є речі, які здолати неможливо.

Цвіци: Усі твої перепони і страхи – у тебе в голові.

Крум: Це ти навмисне кажеш, щоб зробити мені боляче.

Цвіци: Ти смішненький. Давай я тебе поцілую на прощання.

Крум: Я йду із смаком Лос-Анджелесу на вустах.

 

33

 

Ніч. Тахтих на балконі. Крум йде по вулиці.

Тахтих: Привіт!

Крум: Ну що, ти знову самотній?

Тахтих: А шо? Ось я оженився,  у меня дитина, так що? Я тобі скажу відверто. Коли я дивлюся на оту Труду, я ридаю від обурення.  Невже я у житті більш нічого не заслуговую? Невже це назавжди? И усі мої мрії , наміри — ось це усе? Всю ніч я замішую її дупу, немов  пікар тісто. У неї чорне волосся  під носом і на стегнах Але для тебе це, вірно, не новина. І ось її мʼякіть тече під моїми руками, струмує. Ну, може, я трошки перебільшую. Але я вже без неї не можу.  Я до неї, прилип, приклеєний. Коли я її півгодини не бачу, я вже божеволію.  Бачиш, яки протиріччя?А я живу у цьому. Це усе у мене всередині. А ти що робиш? Зайди, побалакаємо.

Крум: Я поспішаю. Так ти закінчив свій виступ?

Тахтих: Ні. Ти, вірно, смієшся з мене. Мовляв, і цей страждає. Так ти не поспішай радіти. Це лише дрібʼязки, сліди нашого щастя. Але ти цього не зрозумієш. Бо ти огірок. Ти нічого подібного у житті не мав.  Ти не знаєш, что таке свій  дім, любов, твоя дитина.

Крум: Ну, я пішов

Тахтих: Твоя мати померла. Дві години тому.

Крум зупиняється

 

34

 

Вулиця біля дому Круму. Ранок. Трунар катить візок из трупом Мамусі. Позаду — Крум.

Трунар: Родичі у неї є?

Крум: Я її син. Зупини

Трунар зупиняється

Крум:  Ну, встань, наволоч моя рідна, встань и повір у мене. Повір, що я усе одолаю и усе зможу. Ну? Ти ж мене виховала. І я вірив, що ти мене вратуєш. Я вірив, що одного прекрасного дня маска на мені лусне, і звідти, з середини, через усі муки прогляне Щастя, і ми обидва будемо сміятися з того страшного сну, який ми помилково вважали життям.  Встань, Мамусю, повернися додому і приготуй мені сніданок. Бо іншу реальність я не сприймаю.

Стримує ридання. Ні, ридати мені ще ранувато. Я ще не готовий для цього. Є ще час для суму і печалі. Багато часу. Поїсти, поспати, зробити вправи. До речі – головного ти мені так і не сказала. Коли краще робити вправи – зранку чи ввечорі? Треба жити далі. Треба триматися. У мені там, усередині ще пробудиться ціла буря почуттів і мене понесе на хвилях.

І я ридатиму без зупинки, буду оплакувати Мамусю, і своє жалюгідне невдале життя і любов, якої так і не було. І увесь, увесь змарнований на це життя час, який не повернеться. І мене захлинуть ридання. І так я пробуджуся до Нового Життя — чистим і свіжим. Я вірю, вірю, що цей день прийде. І тоді я, свіжий и зновлений, почну нове щасливе життя.

Стримує ридання

И робитиму вправи кожного ранку. Чи вечора?

Трунар катить візок. Крум йде за ним.

 

Оце і усе.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *