­

Iєшуа Соболь

 

ГЕТТО

Переклад з івриту

Мар’ян Бєлєнький:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%8C%D1%8F%D0%BD_%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

тел. 972 507415301

скайп netdeneg

belenky25@gmail.com

Постановку цієї п’єси здійснено у багатьох країнах Європи, США і Канаді – усього більш ніж 70 постановок.

Також п’єсу було поставлено у німецькому театрі  Казахстану, російському театрі Кішинева (Йосіп Шац), у П’ятому театрі Омська.

 

***

Прем’єра у театрі вільнюського гето відбулася 18 січня 1942, за 4 місяці після створення гетто і опісля двох місяців після першої «акції», коли з 70 тисяч мешканців гетто німці вбили 50 тисяч.

«Чи потрїбен взагалі у гетто театр, якщо кожного дня німці вбивають глядачів?» — це питання постійно діскутувалося у гетто. Бібліотекар гетто Герман Крук, що за його мемуарами написана п’єса, записав у своєму щоденнику «На цвинтарі театра не буває».  Цей напис з’явився на стінах гетто.   Начальник поліції гетто Яков Генс сказав Круку – якщо цей напис знову з’явиться, тоді   самого Крука і усю його компанію буде відправлено у Понари — місце, де німці  розстрілювали приречених на смерть людей.  Генс твердив, що він був ініціатором створення театру. У липні 1942 року німці скасували юденрат і Генс став єдиновласним начальником усього гетто. Театр за нього працював безперебійно, незважаючи на “акції”, що регулярно проводилися.

Незважаючи на численні протести, прем’єра відбулася у позначений строк. — 18.01.42.

Успіх був феноменальний, касові збори – величезні —  4 тис. руб., які було пожертвувано на бідних – під гаслом «Не буде у гетто голодних».

Надалі частина зборів йшла на потреби самого театру. Побоювання, що театр у жахливих умовах  гетто, де люди кожного дня чекали смерті,         не потрібен, не здійснилися.  Глядачі плакали і сміялися. Театр  дав їм змогу хоч на кілька годин відволіктися від жахливих умов їснування. Генс бачив у театрі змогу заспокоїти людей, пидняти іх дух. Генс був впевнений, що театр був вигідний також і німцям.

За тиждень після прем’єри відбулася наступна вистава.  Люди вже заспокоїлися, і зрозуміли , що театр для них – дуже важлива річї На другу виставу прийшли німецькі офіцери та литовські полицаї, що розстрілювали людей у Понарах. Деякі литовці прийшли вже “під мухою”,  нічого не зрозуміли і залишили приміщення. У перший рік свого їснування, театр здійснив 114 вистав, на які було продано 34 тисячі квитків.  Слід взяти до уваги, що в гетто залишилося біля  20 тисяч людей і кожного дня їх число меншало.  Деякі з тих, хто купив квитки, на виставу не приходили з поважної причини – вони вже були мертві.  Тоді квитки продавали знову.  Квитки розпродавали за два тижні до вистави, зали були повні. При цьому, ніхто з глядачів не був впевнений, що доживе до завтра…

Окрім вистав та концертів, кожну неділю давали ранкові безкоштовні вистави для робітників.

Ці програми готував і ставив клуб літераторів та вчителів гетто. Іноді  виступав і сам Генс з лекціями о гетто, його метах, зобов’язаннях робітників, але основною темою була творчість єврейських письменників та композиторів — Переця, Бяліка, Менделе Мойхер Сфоріма, Шолом Алейхема.

Остання вистава пройшла за кілька днів до ліквідації гетто і знищення усіх його мешканців  20 вересня  1943 року.

У театрі грали естраді шоу з танцями та піснями, драматичні вистави. Музику і тексти пісень та та скетчі, ревю, кабаре писали мешканці гетто. Серед них було чимало професійних поетів та композиторів. Усі вони загинули разом із глядачами.  За час їснування театру було здійснено  4  естрадних шоу і 6 драматичних вистав.  Загальне число глядачів досягало 70 тисяч. Пісни з спектаклів ревю супроводжували мешканців гетто до останнього рову у Понарах. Окрім театру, у Вільнюсскім гетто були джазовий ансамбль, академічний хор, проводилися  концерти камерної та сімфонічної музики.

Iнтенсивність культурного життя в гетто була як у столиці.

Бібліотека в гетто відкрилася за  два тижні після створення самого гетто. Організував її Герман Крук, активіст польского соціал-демократичного руху «Бунд». Після першої масової «акції», коли німці знищили  80% населення гетто, в бібліотеку були записані 1485 читачів. Обмін книжок був 400 в день. У день “йом кіпур”, 1 жовтня 1941 року, німці забрали  з гетто у Понари і розстріляли там там 3000 людей. У цей день у бібліотеці обміняли 390 книг.  З 17 тисяч мешканців гетто, у бібліотеку було записано  4700. У гетто проводилися музичні фестивалі и літературні конкурси, виставки художників. Серед інших, виставлялися роботи 9-річного Шмуеля Бака, котрого сам Крук презентував як юного генія. Генія вбили разом із глядачами його робітї  Крук готував  створити музей у гетто, видавництво… Але усе це вже не відбулося. У гетто працювали шпиталь, поліклініка, дитячі сади і школи, молодіжний клуб,кафе.

 

Злата Зарецкая, Театр вильнюсского гетто:

http://www.7iskusstv.com/2011/Nomer6/Zareckaja1.php

 

Хроника событий в вильнюсском гетто:

http://berkovich-zametki.com/2012/Zametki/Nomer10/Poljan1.php

 

www.gramotey.com/?open_file=1269077622

 

П»еса написана на основі документів и спогадів тих, що чудом залишился в живих і відтворює реальний хід справ. Більшість героїв п’єси — реальні люди.

 

Дійові особи:

 

Срулік – актор лялькового театру (Це ім’я, принаймні, пов’язано буде у гладача з негативними звуковими конотаціями. Тому ражду замінити його на Ізю. Срулік та Ізя – поменшувальне від Ісраель.

Ліна – лялька, яку водить Срулік.

Кітель — німецький офіцер, начальник гетто. 22 роки.

Генс — начальник поліції гетто, а потім – його розпоряджувач.

Вайскоп — начальник швацької майстерні.

Хая — співачка і актриса («Хая» на ивриті «жива»).

Крук — бібліотекар.

Люба — безпритульна,  ватажок банди.

Даслер — став начальником поліції після Генса.

 

Лікарі, безпритульні, артисти, музики, равіни, судді, поліцаї, та інші мешканці гетто.

 

Дія 1

Сцена 1

На сцену виходить постарілий Срулік.

Коли відбулася остання вистава? Це було за добу до того як начальник гетто Кітель застрілив Генса. Да. За 10 днів до ліквідації гетто. Зала була повна. Квитки були продані ще місяць тому. Незважаючи на те, що ніхто з тих, хто їх купив, не був впевнений, що він цей місяць проживе.  Для нас це був величезний строк.  Ну как для вас 10 років. А наступного дня на них чекав потяг, що довезе їх у Понари, на загибель. А сьогодні вони наділи найкращі плаття та костюми і прійшли до театру. Наступного дня  німці прийшли за Генсом. Это  була ознака,що гетто кінець. Ми як раз оголосили конкурса на кращу п’єсу. Я був художнім керівником театру.. На конкурс прийшло багато п’єс. У гетто мешкали відомі письменники, драматурги.  Адже Вільнюс називали литовським Єрусалимом. П’єс цих не залишилося. Як і авторів і глядачів.

Але я їх пам’ятаю. Їх багато було, різних. Драматичних,  концертів. Ми не встигли прочтата усі п’єси і вручити премії.Наступного дня після вистави німці розпочали ліквідацію геттої  Людей вивозили  до  Понар  і там вбивали. Ті, хто залишився, чекали на свою чергу.

Йде до куліси. Тягне важіля. Зверху на сцену сиплеться одяг та взуття. На сцену виходять артисти

 

Сцена 2

Дзвенять ланцюги,  скриплять двері. Розкриваються залізні ворота. На сцену виходить Кітель. Поруч — двоє німецьких солдат и Даслер. Кітель дістає ліхтар, спрамовує його на електрощит,  командує Даслеру «Світло!». И сталр світло.

Кітель: Ше світла!

Світло посилюється. Ми бачимо артистів, що стоять край сцени. Воні одягнені у ганчір’я

Кітель:

 

Жінки окремо, чоловіки окремо, діти окремо. Розібратися миттю!

Артисти поспіхом виконують команду. Кітель дивиться на сцену немов він режисер з великим досвідом. Відкриває люк. З нього вилазіть Хая у рваній ковдрі, боса. Вони ж  у каналізації сиділи, так що вигляд в ніх той ще. Вона тремтить від х олоду.

Хая: (показує на купу одягу та взуття): Можна взяти якійсь черевики?

Кітель: Знала б ти , звідки воно, ти б до цього шмаття не доторкнулася. Ну йди бери.

Хая подходить до купи, вибираєт, приміряє. Кітель світіть їй ліхтарем здалека. Хая надягає черевики..

Кітель: Йди сюди! Знімай з себе оте ганчір’я.

Хая знимаєт з себе усе і лишається у рваних трусах.

Кітель: Хочешь сукню?

Хая жестом показує – ні! Вона знає, відкіля усе це. .

Кітель клаца пальцями. Вбігаєе Вайскоп, сує Хаї сукню. Йде.  Кітель знову клацає. Вбїгає Вайскоп, дає Хаї пальто з хутром, капелюшка. Хая з жебрачки у шматті перетворється на  елегантну даму.

Кітель:  Так ви красиві буваєте, виявляєтьсяї А це ще? (показує на її черево)  Вагітна? У гетто це заборонено. За порушення — розстріл. Дай сюди, що там в тебе. (Хая дістаєт пакета. Кітель його перевертає. З нього сиплеться квасоля). Ага. Спекуляція. Підрив німецької економіки. Заборонена фінансова операція. Купила? (Хая мотає головою – ні!). Вкрала? В німецьких солдат! Діверсія! Підрив могутності велікої Германії! Розстріл.

Кітель відкриває футляр від альтової скрипки, дістає автомат шмайсер, направляє на Хаю. До нього підбігають Срулік и Ліна.

Ліна: Стоп! Не треба.

Срулік (Ліні. Від водить її як ляльку): Спинись дурна, бо він і нас розстріляє.

Ліна, Сруліку: Але її треба врятувати!

Срулік: Але ж не такою ж ціною!

Ліна: Справжній герой повинен зараз взяти шпагу та кинутися на ворога.

Срулік: Дурна! Де я тебе візьму шпагу. Я бідний єврей

Ліна: Знайшов чим пишатися. Ви, євреї, усе знайдете, якщо захочете.

Кітель: Сюди йдіть. Ви хто такі?

Ліна: Це він дав їй квасолю.

Кітель: Ти дав?

Срулік: Не вірьте їй, пане офицер! Вона просто хоче позбутися мене.

Ліна:  Всадіть в нього чергу з автомату, пане офицер.

Кітель: Та годі вам. А до ж дійсно застрілю. Це мені нічого не варто.

Срулік: Пробачте, пане офіцер. Я ніяк не можу позбутися цієї курви. Вона мені усе життя зіпсувала. Куди я — туді й вона.

Ліна: Навпаки, пане офицер.

Кітель: Заткніть пельки обидва. Лише відповідайте на мої питання.. Ти дав їй квасолю?

Срулік: Пане офицер, ви ж знаєте, як ми тут живемо. Якби в мене було ціле кіло квасолі, став би я його роздавати кому попало. Тільки вона — не спекулянтка. Вона відома співачка. Не треба її карати.

Ліна: Так вже відома. Так, середня.

Срулік. Славнозвісна. Вона була зіркою. А тепер вже два місяці без роботи. ЇЇ в гетто кажен зна. Адже ви – людина мистецтва. Пожалійте її.

Ліна: Не займайся підлабузництсвом. Пан офіцер цього не полюбляє.

Кітель: Слухай мою команду. Маєте хвилину зібрату усю квасолю. Не встигнете… Час пішов.

Артисти похапцем збирають квасолю. Кітель дивиться на годинника.

Кітель: Стоп! (кладе мішка на ваги) 940 г. А де ще 60? А?

Ну, що вам до подоби? Це (автомат в його  руках) або це (чорний футляр)?

(Дістає з футляра саксофона, починає грати. До Хаї:)

Знаєш це? Давай.

Хая намагається співати, але сил нема. З голодухи не заспіваєш.

Кітель: А кажуть, що ти співачка. Брешуть. Завтра поїдете у Понари.

Хая показує не своє горло.

Кітель: Так би й казала.

 Дістае свою флягу, п’є, дає їй. Вона п’є з фляги і тут в неї прорізається голос.

Хая: Ні, я нашу заспіваю.

Співає жидівської

Кітель: Ну, припустимо. Якшо тебе ще відгодувати, одягнути, вимити, позбавити вошей, ціни тобі не буде. За цю пісню я дарую тобі цілих  10 г фасолі. Ти мені винна ще 50 г. А то тут у вас самі артисти, а працювати нема кому.

Ліна: Так, усі артисти.

Кітель: А тебе не питають. Я сьогодні добрий. Даю вам можливість показати, на що ви гідні. Повернути мені борга 50 г. Але майте на увазі – це буде непросто. (Йде)

Хая (Сруліку): Спасибі. Ви мені життя врятували.

Срулік. Головне, що ви залишилися жити. Адже я  — простий артист лялькового театру. А ви – славнозвізна співачка.

Хая: Була.

Срулік: Усі ми колись були…

Хая: Ви добрі люди. (Поглажує Ліну)

Ліна: Давно мене ніхто не погладжував. Ходжу непрасована. А вас теже можна?

Срулік: Облиш, як не соромно!

Ліна: Це просто ревнощі. Ти мене правда любиш?

Хая: А як же? Але ж ти голодна, я тут зі своєю любов’ю. (Сруліку) Дай

їй щось.

Срулік:  Звідки? У мене у самого нічого нема.

Ліна: Не бреши. Що у тебе у кішені?

Срулік: Ніц. (виверта кишеню).

Ліна: А в  іншому?

Срулік дістає з кишені моркву.  Зовсім забув.

Ліна:  Егоіст. А ще хочеш, щоб тебе любили.

Срулік дає моркву Хаї.

Ліна: Бери, бери, в нього ще є.

Срулік розламує моркву на три части. Їдять.

Ліна: В тебе є де ночувати?

Хая: У під’їзді.

Ліна. Спатімеш з нами. У нас велике ліжко.

Срулік: Чого це ти за усіх вирішуєш? Хто ти така?

Ліна: А що? Ти зовсім не грієш. Хоч буде нам тепліш. Це що, великий гріх?

 

Хая: Та який там гріх. Мені теж самотньо ночами.

Ліна: Обійми її, дурню.

Скрипачка, що дивиться на цю сцену, почина грати. Хая співає. Ліна випадає з рук Сруліка на підлогу і йде танцювати з  Хаєю. До них приєднуюстья інші артисти.

Хая: В мене пірвалися черевики, горе моїм ногам.

Срулік: Маю рожеве подсвідчення, що надає право на життя. Танцюємо.

Все: На сантиметр хліба відмірив нам юденрат, дав нам тріску для отопления. В нас є посвідчення. Танцюємо. Що нам ще залишається?

Входить Генс.

Сцена 3

 

Генс: Сруліку, маю до вас радісної звістки!  Пам’ятаєш, я хотів дати вам театра?  Тепер нам дозволили! У гетто буде свій театр! Маємо дозвіл вельмишановних  німців, щоб вони поздихали! Треба діяти бистро, доки ця наволоч не  передумала. Де це буде?

Срулік: Шо? Театр?

Генс: Матимемо залу на 600 місць. Ти сцену вже бачив?

Срулік: Ну бачив.

Генс: Так бери це до своїх рук. На що ти ще чекаєш? В нас тут буде клуб, сімфонічний оркестр, вечори культури, концертна зала. Зрозуміло?

Срулік (без усякого ентузіазму) Та зрозуміло.

Генс: Бери папер, підрахуємо, що нам потрібно, чого не вистачає. Початкового списку я вже зробив.

Срулік: На коли це треба?

Генс: На учора!

Між акторами на задньому плані, починається діскусія – чи потрібен  в гетто театр? Один из актерів, у костюмі хасида, підходить до Генса.

 

Сцена 4

 

Хасид: Пане поліцаймейстер!

Генс: Чого тобї?

Хасид: Я гадаю по руці. Дозвольте вашу руку.

Генс: Не кажи дурниць. У тебе роботи нема? Так я тобі  знайду.

Хасид: Це літо змінить вашу долю.

Генс: Що ти верзеш? Ти навіть руки не дивився.

Хасид: Та я й по вухам гадаю. Але по руці все ж краще.

Генс: Ну ость тобі рука. Только швидко, нема в мене часу на ці нісенітниці.

Хасид: О! Що я бачу!

Генс: Ну?

Хасид:  Ось тут у вас лінія під кутом. Тобто буква Г. Бачите?

Генс: Ну?

Хасид: Г. Германія. А тут у вас півколо. Тобто С. Свобода. Значить так. Ви станете керівником гетто. И виведете свій народ до свободи, як пророк  Моісей.

Генс: Коли?

Хасид: Через три періоди.

Генс: Чого?

Хасид: Три дні, три тижні, три місяці, три роки. Три… три рублі з вас.

Генс: Ость тобі трояк і йди звідси. Слухай, ти цим не прогодуєш себе. Тобі треба якусь справжню роботу знайти.

Хасид йдк собі. Генс вертається до Сруліка.

 

Сцена 5

 

Генс: Ну, як тобі приміщення для театру?

Срулік: Приміщення підходить. Але час – не дуже.

Генс:  Іншого часу в нас не буде. Та й цього майже не залишилося.

Срулік: Трі тижні тому німці вбили 50 тисяч мешканців гетто. Який театр на цвинтарі?

Генс (відкриває каналізаційний люк):  Гей, виходьте!

З люка виходять люди. Вони мружаться від світла.  Починають одне одного впізнавати.

Срулік: Леонід! Господи! Я вже думав, що ти вже в Понарах. А, це хто? Невже Ума?

Генс (не впевнено): Ума?

Срулік: Вона! Наша зірка. Господи, що вони з наю зробили!! Вона ж грала головні ролі. Леді Макбет. Хайкін! Це ти? А я тебе так шукав! Перша скрипка оркестру! Генс, звідкіля вони усі?

Генс: Из каналізації.

Хая: Хайкін! Як я радію, що ти живий! А де твоя скрипка? Дайте йому скрипку! Давай, грай!

Хайкін невпевнено бере скрипку. Намакається грати, але скрипка вимадає з його рук. Поднимаєт, починає грати  хасидську мелодію. До нього підходять люди. Інші дістають свої інструменти, приєднуються до гри. Спочатку це йде важкувато, але помалу з’являється свінг, темп музики прикорюється.

 Люди починають танцювати. Раптом музика припинюється, люди падають.

Генс: Сруліку, ти знаєш, що об’єднує їх?

Срулік: Мистецтво.

Генс: їх об’єднує смерть. В них нема дозвілу на роботу, бо нема фаху. Якби вони були мулярами, шевцями – інша справа. Музиканти нікому не потрібні. За першої акції їх повезуть до Понар.

Але якщо в нас буде театр, в них буде дозвіл на роботу, тобто дозвіл на життя. Тимчасовий. Власне, ми тут усі маємо тимчасовий. И ти запишеш у своєму щоденнику “Начальник поліції гетто Генс вимусив мене організувати театр. Через три тижні післе чергового масового розстрілу».

Генс йде вздовж череди акторів, мов офіцер повз жолнерів.

Але це ще не все. Є ще надія. У цей страшний час ви допоможете людям вижити. Вони тут у гетто втратили віру, надію, любов. Театр поверне їм це. Театр дасть їм почуття, що вони люди, а не бидло, у яке нас намагаються перетворити німці. Починайте. Коли будете готові – я почну продавати квитки.

Срулік: |Який може бути театр посеред свіжих могил?

Генс:  Я ж не питаю вас як мені керувати  у гетто.

Зробіть справжній театр. Без поблажок. В нас тут вистачить професіоналів усіх театральних фахів. Дайте їм роботу. Ви їх врятуєте від смерті. Маю на вас надію.

Актори йдуть. Залишаються Генс и Вайскоп. С іншого краю сцени — Герман Крук.

 

 

Сцена 6

 

Генс: Пане Генс…

Вайскоп: Чому ти не пішов із усіма?

Вайскоп: Я не актор.

Генс: А хто?

Крук (диктує машинистці. Генс и Вайскоп застигли на місці): Це Вайскоп. Кілька місяців тому  його ніхто не знав. Дивіться, як він продвинувся. Через кілька місяців він тут буде цар і бог.

Вайскоп: Пане Генс, кілька хвилин.

Генс: Ну?

Вайскоп: Ві знаете, скільки у гетто шевців?

Генс: Нащо воно мені?

Вайскоп А сколькі в нас швацьких машинок?

Генс: Нащо?

Вайскоп (дістаєт блокнота): Я усе підрахував. Ось список. Усі  шевці, усі машинки. С адресами.

Генс: Далі.

Вайскоп: Із східного фронту кажного дня приходять вагони із рваною брудною формою. Це все везуть до Німеччини прати та ремонтувати. А наші шевці сидять без діла и чекають відправки до  Понар… Розумієте? Ми створимо у гетто швацький цех.  Люди отримають роботу, пайки, врятуються від Понар. Ми зекономимо німцям гроші, вугілля, робочу силу.

Генс: Скольки людей ми зможемо задіяти?

Вайскоп: Почнемо зі ста. Я вже й місце знайшов.

Генс: Приходь завтра з ранку до мене у контору.

Вайскоп: Чому завтра? Для деяких тут завтра може й не наступити. Починаємо зараз. Сидітимемо всю ніч, а ранком дамо їм готового проекта.

Генс: Я бачу — ти хлопець шустрий. Такі мені до вподоби. Як тебе звати?

Вайскоп: Вайскоп.

Генс: Пішли до мене у контору, обміркуємо це діло.

 

Сцена 7

 

Крук диктує друкарці.

Крук:  Вайскоп. Цікава була особа, частина історії гетто. (достає документа, читає).

«У неділю, 18 січня, у гетто пройшов перший вечір нового театру. У програмі — фрагменти вистав, пісни, музика (друкарці). Великими літерами «Цвинтар — не місце для театру».

Підпільщики розклеюють плакати «Цвинтар — не місце для театру!»

 

Сцена 8

 

Генс підходить до Крука, тримаючи цього самого плаката.

Генс: Я знаю, звідкіля це. Я знаю усе, що діється у  гетто. Це моя робота. Навіщо ти це зробив?

Крук: А навіщо ви надслали мені запрошення на прем’єру?

Генс:  Запрошення надсилали усім діячам гетто. Ти отримав запрошення як  зав. бібліотекою.

Крук: Невже ви думали,що я прийду?

Генс: А що ти маєш проти театру?

Крук: Це запрошення для мене – особова образа. Німці кожного дня виводять людей на смерть, який тут може бути театр? Это паплюження ідеі. З 76 тисяч населення гетто, лишилося лише 15 тисяч.

Генс: 16. Але не в цьому справа. Я тобі хочу щось нагадати. У ніч 6 вересня 1941 року почалося виселення людей у гетто. Люди були у шоці. Була злива. В цю страшну ніч ти підбирав серед бруду мокрі від дощу книжки. А наступного дня ти вже відкрив бібліотеку. Це було дуже важливо тоді. Ми з тобою у різних партіях  — я соціалист, бундівець, а ти — ревізіонист, захищаєш капіталістичні порядки. Але сьогодні усе це не має жодного значення. Я збирію людей, рятую їх від смерті, як ти рятував книжкі. Я людей годую, одягаю, дістаю у німцев дозвіли на роботу, тобто — на життя. Я створив у в гетто оркестра и театра. Ти можеш обвинувачити мене у тому, що я врятував життя десяткам людей, і дав надію сотням. Першу скрипку нашого оркестру — Хайкіна — я забрав з каторжної праці, в ньо були розбиті руки, він тремтів від холоду, був вже доходягою, Німці мені його віддали. У даному випадку наші інтереси тотожні.  Чому ж цим не скористуватися?  Я не знаю, для чего їм потрібен театр, але знаю, для чого він нам. Я врятував людям життя, повернуу їх до творчості. Можеш мене за це осудити. Я хочу нагадати людям, що втратили усяку надію, що вони — частина великого народу, що зберіг здатність до творчості у найжахливіший час.

Крук:  Там учора була уся поліція гетто, литовські поліцаї, і дуже важливі гості — немецькі офіцери. Адже вони розуміють їдиш. Особово для них ви готували німецькі пісні.

Генс: Добре продовжимо після завтрашньої вистави. Я сподіваюся, що усі ви будете там.

Крук: Ви там можете розвжатися разом з вашими катами. Профспілка гетто оголошує вашому театру бойкота. Нас ви у цю пастку  не принадите.

Генс: Я забороняю вашу профспілку.

Крук: Це єдина у гетто організація що вибрана демократично.

Ви тут збираєтеся стати королем, а театр — це ваш Версаль. Ми не братимемо участь у цьому фарсі.

Генс: Поки що  я маю владу у гетто.   Якшр я ще раз побачу цих  плакатів, ви  до Понар.

Крук (диктує друкарці): Керівник гетто  звелів ліквідувати єдиного вибірного органу в гетто, що був вибраний демократичним шлхом. Він також оголосив – якщо ще раз побачить плакати проти театру, то Крук і його прихильники будуть відправлени до  Понар.

Генс: Історія нас розсудить.

Крук (диктує): Люди тут не хочуть думати, бачити, слухати. Якщо нам випало стати жертвами нацизму,  треба усе записувати. Для нащадків. Може, потім напишуть про нас п’єсу и поставлять виставу. І глядачі дивуватимуться – невже це було насправді?

 

Сцена 9

 

Поки Крук диктує, на сцену виходять актори. Оркестр займає свое місце. Иде репетиція. Срулік — дирижер й режиссер. Хая співає:

«Важкі часи настали, діточки. Часи заліза, сталі, сталі, свинцю, гідропланов. Понад нами летять літаки. Куди вони так поспішають?  Ось вже стратосфера, а далі — зірки. Скільки хліба дають там євреям на картки?

Хор: Важкий часи, жорстокі часи. Не часи думати, не часи раздумувати. Треба рятуватися.

Входить Вайскоп.

Срулік: Не заважати! Йде репетиція!

Вайскоп:  Ось вам реквизит (виставляє на стіл горілку,  ковбасу, хліб, огірки солоні. Актори збираються круг столу, випивають

 закусюють).

Вайскоп:  Важкі часи настали, діточки? Ну, важкі. Частина нашої держави окупована ворогом. А коли часи були іншими? А ніколи. Тому ми й стали такими, якими ми є. Труднощі нас בформували як націю. Я теж мог би ламентувати і скаржитися. Прийшли вороги. Хочуть щоб ми їм скорилися. Але цього не буде! Я собі сказав — Вайскоп, ти  можеш ламентувати і скаржитися скільки завгодно, але це тобі не допоможе.  Адже я Вайскоп — світла голова! Без свого житла прожити важко, але можливо. Без голови значно важче. Кругом – стіни гетто.  До війни я був ніщо. А зараз я директор швацького комбінату! У мене працюють 150 людей. Вони усі живі. Отримують хлібні картки.  Підприємство шириться, замовлення надходять.  Якби не я ,  люди були б вже в Понарах.

А пожертву я даю мінімум 5 тисяч рублів. Беріть приклад з мене. Як треба жити і давать жити іншим. У нас величезний досвід виживання у важких умовах.

Якщо б усі замість того, щоб сидіти і плакати, подумали — что вони можуть зробити для себе і для інших – то ми б зробилися найпродуктившішім гетто, визвали б на фашистське змагання інші гетто и отримали б перехідного червоного прапору із свастикою.  Сьогодні німцям ми потрібні.

Кітель —  среди акторів,він у широкому плащі, під  яким не бачити його форми. Він знімає плаща і  виходить на авансцену.

Кітель: Браво! Ось тепер тебе люблю я! Ось теперь тебе хвалю я! Ось тепер ти, мій хлопчина, та й нацисту  потрафив. А коли я когось люблю…

Вайскоп:  То він живий!

Кітель:  Вірно. (подходить до Уми, дає ляпаса) А що це артисти офіцера не вітають? Для вас у гетто інші порядки вже встановлені?

(Усі похапцем знімають шапки)  На цей раз я вас вибачаю. Але наступного раз,хто не буде вітати офіцера, піде…

Вайскоп: До Понар.

Німецький солдат  ставить дві валізи.

Кітель: Що у цій валізі, знатоки!? За невірну відповідь  ви дорого заплатите.

Срулік: Автомат

Кітель: Вгадав (дістає автомат) А у цьому?

Хая: Саксофон

Кітель: Подивимось. (Дістає саксофон)  Вайскоп, чому я тебе люблю?

Вайскоп: Я високопродуктивний. Даю продукцію рейху.

Кітель: А чому ти високопродуктивний?

Вайскоп: Завдяки вам.

Кітель: Не люблю підлабузників.  Срулік, твоя черга.

Срулік: Тому що ви — артист. Як і ми.

Кітель: А что любить артист?

Срулік: Артист любить гармонію. Красу.

Кітель: Вайскоп, ти зрозумів як треба відповідати? Не я зробив вас продуктивними. Це ви самі. Я тільки створив вам необхіді умови.  Я дав вам можливість проявити ваші найкращі риси. Вашу здатність до виживання у нелюдських умовах. Я ходжу вулицями, бачу отих гоїв — тьху, а не люди. Їх треба було б повбивати, а не вас. Сірі нецікаві люди. А тут у  гетто – зовсім інакше. Усе кипить. Але ви звикли до цього і не помічаєте.  Той, хто живе у раю,  цього просто не помічає.  У вас тут магазини, кафе, клуби, бібліотека, театр. Тушені кабачки ви звете ікрою.  РозРозсол від капусти  — шампанським. Мені до вподоби ваш гумор, ваша стійкість. Я ще покажу вам, чого ви можете досягти під моїм керівництвом.  Разом- до спільно мети! Кати і жертви усіх країн – єднайтеся!  Вайскоп! Чи думав ти у своиїй лавці — чого ти можеш досягти?

Вайскоп: Не думав, пане офіцер…

Кітель: Срулік, що ще полюбляє художник?

Срулік: Правду.

Кітель: Без правди нема мистецтва. А ну, Вайскоп, яка різниця між повною ліквидацією гетто та частковою?

Вайскоп: Якщо ліквідують усіх крім мене – це часткова. Якщо мене теж  — повна.

Кітель: Чудова  реприза! Справжній єврейський гумор. Гої так не можуть. Так что ми вибираємо — автомат чи саксофон?

Вайскоп: Саксофон.

Кітель: В день повної ліквидації гетто я  поставлю біля воріт  рояль, и коли ви маршем підете до Понар, я гратиму «Дитячий альбом» Шумана і «Крейслеріану». А де наш оркестр? Что вони сачкують? (музики беруть  інструменти). Граємо Гершвина, хоть він  єврей, а джаз у нас заборонили оті свині — невігласи з Берліну. Генс сказав, що у вас тут є джазовий ансамбль. А где наша співачка… Где та що винна мені 50 грам квасолі? (Хая виходить)  Прийшов час віддати борг.. Swaney знаєте?

Оркестр починає грати. Хая співає ворожою мовою — англійською,  дуже старається – адже від цього залежить її життя.  Кітель грає, ходить між артистами, намагається заставити їх танцювати. Вони  танцюют,спочатку без бажання, потім заводяться.  Саксофоніст оркестру  вступає з іимпровізацією. Мелодія Гершвина зміняється хасидською.

Кітель: Ну спасибі, ви мене діставили радість. Но тут є ще над чим працювати.  Хореографія може бути багатішою, рухи — легкими (ходить стройовим кроком,  сміється, задоволений цим жартом. (Хаї) А ви непогано співаєте. Цікаво було б побачити вас у «Поргі і Бесс», або навіть у  «Кармен». Я ваш  виступ оцінюю у 25 г квасолі по шкалі Кітеля. Вайскоп, потурбуйся про сценічні костюми. В нас же на складах багато. Випрати. Відремонтуваті, ну, ти зрозумів . Я прийду до вистави. І майте на увазі  — я могу з’явитися у будь-який час с будь-якого місця,раптом,як змія ( сміється, йде).

 

 

 

Сцена 10

 

Вайскоп порсається у купі одягу..

Вайскоп: гей, артисти, налітай, та спецодяг вибирай!  Тут є для всіх — дитячий, чоловічий, жіночий. Завдяки  нашим німецьким друзям — меценатам, ми забезпечені сценічими костюмами на багато років . Дещо відремонтувати, відмити від плям – і вперед. Усе вже розсортировано, німці полюбляють  порядок.

Артисти підходять до купи, вибирають одежу.  Одна жінка бере скривавлене плаття  дівочинки з  дірками від пуль. Це пляття її дочки. З артисткою істерика.  Артисти лишають одяг і йдуть.

Вайскоп:  Які усі нервові. Вам треба нерви лікувати. У чому ви вийдете на сцену? Справшжня англійська вовнаь. Де ви таку ще знайдете? Шикарні костюми. Дірочки? Залатаємо. Плямочки? Виведемо. В нас для цього є «Фарбеніндустрі» Мундіри польских офицерів. Мантії священників. Жаль, нема в нас дитячої вистави —  тут чимало дитячого одягу. Твідові шикарні костюми, краватки, сорочки. Окуяри. Взуття. Налітай! А ось и німецька форма. Це вже після Сталінграду.  Щоправда, штани трошки засрані. Нічого, відіпремо. Відремонтуємо. В нас  150 шевців. Усім робота буде.

(йде)

Артист Янкель пародує Вайскопа: Давайте, давайте арбайтен, юдише швайнен, щоб  німці зостались задоволені. Піднімемо продуктивність праці! Усі разом, під мудрим керівництвом, за нову Європу без жидів та комуністів! Кати та  жертви – едині!

Леа (звертається до  Янкеля, немов до  Вайскопа): Пане Вайскоп! Мого чоловіка заарештували!

Янкель (немов Вайскоп) Нічего, усе буде аллес гут!

 Янкель грає Вайскопа

Леа:  Вельмишановний пане Вайскоп, тільки ви можете його врятувати.

Янкель: Я дуже зайнятий,

Леа: Треба дати дать німцям 20 тис. руб. , тоді вони його відпустять.

Янкель: Де я тобі візьму 20 тис.?

Леа (звертається до акторів)  Це ангел небесний що надіслан нам богом.

Артист: Німецьким богом?

Леа: Він врятував нас від смерті.  Він нагодував 5 тис.людей трьома буханками хліба. Він лікує хворих, вертає до житт мертвих. Слава господу нашему Вайскопу! (до Уми) Ви лікар?

Ума (надягає білий халат):  А що трапилося?

Леа: Пані лікар, у мого чоловіка діабет. А його заарештували. Хто дасть йому інсулін?

Янкель: Йди додому,жінка, він повернеться і отримає інсулін, не будь я Вайскоп.  Треба лише віриті.  За вірою вашою вам воздасться.

Леа: Пане Вайскоп, а ті, хто пішов у Понари, теж вірили?

Янкель: Вони вірили недостатньо.

Леа (в зал): А чи нема тут випадком  рабина?

Актер одягається рабином: А що?

Леа: Благословить мого чоловіка, ребе.

Рав: Благословен господь, що плює на бідних та підтримує багатих, господь, що кинув свій  вибраний народ  на потіху катам, відправив його у крематорії та газові камери, а решту залишив подихати у таборах смерті, амінь.

Актери аплодують. Майстрі сцнічного світла підходят до прожекторів на краях сцени, наводять їх на середину. Наступна сцена:

 Ума — доктор Вайнер, д-р Готлиб, рабин, суддя.

Інші актори зображують публіку.

 

Сцена 11

 

Вайнер: Я — доктор Вайнер, відаю роздачою ліків у гетто. Я зібрав вас, панове,щоб повідомити найнеприємнішу звістку. Закінчується інсулін. У в гетто 50 диабетиков.  Є ті, кому потрібні великі дози  50 одиниць в день. А є і такі, котрим потрібно лише 10. Це як правило, молоді люди, у котрих, окрім діабету, нема проблем із здоров’ям. Ми можемо підтримати важких і на них закінчаться наші запаси. Або ж ми пітримаємо легких, які протримаються довше.  Важкі хворі без инсуліну помруть швидко. Легкі протримаються довше. Нам треба вибрати рятувати тих, хто приречений на смерть, або тих, хто ще може вижити?

Готлиб:  Треба зібрати грошей та купити ліки на чорному ринці, як ми усе дістаємо.

Входить Генс, сідає серед публіки.

Вайнер: Нема більше інсуліну на чорному ринці. Ми усе скупили.

Генс: Якщо б наші німецькі друзі знали, скільки в нас ліків, вони б усе відібрали. Я пишу у рапортах, що діабетиків у гетто нема. Інакше їм була б одна дорога — у Понари.

Судья: Так що ж ми можемо зробити?

Вайнер: Якщо даватимемо інсулин  важко хворим, ми продовжимо ]х життя лише на 9 місяців. А якщо тільки легким – нам вистачить інсуліну на півтора роки. А якщо взяти до уваги допомогу наших німецьких друзів – тобто не всі доживуть, так и на два роки вистачить. А потім нас звільнять росіяни або американці.

Раввин: Ми не знаємо, що буде завтра.

Вайнер: Для нас два роки – це вічність. Треба вирішувати.

Глядачам вже набридло. Хтось кашляє.

Судья: Ми повинні винести смертний вирок хворим. Щоб врятувати інших.

Вайнер: Іншого вихіду нема. Наші німецькі друзі створили нам такі умови.

Судья: За який злочин ми повинні винести смертний вирок?

Вайнер: А за який злочин німці вбили 50 тисяч мешканців  гетто?

Судья: Значить, їх єдиний злочин в тому, що в них високий зміст цукру у крові. І за це ми їх повинні вбити. А що нам зкаже вельмишановний пан рабин?

Рабин: У талмуді є. Ворог обложив місто и потребує видати йому  20 заручників. Інакше він знищить усіх. И що нам кажуть  мудреці? Якщо ворог назве імена заручників – видати. Якщо ні — то ні (йде до публіки)

Вайнер: Авдеж. Імена є. Ось список.

Показує список, але ніхто не  хоче дивитися.

Ім’я  Прізвище, дози. Вік. Фах.  Сімейне положення. (звертаєтьс до залу) Вирішуйте ви. Вот один — 78 років, вдовець, одинак. А цьому -36, у него трое дітей.

Рабин (з публіки) Тільки Господь  має  право ввирішувати  — кому жити, а кому вмирати.

Вайнер: і Кітель. Ви говорите пор світ Господа, а в нас тут пекло. И ми у цьому пеклі повинні вижити  самі і врятувати тих, кого можемо. Бо тут панує не божа воля, а воля наших вбивць, будь вони прокляті.

Голоса з залу:

Глядач : Тут, панове, театр, а не лікарня. Люди прийшли розважитися. А ви нас грузите своїми проблемами. Неначе у нас своїх не вистачає.

Жінка: Давайте пісни, танці, анекдоти. Це ж єврейський театр.

Чоловік. Авжеж.  Давайте еврейські анекдоти, фрейлехс. Великі пальці під піхви. А оце ваше ниття про Холокост вже усім набридло. Та й не було ніякого голокосту.

Це ви придумали. Щоб вас усі жаліли. Лохокост.

Женщина: Дуже важка вистава.  Я скажу своїм знайомим, щоб не ходили на оцю виставу. ( звертається до  публіки) Правда? .

Генс:  Панове! У нас є художній керівник.  Срулік. И годі з вашими імпровізаціями. Сцени з інсулином у оригіналі нема. Не треба грузити людей. Вони однакого нічого вирішити не можуть..

Срулік: Все, закінчили цю сцену.  Що там далі?

Генс: Далі, як  просили глядачі, пісні. Музику написав 11-літний хлопчик у в рамках  нашого муз. конкурсу. Хор — на сцену.

На сцену виходить хор хлопчиків з піснею «Штилер, Штилер («Тише, тише»)

 

https://www.youtube.com/watch?v=UChw_mQEijw

 

Срулік:  Це дійсно пісня, що була написана у гетто. И конкурс такий був. Хлопчика вбили німці.

«Тихше, тихше. Мовчатимемо. Всюди могили. У нас у всіх одна дорога — до Понар і ніхто звідти не повернеться. Тут ростуть квіти, що посаджені нашими катами.  Вони квітнуть по дорозі в до Понар. Тихше, дитинко, не плач. Це тобі  не допоможе. Нікто не зрозумиіє наших мук. Весна прийшла, але для нас зима.  Вічна. И темрява вічна. Наши сльози течуть до океану. Мати колихає мертве дитя.

Зверху зпускається Кітель.

Кітель: Генс! Я тут чув, що публіка незадоволена. Треба щось веселіше. ( Бере трьох дітей з хору, ставить  на авансцену).

Тут невелика логічна задачка. Чоловік и жінка побралися, в них народилась дитина. Чи є тут ріст населення?

Генс: Ні.

Кітель: А якщо дітей двоє?

Генс: Нема. Як було двоє, так і лишилося.

Кітель: А тепер? (ставить  у рядок трьох дітей)

Генс: Тепер є.

Кітель: Правильно. Наш великий фюрер звелів не припускати ріста населения у гетто. Значить, третій …

Генс мовчить

Кітель: Ну?

Генс: …Лишній?

Кітель:  Ось бачиш, яка проста задачка.  Кожна третя дитина — лишня.

Подхідить до хору, бере кожну третю дитину. Дітей забирають німці. Виходить Крук.

Крук: Генс почав селекцію деіей.  В гетто казали — Генс — вбивця.  Але тим, у кого була одна дитина, Генс приписував другу, щоб спасти.  219 «зайвих» дітей німці розстріляли в Понарах.

На сцену зверху падає купа  дитячого одягу. Входить Генс. Він йде дуже невпевнено. Йде. Залишається Ума у лікарському халаті.

 

 

 

Сцена 12

 

Генс повертається післ  селекції дітей.  Бачить купу дитячого одягу. Дістає пістолет, збирається  стрілятися.

Ума: Невже недостатньо євреїв вбили?

Генс: Після усього, я не можу  жити. Не повинен.

Ума: Післ усього ти не маєш права себе вбити.

Генс: Я вбивав дітей.

Ума: Їх вбивали німці. Ти їх рятував. Скільки міг. Твоє життя не належить тобі.  Воно пов’язано з  життям шести тисяч людей.

Генс:  Вони усі приречені. В них нема майбутнього.

Ума:  Треба допомогти людям протриматися. Ще день, два – скільки вийде. Не віддавати німцям.  Ти це успішно робив. Кинь пістолет.

Генс: Ні.

Ума: Ну то стріляйся, телепень. (Йде)

Генс Селекция… (Ума повертається, надягає на Генса пальта) Слабким, хворим — смерть. Молодим, здоровим — поки жити. Они нас вбивають як щурів. Ми з ними воюємо як щури.

Кінець 1 дії

 

Дія 2

Крук слухає Бі-Бі-Сі, що повідомляє про поразку німців під Сталінградом.  Він виключає  радіо и йде. На сцену виходять артисти під охороною німців. Артисти передають один одному німецькі закривавленні шинелі, кладуть їх до купи. Німці їх забирають.  На сцену виходить акордеоніст.  Входять троє хлопців і дігчина. В они несут труну. Входить Генс. Акордеоніст йде   углиб  сцени .

Генс світить ліхтарем.

Генс: Люба Гродзеньська?

Люба: Привіт, шеф.

Генс:  Що це у вас?

Люба: Повертаємося з тризни. Домовину треба повернути. Дефіцит.

Генс: А чему повз дірку у паркані?

Люба: Так навпростець.

Генс: Зброї там нема?

Люба: Шеф, за кого ви нас маєте?

Генс: А що? Ковбаса? Цукор? Кава?

Люба: Дух небіжчика, шеф!

Генс: Щось він важкуватий.

Люба:  Вони різні бувають.

Генс: Значить так. Завтра вранці ви приходите до комісаріату и жертвуєте 5 тис. руб. на потреби школи для безпритульних. Інакше…

Люба: Три тисячі, шеф.

Генс:  Зараз у комісаріат.

Люба: Добре. 5 так 5.

Генс: (Хапає Любу): Ти зі мною підеш. Сидітимеш у  підвалі, поки твої приятели не принесуть гроші.  Наступного разу будете знати як торгуватися з Яковом Генсом. (Забирає Любу, йде)

Янкель:  Що будемо робити?

Гайвиш: У тебе  є 5  тисяч, поц?

Янкель: А що робити?

Гайвиш:  Прийте людина від  Вайскопа, заплатить за товар.

Янкель: Так ми без навару залишимося.

Гайвиш:  Є варіанти? Не треба Було  попадатися Генсу на очі.

Янкель: А хто ж знав?

Аккордеонист грає. Гайвиш и Янкель співадють. Из глибу сцени виходять артисти, починають танці.

Элла (співає):

Я безпритульний

Один з усиєї сім’ї залишився

В мене пальто без коміру,

трусів взагалі нема,

у черевиках дірки.

Я тремчу від холоду.

Але нехай хтось захоче з мене посміятися.

Я покажу, на що здатні безпритульники  в гетто.

Входить  хасид, що гадає  по руці.

Хасид: Добрй вечір, панове!

Гайвиш: Ви від Вайскопа?

Хасид: Я гадаю по руці.

Гайвиш: А ну, вали звідсіля.

Хасид: Ай ай ай, що я бачу. Ви будете сміятися, але наступного тижня матимете велику несподіванку.

Гайвиш: Вали звідси, кому зказано.

Янкель: Зачекай. Звідки ти знаєш? Адже ти ще руки не бачив.

Хасид: Я  по вухам бачу, але по руці значно краще.

Янкель: А ну (протягує руку)

Хасид: Ооооооооооо! Трійка зустрічає вісімку.  Це значить, що через три періоди німці підуть звідси.

Янкель: Які три періода?

Хасид: Три тижні. Три місяці.  Три роки. З вас три рублі.

Янкель: (Встромляє ножа у черево  хасида. Обшукує його кишені,знаходить купи грошей)

Гайвиш: Що ти наробив!

Янкель (рахує) 10 тис. Вистачить щом з  Генсом розрахуватися, і ще залашиться.

Гайвиш: Виймай товар, клади його туди.

Відкривають домовину,  вилазить  «небіжчик», що лежав серед купи товарів. Входить Крук.

Крук (диктує): Другий випадок у  гетто – вбивство заради грошей.  Вбивці з місцевої крммінальної групи. Вбивство було пов’язане з чорним ринком.

«Небіжчик», встає.  Це  Кітель. Він  бере з купи  товарів товсту книжку, надягає окуляри, и стає  д-ром Полем.

Сцена 14

 

Библіотека.

Поль:  Маю честь говорити с д-ром Круком?

Крук: А я з кем маю честь?

Поль: Я представник інституту  д-ра Альфреда Розенберга по вивченню єврейської  культури.

Крук: Я чув про вашу організацію.

Поль: Наша організация надсилає до гетто представників для вивчення різних аспектів єврейської культури. Ми збираємо зразки єврейського мистенцтва.  І коли найбагатіша єврейська культура зникне разом з її носіями, її матеріальні свідоцтва зберігуться у нашому інституті и у єврейськім музеї у Франкфурті. Тому я сподіваюся, що між нами будуть добрі ділові відносини.

Дозвольте презентуватиь вам мою книгу «Деяки аспекта  Талмуду» . На жаль, я не володію  достатньо арамейською, тому вимушений користуватися перекладами.  Моя книжка присвячена єрусалимському талмуду, але вавілонський я теж знаю. Я кожного дня вчу чергового листа талмуда, як усі євреї повинні робити. На жаль, більшість з них цього не роблять.Може, це і є причиною того, що зараз з ними коїться.

Крук: А як ви сюди потрапили, дозвольте запитати?

Поль: Я пришов дорогою, зворотною тою що йшов великий єврейський мудрець Йоханан Бен Закай. Його винесли з обложеного Иерусалима у домовині. А мене внесли в домовині у гетто литовського Єрусалима — Вильнюса.

Крук: А їдиш ви знаете?

Поль: А як же. Ви певно хочете сказати – нащо цьому гою їдиш? Мене в Єрусалимі усі сприймали як еврея, араби майже не вбили мене за погрому 1936 року. Мене спіймали арабські хулігани,і якщо б не єврейська поліція, мене б тут зараз не було.  Я часто думаю про дивну життєстійкість вашого народу, який  2000 років ви зберігали свою самобутність і не розчинилися у глибині віків, на відміну від сотень народів. Ви були в Єрусалимі?

Крук: «Я ніколи не був у Палестині, ти мене про неї не питай».

Поль:  Дуже жаль.

Крук: Я не сіоніст.

Поль: Я знаю. Ви комуніст. Бундівець.  Прихильник  національно-культурної автономії. И були засновником  польскої секції комінтерну.

Крук: Ви усе знаєте.

Поль: Ви не жалкуєте за вашим комуністичним минулимм?

Крук: Комунизм – це світле майбутнє  усього людства. Коли почалась революція в Россії, ми всі були як п’яні. Нареші, ось воно. Ми вірили,  що загальнолюдьске щастя вже зовсім скоро прийде і до нас. Багато за нас поїхали до Россії будувати комунізм..

Поль:  «Залізною рукою заженемо людство до щастя».  І усі вони опинился у таборах як іноземні шпигуни.  Але ж ви залишили партію до початку сталінсього терору.

Крук: Задовго до. Але не через Сталіна. Я не розумів, чому мої товарищі по партії – інтернаціоналісти — так зневажали єврейську культуру, їдиш, иудаїзм.

Поль: Але ж ви не релігіозний.

Крук: Господь створив мене атеістом. Но ненависть одних євреїв до інших я не можу зрозуміти.

Поль: Але зараз розумієте?

Крук:  На подяку вам.

Поль: Тепер вже я не розумію.

Крук:  Після того, що ви з нами зробили, ми виявили , що можуть бути євреї — агенти гестапо, євреї-капо, що жорстого б“ють євреїв; євреї, що видають німцам литовців, які переховують євреїв. Євреї з юденрату та єврейської поліції.,  що  розважаються і п’ють разом з німцями.

Поль: Але незважаючи на це все, ви залишаєтеся соціалістом, вірите у національно-культурну автономію для єврейського пролетаріату?

Крук: Я до цього не доживу, але я в це вірю.

Поль:  Тобто ви вірите, что вам якийсь добрий дядько усе це дасть? А чому не повернутися до Палестини, створити там свою державу і не чекати милостей від природи?

Крук: Д-р Поль, ви сіоністьский пропагандист? Що ви робили у Єрусалимі?

Поль: Такі як ви заважаєте  Генсу, що керує гетто за допомогою єврейських агентів гестапо и єврейських капо, про яких  ви говорили.

Крук: Він викручується як може в тих жахливих умовах, що  ви  створили.

Поль: А ви його не захищайте. Такі як Генс, намагаються нас у усьому наслідувати. Це вже карикатура. Ніхто не хоче  бачити карикатур на себе. А ви — інший. В 1920-1921 роках, за часів єврейських погромів у Польщі, ви керували підпіллям  Бунді. Генс нам вже набрид. Беріть гетто у свої руки ви, соціалісти. Подбирайте собі людей.

Довге мовчання

Крук: Влада і сила —  це не головні цінності.

Поль: Такі як ви, залишитесь тут, а такі як Генс,  поїдуть до Палестини і стануть нам елітою нової держави. Вони і здійснять сіоністський проект. Створять нову державу. Але не для вас, а для себе і своїх дітей.   А такі, як ви — не варті своєї держави. Можете залишатися. Ми вас не візьмемо.

Крук: Моя батьківщина — це моя культура, моя мова. Я волію залишатися самим собою. Мені вже пізно ставати новою людиною на новій землі з новою культурою и новою мовою. І таких как я, чимало.

Поль: Ну, як вам буде завгодно. До речі – ось вам список книжок. Підготуйте їх до відправки до Франкфурта. (Голоси за сценою) . А зараз сюди прийдуть інші люди, що  розуміють, що таке влада.

йде

 

Сцена 15

 

Входять Генс, суддя, д-р Готліб, Даслер, Штарк. Даслер і Штарк у формі поіиції гетто.  Вони ведуть на шибеницю Гайвиша, Элю,  Янкеля.

Генс: Пане суддя!

Судья: Суд вільнюського гетто 4 червня 1942 року розглянув справу Янкеля Поліканького та  братів Іцхака і Еліягу Гайвишів. Учора вони вбили учня єшиви Йосефа Герштейна з метою пограбування.   Суд прирікає усім трьом смертного вироку повішенням.

Генс: Панове члени юденрату та службовці поліції !  З 75 тис. мешканців гетто, завдяки піклуванню наших німецьких друзів  в живих залишилося лише 16 тисяч.  Забрати життя ще трьох? Ми це зробимо. Коли нас звільнять – ми не знаємо. Але щоб дожити до цього, ми повинні придержуватися законів.  Досить нам насильства і беззаконня від німців.

Входить Кітель. Генс помічає його, киває.

 

Генс: Наказую виконати вирок суду

Даслер и Штарк підводять жертв до шибениці. Вішають. Мотузка Янкеля рветься, він падає.  Кітель дает знак продовжувати.Його вішають знову. Кітель берет слово.

Кітель: Панове! Сьогодні відбулося значне соціальне явище. Автономна влада  гетто проявила себе як справедлива і безкомпромісна.  Найближчим часом  гетто чекають значні зміни. Юденрат не виконує своїх обов’язків. Тому ми вирішили його ліквідувати і передати усю владу в гетто пану Якову Генсу. Його помічником буде пан Фрід, а начальником поліції — пан Дасслер.  Хай живе нове керівництво! Разом до спільної мети, поставленої перед нами нашим великим фюрером! ! (публіка аплодує)

Генс: Я запрошую наших німецьких друзів взяти участь у урочистій церемонії у юденраті. Дозвольте запевнити, що я і мої працівники мобілізуємо дальші сили заради миру та соціального прогресу, заради процвітаня великої  Німеччини!  Хай живе конструктивна співпраця німців та євреїв! Разом нас багато – нас не подолати! Під мудрим керівництвом великого фюрера – до спільної мети!

Кітель: Я згоден взяти участь у цьому заході. Прошу зорганізувати музику, стіл, випивку, виступи артистів, и особливо вашої видатної солістки. За нею є борг, ось вона і розквитається.   Дозволяю у разовому порядку внести у гетто квіти. Свʼяткувати так свʼяткувати.

(аплодисменти)

 

Сцена 16

 

Вайскоп дає розпорядження. Артисти вбирають залу квітами, переміщають столи, ставлять на столи закуску і  випивку. Робота кипить.

Вайскоп: Ще квітів несіть! Треба використати цю можливість, доки нам її дають. Ще встигнемо продати. М’ясо — туди! Птицю — сюди!  Пляшки розставити по усім столам, щоб гості не шукали. Відкорковати усі пляшки.  Усі залишки підуть завтра у благодійну їдальню. Хай у бідніх теж буде св’ято. Покажемо усім, как ми можемо веселитися і святкувати навіть у такий важкий час.

Артист: Може, залишити кілька  пляшок закритими?

Вайскоп: не треба економити . Усе за мій рахунок. В мене тут накльовується діло, що принесе мені у 10 разів більше.  А може, і у сто. (Входять артисти и музиканти). Оркестр сідає тут. Хто зфальшивить – у Понари. Мистецтво повинно служити народу.  Із усіх мистецтв для нас найважливіше те, що не потребує жертв. Де у нас сцена?

Срулік: Ви на ній стоїте.

Вайскоп: Не треба мені підказувати. Я сам знаю. Немає жодної

різниці між сценою и не-сценою. Несіть квіти, и якомога більше. За все вже сплачено.  Хай наші  вірні німецькі друзі, бодай  вони сдохли, побачуть, на що ми здатні, навіть у таких умовах.

Входит Генс у смокінгу.

Генс: Усім слухати уважно! Ця вечірка – зовсім не розвага. Як дехто думає. Це важливий діловий захід, де будуть обговорюватимуться  серьозні ділові питання.  Для багатьох з вас це буде питання життя чи смерті. Для цього мені потрібна відповідна атмосфера. Ви ж артисти. Співайте, веселіться, немов ви не в гетто, а у себе вдома. У меня буде до німців пропозиція.  Якщо вони згодяться, нам усім буде набагато легще.  Нові робочі місця зберігуть людей від відправки до Понат. Армія вже у 300 км від  нас. Нам залишилося лише трохи протриматися. Від дівчат тримайтеся подалі. Вони не для вас.

Вайскоп: Ставте страви на столи. Щоб усе було  красиво, як в найкращому ресторані. Хай наші дорогі гості жеруть та п’ють від пуза.Їм вже небагато залишилося, хай хоч подавляться.  (Входять артисти і оркестранти у концертних костюмах). Оце я розумію! Молодці.

Артисти стають навколо столів. На сцені —  два крісла — для Генса и Кітеля. Входять полицаї гетто.  Оркестр грає святковий марш. Входить Генс, розлядує все. Аплодує. Усі аплодують. Входить Кітель із свитою. Їх освічують прожектори. Вайскоп широким жестом запрошує пригощатися. Входять дівчата у сексуальному одягу, підходять до німців, заграють з ними. Входить Хая у концертній сукні. Оркестр грає «Фрілінг», вона співає . Кітель показує — можна  танцювати. Дівчата підходять до німців, починаються танці у обіймах.  Німці знімають це на камери.  Генс підзиває  Вайскопа.

Генс: Ну? Чого ти ще чекаєш?

Вайскоп: Ще рано. Хай розійдуться, розм’якнуть.

Немци знімають  мундіри. Стає  жарко.

 Фотограф працює. Флаш.

 Застиглі  фото. Дивчата зображують страсті.

Хая співає: У  моєму домі живуть чужі люди

День чудовий, але квіті зав’яли

В них теж траур

 Срулік з Линою. Срулік п’є . Деякі пари вже влізли під столи, що хитаються  від страстей. Фотограф продовжує роботу. Голова дівчини  висунулася з-під  стола. Її мають ззаду, але вона похапцем їсть,  бо інщої нагоди може і не бути.  Хая закінчує співати.  Аплодує Кітель, за ним — інші. Кітель підходить до Хаї, вішає ій на шію жемчужне намисто. Хая відхиляється — вона знає, звідки це.

Кітель: Бери, бери. Взуття ж ти брала. Хоча ти мені винна ще 25 г, мінус 5 за цю пісню.

Вони танцюють  гротескне танго. Хая змушена підкоритися, Срулік и Ліна поспішають  на допомогу.

Ліна: 5 г квасолі – це  ціна нашому мистецтву?

Кітель випускає  Хаю із своїх обіймів и невпевнено, від випитого йде до  Ліни і Шмуліка: Які ви сміливі! Але  ми конструктивної критики не боїмося.

Ліна:   Ці євреи в гетто зовсім обнагліли

Кітель: А ну, надайте мені приклади  єврейського  нахабства.

Ліна:  Маєте не дуже доброго вигляду, пане офицер.

Кітель: Голова болить.

Ліна: Зробіть ванну для голови.

Кітель: Це як?

Ліна: Засуньте голову у воду, рахуйте до 1000,і не висовуйте.

Чому німець сміється двіча?

Кітель: Ну?

Ліна: Перший -за компанію, другий – коли до нього дійшло.

Кітель (серьезно):А це вже нахабство. Можу битися об заклад, що на більщ нахабний довчіп вам вже духу не вистачить.

Ліна: На що б“мося об заклад?

Шмулик: Ти з глузду з’їхала! Ми життя  програємо.

Ліна: Ставлю свою голову проти 50 тисяч німецьких марок. Тільки не окупаційних. Справжніх. Згодні?

Кітель (кидає на підлогу купюр)  У мене лише тисяча.

Підбігає  Вайскоп з купою грошей: Ось, пане Кітель. Потім віддасте.

Кітель (Ліні). У тебе є  олівець? я тобі напишу розписку.

Ліна:  Не треба. Маю надію на німецьку чесність. Взяли Сталінград — віддали. Так ви розрахуєтеся по усім боргам. До останньої копійки. За все.

Мертва тиша.

Кітель: Ти виграла. Забирай гроші.

Срулік: Не бери!

Ліна:  Взяти у крадія – повернути своє.

Кітель: Ну, кінець жартам. Хапає Ліну за голову і намагається її відірвати. Хая поспішає на допомогу, співає, зазивно поводить стегнами. Кітель залишає Ліну і йде за Хаєю, Срулік надає Ліні першу допомогу.  Хая залізає на стіл і продовжує співати, щоб привернути до себе увагу п’яного Кітеля. Навколо столу збираються німці,тягнуть до  неї руки, але Кітель  попереджує:

Кітель:  Цю не чіпайте, вона моя.

Генс — Вайскопу: Ну, давай. Чого ти ще чекаєш? Якщо не зараз, то коли?

Вайскоп випивє заради хоробрості і подходить до Кітеля. А той дивиться лише на Хаю.

Вайскоп: Пане  Кітель, чи ви розглянули мою пропозицію?

Кітель:  Чудова ідея. Я згоден. Вермахт запропонує тобі договір на 5 років, з можливістю продовження.

Вайскоп: Я можу про це повідомити?

Кітель: Давай (дивиться на Вайскопа повзь бокал) Тобі треба зустрітися з  Герінгом. Він буде дуже радий.  Він  буде дуже радий. А зараз йди, не заважай. В мене дуже важливі справи. (Намагається обійняти Хаю, та відхиляється, йде на інший кінець залу).

Вайскоп (залізає на стіл): Ясновельможні панове! Вельмишановній пан Кітель прийняв мою пропозицію. Ми починаємо нового етапу розвитку.  Отримаємо 400 вагонів форми для ремонту. Роботи вистачить усім. Але це ще не все. Пан Кітель урочисто обіцяв влашувати мені аудієнцію у ясновельможного пана  Герінга. Я їду до Берліну підписуваті угода на 5 років з можливістю продовження. Ми створимо сумісне підприємство,  шитимемо одяг та взуття для непереможної німецької армії  Я пропоную тост за здоров’я наших німецьких друзів, а особливо  — великого друга єврейського народу, нашого непереможного фюрера! Хай розквітає в віках непорушна дружба німців та …

Входитю  артистка, згвалтована німцями. Синяки, рвана сукнія, кров тече з розбитих губ. Це скрипачка Юдіт. Вона падає,до неї  підбігаютю декілька людей. Входять німецький оператор и освітлювач,  застьобують штани.  Оператор дістаєт пістолет, але Кітель показує — не треба.

Кітель: Генсе, а що це  ви не радієте?

Генс: Я радію, пане Кітель.

Кітель:  Щось слабенько ви радієте. Ви нас зібрали, щоб  добитися від нас поступок, а теперь, коли вийшло по- вашому, ви не радієте. Добре, я допоможу. Вельмишановні панове!  Ми вирішили  поширити імперію  Генса.  Гетто Ошмяни приєнується до  гетто Вильнюса на правах вільно приєднаної теріторії! Хай живе об’єднане гетто!  Навіки разом! Подвоїмо сили – помножимо результат! Поки ми єдіні – ми непереможні! Разом – до спільної мети! Наші цілі ясні, задачі визначені – за роботу, товарищі!

Аплодісменти.

Є  невеличка проблема, але я маю надію,що ми її  спільно вирішим. В Ошмянах — 4 тисячі людей. З них — дві тис. Зайві.  Нащо нам з вами зайві люди? Вони заважають нам рухатися впевненим кроком до світлого національно- соціалістичного майбутнього. Сьогодні ніччю туди буде відряджено загіна нашої героїчної єврейської поліції під командою нашого героя  Даслера заради вирішення проблеми перенаселення. Даслер, ви готові?

Даслер: Так точно, пане командир!

Кітель:  Ось, вчіться як треба виконувати накази.

Звісно, ми  могли б відправити туди своїх людей або литовців, але ми довіряємо вам цю важливу справу. А надалі доручатимемо вам і більш складні речі, наприклад, зменшення поголів’я дітей.  Ви знаєте людей, знаєте мову, вам будет простіше домовитися.  Полицаї, встати!.

Полицаї встають, вони напівроздягнені,з девчатами.

Генс: Пане Кітель, не може бути, щоб  з 4 тисяч  людей половина була зайва.

Генс підштовхує до Кітеля Хаю, раздягає її. Вона розуміє, що йдеться про спасіння людей.  Діватися ій нікуди. Кітель дивиться на Хаю як зачарований.

Кітель: Та роби як знаеш. Тобі  видніше.

Генс: Якщо з розумом підійти: там усього 800 людей зайвих.

Кітель обіймає Хаю. 700. Я сьогодні добрий.

Генс. Закрили цю справу.

Кітель: Я тобі дам ще 800 литовців. У вас робота буде інтелектуальна  — відібрати зайвих, а вони вже розберуться з ними. Даслер!

Даслер підбігає: Слухаю, пане начальнику!

Кітель: Скажи своим хлопцям пару підбідрювальних слів.

Даслер (замислюється): ось ми тут… разом… до спільної мети… під мудрим керівництвом.. Зрозуміло?

Поліцаї: Зрозуміло!

Кітель: Наказую розпочати важливе державне завдання!

Полицаї поспіхом одягаються і йдуть.

Генс: Даслер!! (Даслер подходит) Ми йдемо на криваве брудне діло. Не варто дуже вислужуватися перед цими свинями.

Даслер: Ви залишаєтесь тут, а ми йдемо вбивати старих.  Так що не треба нам тут мораль читати.

 

Дія 3

 

Сцена 17

Біблиотека. Хая перебирає книжки.  Крук ніби не впізнає її.

Крук: Я можу вам допомогти?

Хая: Ні, я сама.

Крук: Але ж ви щось шукаєте.

Хая: А я люблю порсатися у книжках.

Крук:  Здається, я вас десь бачив.

Хая: Так гетто ж невелике.  Усі одне одного бачили.

Крук: Може, в театрі?

Хая: Може.

Крук: Ви соромитесь, що граєте в театрі?

Хая:  Пишаюся.

Крук:  Чому?

Хая:  Яка користь від театру у нашій сітуації?

Крук: Я теж так думав. А потім змінив свою думку. Театр відволікає людей від страшної реальності. Нацисти хочуть, щоб ми занепали до рівня бидля.  А театр нам нагадує, що ми — люди. Нацисти ділять людей на сорти. А в театре усі рівні, усі глядачі, усі – люди, усі плачуть  чи сміються. Німці можуть нас вбити. Але перетворити нас на бидло вони не змогли. .. Вам потрібні  книжки про театр?

 

Хая: Книжки, театр… Передушити їх голими руками, голови порозбивати,  щиї перегризти. А ми тут про театр…

Крук:  Вважаю, в мене є те, що вам потрібно.

Бере  драбину, дістає книжку.

Хая:  Це що?

Крук:  Дуже цікава и кориа книга. Історія британьскої армії. Ці хлопці діло знали. Декілька полків английців завоювали цілого субконтинента —  Індію.  Можете взяти, покажете своім друзям.

Хая: Спасибі. Я поверну.

Крук: Можете не повертати.

Хая бере книжку і збирається йти.

Крук: Зачекайте (дає їй  охапку осіннього листя) Артистам дарують квіти, але у гетто квіти заборонені.

Хая цілує його у щоку, забирає букета и йде.

 

Сцена 18

Хая йде по напівтемній сцені. Їй у обличчя б’є ліхтар.

Кітель:  Це ти з репетиції?

Хая: Нову програму готуємо

Кітель: Ти чудово співала вчора. Що це в тебе? «Історія британської армії». Нащо воно тобі?

 

Хая: Так. Цікаво.

Кітель : От  за що я вас люблю – ви навіть у такий сітуації не втрачаєте гумору.  Ви й на війні непогано влаштувалися  — пісні, танці. І отримуєте робочі пайки.

Хая:   Так ми ж і працюємо.

Кітель: Може, ще разом виступимо?

Хая: Подивіться нашу  нову програму. Може, ще передумаєте.

Кітель: Прийду обов’язково.

Хая: Я б хотіла, щоб ви мого номера побачили (біжить від нього)

Кітель: Дивний народ.

Надягає рогові окуляри  і капелюха и стає д-ром Полєм 

Сцена 19

Крук диктує машиністці : До нас доходять чутки про ліквідацію усіх  гетто на Сході. Невже нас всіх знищать? Чи ми доживемо до перемоги? Я тримаюсь за цей щоденник як той, що тоне — за  соломину. Сподіваюся, що люди його прочитають і дізнаються як ми тут жили.

Входить Поль:  Добрий день пане Крук! В мене є для вас завдання. Ось  карта литовських монастирів. Я хочу вам доручити важливу роботу. Вам треба буде в  усіх побувати і створити реєстра усіх книжок що там знаходяться. Ви зрозуміли до чого я?

Крук:  Ви збираєтеся знищити монастирі?

Поль.: Ви зможете вийти за межі гетто и пересидіти небезпечній час у безпечному місці.

Крук: А інші? Значить, це правда? Гетто буде ліквідовано?

Поль: Йлеться про вас. Я вам даю можливість спасти своє житті.

Крук:  Не бачу сенсу в моєму житті.

Поль:  Але ж  червона армія наближається. Через кілька тижнів вони будуть тут!

Крук:  Із своєю версією тоталітаризму. Я не знаю, що гірше – ви чи вони. Вже був один їхній наступ. Думаю, що війна ця буде ще багато років.

Поль: Ви помиляєтеся. Нас тут готують для відправки на фронт.

Крук: Адже ви мабуть, мрієте про фронт .

Поль: Ми з вами розумні люди і повинні одне одного розумити.   Ви працюватимете, я контролюватиму. Обидва будемо при ділі.

Крук: Ви вбили мою жінку, сестру, мати, мій народ, а тепер хочете, щоб я вас врятував? Ви підете під суд як воєнний злочинець, разом с усіма.

Поль: У  гетто є збройне підпілля і ви з ним у контакті. Ви хочете, щоб вами гестапо зайнялось? Розумні люди,на відміну від дурнів, повинни знаходити загальну мову.

Крук:  Яук підпілля? В нас нема зброї, люди голодні. Як ми можемо з вами воювати? Вбийте мене зараз, мені нема що втрачувати. Вбийте ще тисячу, ще 10 тисяч. Це вас вже не спасе. І вас, і комуністів жде кара тут, на землі, а не на небі.

Поль: Ви впевнені?

Крук: Ви підписали собі смертний вирок, коли увійшлі  в Росію. Про вас є пророчення.

Поль: Яке?

Крук: «Я віддам землю вашу вогню і стане вона  вижженною пустелею, а народ ваш буде вигнан з землі».

Поль: И хто ж це зробить? Бог, у котрого не вірите ні ви, ні я?

Крук: Культурні народи, проти яких ви ведете війну.

Поль: Хто б казав. Оці культурні народи вас переслідують вже 2000 років. И хто з них був покараний?  Ми робимо тільки те,що сказанов Біблії відносно народів  Ханаану, яких знищували євреї. Гітлер не придумав нічого. Він лише застосував теорію геноциду, що наведена в Біблії, до самих євреїв.

А чому ваші союзники не обстрілюють наші концтабори? Вони ж знають, що там робиться. Ви – жалюгідний маленький народець, ніхто заради вас пальцем не ворухне. Кожен народ піклується, перш за все, про себе. Коли війна закінчиться, ми будемо жити. І  не тільки наші ракети . Ідеї  також. Вони дуже привабливі, і з’являтимуться зновую. «Ми кращі за інших, тому что ми білі, чорні, євреї, християни и т.д.» І новий Гітлер з’являться  у тій країні що отри мала перемогу над нацизмом.

Крук: Подивимося. Вже небагато залишилося.

Поль:  але для того, щоб це побачити, потрібен один дроб’язок – залишитися в живих. Тому я вам і пропоную монастир, щоб десь пересидіти. А потім наша співпраця продовжиться.  Адже ми з вами вчені

Поль йде. Крук рве карту. Чутно канонади.  На сцену виходять актери.  Сцену заливає червоне світло.

Сцена 20

Вистава театру гетто 1 травня 1943 року. Хая співає пісню опору у супроводі хору.

Ми були у бруді і крові

Нас вбивали

Вставайте, люди!  Небо пусте, там для нас нічого нема. Беремо зброю, починаємо  боротьбу.

Крук стає перед хором:.

Наші браття в гетто Варшави повстали. Ми повинні до них приєднатися.

На сцену вбігають єврейьскі поліцаї, вони зривають червоні прапори

Генс: Припинити! Ви хочете, чтоби німці нас розстріляли до приходу росіян? Потерпить, вже недовго залишилося.

Крук:  Але ж ви звеліли організувати театр.

Генс: Но я не давав команді  підбурювати  людей до бунту. Нам треба протриматя недовго. Грайте комедії, з піснями, танцями. Критикуйте тих, хто не хоче працювати., спекулянтів. Нащі доблесні поліцейські – не зрадники.  Вони життям ризикують. (в залу) Що ви взагалі знаєте про нашу поліцію? Ну, деякі поліціянти беруть. Так їм теж жити треба. А ви не давайте. Наша мета — дожити до визволення, а не провокувати наших німецьких друзів, бодай вони поздихали. Ми їх судимемо. Але для цього ми повинні вижити.

Крук:  Але пане Генс….

Генс: Хто тут патріот? Хто вимагав відкрити театр? Хто веде з німцями торг закожну людину? Починаючи з завтра, усі переходимо на іврит.  Російську, ідиш, литовську — забути. Хто не знає  — вчить. До мене звертатися лише на івриті. Школи, дитсадки переходять на іврит. А коли виб’є наша година, ми колонами з піснею піднімемося на пароплави і відправимося до Палестини – будувати соціалізм з єврейським обличчям. Станемо новим народом в новій крані! Відречемося від старого світу, відтряхнемо його прах з наших ніг. Хто був нічим, той стане всім!

Крук:  Др. Поль був би задоволений. Один націонализм родить інший.

Артист:  Ось тоді ми розквитаємося зі  зрадниками.

Даслер: Це хто?

Артист: Це ви. Ви вбили 700 старих в Ошмянах.

Крук: Ви знайшли їх и привели до місця розстрілу. А потім пили разом з с литовцями. Ви повернулись звідти з кишенями, повними золотом и грошима. Це ви забрали у людей, яких ви вели на смерть.

Мертва тиша.

Генс: Я відповідаю за то, що там було. Я виторгував у Кітеля 700 людей замість 2000. Я дав вказівку виконати цю операцію. Я маю намір діяти так і надалі, щоб спасти якомога більше людей. Якщо б я цього не зробив, вони б вбили усіх — 2 тисячі, три, все гетто. Тут неможливо залишатися святим праведником. хто бере на себе відповідальність, той отримує усі кари. І на цьому світі и на тому. Ви усі вийдете звідси з чистою совістю. Ви нікого не зраджували, не вбивали. А я стану перед судом совісті. А у разі потреби — перед судом людським. Я робив все , що міг заради спасіння людей. Все, збори закінчено. Можете розійтися.

Артисти розходяться. Залишаєтся Хая в однім кутку, Срулік и Ліна — у другому.

Ліна: Все. Йдемо вчити іврит. Разом до спільної мети, під мудрим керівни….

Срулік: Замовч.

Ліна: Усі як один перейдемо на іврит. Вперед і з піснею.

Срулік:  Облиш свої жарти.

Ліна:  Це не жарти.   Це мудра вказівка керівництва. Станемо новим народом на новій землі.

Срулік: Ти ж ні слова не знаєш на івриті.

Ліна. Знаю. Палестинографія.

Срулік: Це не іврит.

Ліна:  Шалом алейхем.

Срулік:  Це ідиш.

Ліна: Ну тоді ти скажи на івриті «Хаєчко, я тебе кохаю».

Хая: Я йду.

Ліна: До Палестини? Я з тобою.

Хая: Я йду до партизанів. Ми йдемо сьогодні ніччю по трубам ливневої каналізації.

Ліна: І я хочу в каналізацію!

Хая: Облиш жарти. Ти йдеш з нами?

Срулік:  Йди. Але нас за це розстріляють. Старих та хворих. Тих , хто не мав змоги піти.  Замість  того, щоб пітримати нас в найважкіший час , ви тікаєте

Хая:  Але чим ми вам зможемо допомогти, коли німці почнуть ліквідацію гетто? Загинути разом з вами? Вам віл цього стане  легше?

Срулік: Я чув, що партизани не дуже полюблюяют євреїв. Зброї у вас нема. Нащо ви їм?

Ліна: А може, вона покохає партизана. И в них народиться дитина. Вона буде по матері — єврейка, а по батьку — партизан. И они зможуть емігрувати до Партизанії. Хай живе вільна соборна Партизанія!

Срулік: Я залишаюся. Хай буде що буде.

Обіймаються. Хая йде,  махає глядачам:

Щасливо залишатися!.

Ліна: Хаечко, не залишай нас! Голос Ліни зміняється  на голос Сруліка. Ай-ай-ай, вони ж таки йдуть!

 Зявляються Генс и Вайскоп.

 

 

Сцена 22

 

Генс: Ось тут буде наша нова фабрика.

Вайскоп: Але ж це театр!

Генс:  Та годі вам, театр. Ці актори нас до добра не доведуть. В театрі я можу тримати лише кілька людей, а тут можна поставити 500 швацьких машин и давати продукцію.

Вайскоп: Нам стільки не потрібно. Та й машинок стільки нема. И замовлень стільки не буде.

Генс: Ти ж казав, що нам дадуть 400 вагонів одягу для ремонту. Цього вистачить до кінця війни.

Вайскоп: Ні, нам не потрібна ще одна фабрика. Від сили, добавимо ще 50 машинок. Я вже все підрахував (дістає блокнота)  Продуктивність одного робітника в день, ста – в місяць. Ше 50 людей, і я виконаю контракта вермахта. Дивіться.

Генс (бере план): Да, ти добре підготувався (рве план)

Вайскоп: Що ви робите? Це ж мій бізнес-план!

Генс: Не вистачало, щоб він потрапив до німців. Ти думаєш, що мене більш за все цікавить як  з’економити німецькі гроші? Еще 500 машинок — це 500 людей що спаслися від Понар.  Ось моя єфективність виробницства.

Вайскоп: У мене не богадільня. У мене виробництво що дає продукцію і прибуток. Німці це бачать. Ще 500 людей мені не потрібно.

Генс: Ти думаєш тільки про свої гроші і дбаєш про інтереси наших катів.. Ти вже тут, в гетто став  мілліонером, до того ж , у німецьких марках. Я сказав — тут буде фабрика на 500 людей. 500 працюватимуть як 50. Нам треба протриматися до поразцки німців, а не піклуватися про ефективність віробництсва.

Вайскоп: Мне  на виробництві не потрібні старі та інваліди.

Генс: Тоді їх вб“ють. Тут не заводи Форда.  Це лише майстерня для ремонту одягу проклятих солдат проклятої Німеччини.

Вайскоп: Я створив цю  фабрику своїми руками, и не дам її зруйнувати. Тим, хто прийде після німців, теж треба буде ремонтувати одяг.

Генс: Завтра тут почнеться організація нової  фабрики на 500 місьць.

Вайскоп: Ні за що!

Генс: Я наказуваю.

Вайскоп: Плював я на ваші накази.

Генс: Що це ти такий сміливий став? Ти впевнений, що  ти німцям потрібен? Хтось інший керуватиме фабрикою.

Вайскоп: Ти тут не головний! Є Той, хто визначає нашу долю.

Генс: Та де ж він? Чого ж він не втручається,щоб припинити наші страждання? Чому він спокійно дивиться, як знищують його вибраний народ.

Вайскоп:  Маю на увазі Кітеля.

З під купи одягу вибираєтся Кітель

Кітель: Генсе, а я тебе шукаю. Що ви робите у театрі?  Ви вже акторами зробилися?

Генс:  тут Вайскоп збирається будувати нову фабрику.

Кітель: А чим вам стара не до вподоби?

Генс: Там нема місця для додаткови 500 швацьких машин.

Кітель:  Ви збираєтеся обшивати усю Європу? Росіян,  американців?

Генс: Ви самі казали про 400 вагонів одягу. Значить нам треба розширятися.

Кітель: Тобі потрібно ще 500 працівників, чи ти хочеш відмазати ще 500 людей?

Вайскоп: Ну… да… стільки і не потрібно…можна обійтися і меншим числом….

Генс: (наступає на ногу Вайскопу): А ти не гарантуй того, чого не можеш виконати. 500, значить 500.

Вайскоп: Ну да… це як подивитися… (закашлюється)

Кітель: Ви щось від мене хочете втаїти.

Вайскоп: Ні… Тільки….

Кітель: Тольки що? У чому проблема?

Генс: Нема ніякаких проблем, усе гаразд.

Кітель: А я бачу, що є. Між вами якийсь  спір був. Ну, викладуйте. Скільки робітників вам треба насправді?

Вайскоп: 50

Генс:  Тобто  500.

Кітель: Ви знаєте, куди ви зараз обидва підете? Вайскоп, де план, що ти мені показував?

Вайскоп: Я віддав його Генсу.

Генс: Я його розірвав.

Кітель:  Навмисне вчинення шкоди нашій доблесній армії.

Генс: Та який там план, пане Кітель. Це просто  дурні вигадки хворої людини. А гроші він потребує справжні. Оце дійсно вчиннення шкоди рейху.

Кітель: Значить, Вайскоп, ти мені забивав памороки нісенітницями.

Вайскоп:  Я усе підрахував! Якщо продовжити робочий день на 2 години, якщо я сам відберу 50 людей і мене не вимушуватимуть брати інвалідів і старих, я виконаю завдання батьківщини. Якщо мені не заважатимуть. Я борюся за підвищення ефективності виробницства. Мені не потрібно 500 інвалідів. В мене не богадільня. Коли я зустрічаюся з паном Герингом?…

Кітель: Ну ти зовсім знахабнів. У людей нахабство це друге щастя, а у тебе – перше.

Вайскоп: Ви ж обіцяли.

Кітель: Не люблю людей без почуття гумору. Ти ж єврей, ти повинен розуміти жарти.

Вайскоп: Так не буде зустрічі з Герінгом? Я вам гарантую виконання повищениї націонал-соціалістичніх зобов’язань, якщо мені дадуть ще 50 людей. Організуємо націонал-соціалістичне змагання між бригадами.

Кітель: А Генс каже що треба 500. Хто з вас мене обманює?

Вайскоп:  Генс. У нього свої мети, далекі від націонал-соціалистичного виробництва.

Входить Даслер. У нього — пляшка коньяку та кільце ковбаси.

Кітель: Це що?

Даслер: Знайдено на квартирі Вайскопа. 20 ящиків коньяку, дві тони ковбаси, 100 кіло рису, 10 мішків цукру, 100  літрів оливкового масла…

Вайскоп:  Це залишилося за нашої вечірки. Я планував віддати у благодійну їдальню, але не встиг. Стільки справ.  Я вам можу пояснити, нащо Генсу 500 людей.

Кітель: Даслер!

Даслер підходить до Вайскопа, б’є його під дих. Вайскоп падає.

Генс:  Відведи його до в’ язниці.

Кітель:   Яка оперативність! Молодці, вчитесь у нас.

Кітель: Генсе, мені потрібні усі артисти. Зараз сюди усіх!

Даслер: Слухаю пане начальник!

Йде. Таскає за собою Вайскопа.

Кітель: Так, а тепер – до справ.  Люди з гетто йдуть.

Генс: Не може  бути.

Кітель:  З тих пір як ваші партизани підірвали міст, з гетто вийшло 30 людей. Ти ж знаєш принципа «Усі євреи один заодного відповідають»?  Прийшов час його застосувати.

Якщо хтось піде з гетто , усю його сім’ю буде розстріляно.  Якщо він одинак, будуть розстріляні усі мешканці будинку. На роботу виходити десятками. Якщо один піде, 9 інших будуть розстрілялі. Зрозуміло?

Генс: Я відповідаю за усіх.  Розстріляйте мене.

Кітель: До речі, тебе викликають у наше доблесне гестапо. Хлопці хочуть з тобою побалакати.

Генс: А що трапилося?

Кітель: Не зображуй з себе дурня. Чого ти ще чекаєш? Йди. Ти усюди зможеш пристосуватися.

Генс. Я не можу залишити людей.

Кітель: В гетто є збройне підпілля, вони готують плвстання. Ти це знаєш. З гестапо ти вже не вийдеш. Ти допомагав людям виходити. Ти грав з нами подвійну гру. Йди прямо зараз.   Я тебе відпускаю.

Генс: Я відправляв одних  людей на смерть заради спасіння інших. Я торгувався з вами за кожну людину. Если я піду, я залишу вам 20 тисяч людей.

Кітель:  Ти знаєш. як допитують у гестапо?

Генс: Я не можу залишити людей.

Кітель: Добре, тут актори прийшли.

 

 

Сцена 22, остання!

 

Усі актори – у  німецьких шинелях, загримовані під Гітлера.У  центрі  —  трибуна на колесах, на ній — Срулік, теж під Гітлера. Поруч —  Ліна.  Під звуки фанфар актери розходяться по боках сцени, Ліна волочить трибуну.

Срулік: Партайгеноссен, що ми тут бачимо?

Актери дивляться навкруги.

Срулік: Кругом одні євреї. Я б навіть зказав  — жиди! Наліво (Ліна обертається наліво) — євреї. Направо (Ліна обретається) — євреї! Куди ж ми котимося?

Ліна: Я не єврейка!

Срулік: Замовч! Тут я визначаю,хто еврей. Що ж це діється, панове! На сцені — євреи. В залі — євреї. В урядах, в міністерствах, в банках, видавництвах, лікарнях,  кремлях, кнесетах, радах, меджлісах, білих домах — кругом одні євреї! Лікарі, адвокати, ювеліри, журналісти, письменники, композитори! Доколі!

Обурені крики «Доколі!»» «Ганьба!»

Актер: Що ж робити? З чого почати? Хто винен?

Інший актор:  Треба їх лишити підтримки.

Срулік: Добре. (Обриває нитки, за котрі він водить Ліну. Вона  падає.

Срулік: Хіба вони не такі же люди, как ми? Їдять таку ж їжу?

Актер:  Вони пьють нашу кров і їдять нашу плоть.

Срулік: вірно. Я якщо їх проколоти, в них буде текти кров? Якого кольору?

Срулік підходить до Ліни, розрізає їй черево, звідти сипляться монети.

Актер:  А якщо їх отруїти? Чи на них отруда не діє?

Срулік: Якщо вони у заговорі з чортом, то їх отрута не візьме.

Актори оприскують  Ліну аерозолем. Ліна зображує предсмертні судороги и «вмирає».

Все: Нарешті! Збулася вікова мрія усього прогресивного людства! Нарешті мі вільні від всесвітнього жидівського засилля! Слава! Ура!

Актори кричать ура!

Срулік:  Поздоровляю! Ми нарешті зреклися від оцих піявок, що  п“ють нашу кров. Під мудрим керівництвом — до спільної мети! Кати та жертви ­- ­єдині!! Вірним шляхом шпацеруєете. панове П“ять років старанної праці —  – десять тисяч років щастя! Париж наш!  Крим наш!

Усі: Зіг Хайль! Слава партії!

Звучить хор «Обійміться міліони» з Бетховена.Усі артисти співають і скандують «Хайль Гітлер! Слава партії!»

Кітель: Браво!

Кітель щось каже Генсу, той киває і йде.

Кітель: Класна сатира! Я ж працював у берлінським кабаре, я на цьому розуміюсь. А де артистка, що винна мені 15 г квасолі? А? Ну, зараз я вам покажу, що таке справжня німецька сатира! Всім обернутися до стіни, руки догори!

Артисти скидують шинелі, стають обличчям до стіни. Хтось молиться.

Кітель: Кулемет до бою!

Генс викатуе на сцену тачку, покриту простирадлом.

Кітель: Усім обернутися до кулемету!

Артисти повертаються. Кітель знімає простирадло, на візку – бак з  варенням і булки.

Кітель: У цей важкий час, коли наші доблесні війська ведуть смертельні бої з ворогами, ви, артисти, підіймаєте наш бойовий дух.  Пригощайтеся будь ласка, за рахунок доблесної німецької армії. Цен наш вам подарунок! Прошу!

Відламує кусок булки, макає у варення. Артисти поволі підходять до баку, може воне отруєне. Але їсть Кітель, потім Генс…Хтось перший хоробро відламує булку, макає у варення. Потім інші. Кітель йде.  Артисти похапцем їдять, не звертаючи уваги на те, що навкруги робиться.  А навколо них збираються есесівці з автоматами, у Кітеля теж автомат. Генс підбігає до Кітеля.

Кітель: Відійди. Тільки тебе тут не вистачало.

Генс подходить до артистів, розкидує руки, нібито хоче їх захистити. Кітель дає команду, починається розстріл акторів. Вони падають, перемазанні чи то товаренням, чи то  кров’ю. Коли все вже впали, підіймається Ліна. Вона відкриваєт рота, але крику не чути. Кітель прикінчує її з пістолету.

За сценою співає Хая.

 

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *