Агов, Джульєто!

 

Музична трагедія на 2 дії

 

Ефраїм Кішон

лауреат держпремії Ізраїлю.

 

 

 

Переклад з івриту

Мар’ян Бєлєнький

belenky25@gmail.com

 

Ромео та Джульєта не вмерли. Вони побралися. З тих пір пройшло вже 20 років, і вони до смерті один одному набридли. Ромео не цікавиться нічим, окрім своєї улюбленої грілочки Лізи. Джульєті обрид чоловік, вона мріє його отруїти. У подружжя росте дочка, 14-річна Лукреція, що ненавидіть підстаркуватих батьків, які нічого не розуміють у сучасному житті.

Дізнавшись про це, у сімʼю прийшов із скандалом сам Вільям Шекспір.

— Я створив чудову казку про любов, а ви мені усе зпоганили.

Лукреція тікає з Шекспиром..

Але дійство на цьому тільки починається…

 

 

Вистава за цією пʼєсою йде у чернігівському молодіжному с 2004 року..

http://mtch.com.ua/%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B0%D1%80/%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2-%D0%B4%D0%B6%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%94%D1%82%D1%82%D0%BE/

 

Дійові особи:

Джульета — 40 років

Лукрація, дочка Ромео та Джульєти — 14 років

Няня Джульєти -90 років

 

Згідно з задумом автора, ці три ролі виконує одна актриса. Але у багатьох театрах цієї вказівки не дотримуються. Достатньо побачити афіші німецькіх постановок пʼєси, що зветься

Es  war die Lerche («Це був жайворон»)

 

https://www.google.co.il/search?dcr=0&source=hp&ei=ox0bWoGdH9K1kwWDvKOQCA&q=Kishon+Es+war+die+Lerche&oq=Kishon+Es+war+die+Lerche&gs_l=psy-ab.3..0i19k1l2j0i22i30i19k1l3.2653.14415.0.14635.25.23.0.0.0.0.651.4352.0j16j3j1j0j1.21.0….0…1c.1.64.psy-ab..4.21.4339.0..0j38j46j35i39k1j0i131k1j0i46k1j0i10k1j0i22i30k1j0i22i10i30i19k1.0.lJxq1Vofg54

 

Вільям Шекспір,  член спілки письменників Британії

 

Дія 1

Житло сімейства Монтеккі. А точніш – злиденна спальня, що слугує також кухнею та їдальнею.

Інтерєр – згідно з епохою, багато картин по стінах. По уламках колон протягнені мотузки для білизни. Усе — у найреалістичнішій манері, але не дуже відповідає духу епохи. Посеред кімнати – велике двоспальне ліжко, на ньому розкидані різні речі. Ліжко має нахил до глядача. З обох сторін ліжка – ослони, що на них покладено різних речей та цукерок. У кімнаті є також столовий стіл та два стільця.  У передній частині сцени – столик для косметики. Усі меблі досить пошарпані. У кутку – залізна кухонна плитка, на ній – тазок с немитим посудом.

Поруч – корзина з білизною. Увесь цей антураж – свідоцтво бідності та вічного розгардіяшу, залишків колишньої розкоші. Тут і там розкидані речі – підсвічники, пляшки, статуетки та ін.

Збоку – вікно зі зламаною шторою, під ним – скриня з непотрібними речами. Вхід у кімнату – у глибіні сцени, з боків – вхід у кімнату Лукреції та у ванну. Дух Шекспіра входить, як це роблять духи – через стіну.

Одяг персонажів – згідно з епохою,  але не дуже точно, з натяком на одяг героїв Шекспіра.

Ранкова імла. Промінь сонця через вікно падає на ліжко, в якому сплять Монтеккі. Обидва закутані у ковдри так, що іх майже не помітно. Музика, що відповідає історичному періоду, зливається із храпом Ромео, і стає його частиною. На вулиці кричить чоловік. Музика триває. 

Ромео піднімається у ліжку, довго позіхає. Його огрядне тіло – у квітчастій піжамі, очі зав’язані шкарпеткою від сонця. Він знімає грілку з черева, в одному тапці накульгує до вікна і лається італійською:

Porca Madonna! Ma che porcheria puzza! Ma che stupida porca miseria l”ka messo qua!

Відкриває вікно і, ще не прокинвушись повністю, кидає тапка на вулицю. Чоловік на вулиці тікає з криком. Ромео порпається у купі брудної білизни, але знаходить лише одну шкарпетку. Уважно розглядує її, просовує пальця у дірку.

Де мої шкарпетки! Джульєто!…

Він надягає перев’язь зі шпагою. Намагається вихопити шпагу з піхов. Не виходить — поржавіло. Махає рукою.

Де мої шкарпетки? Адже з вечора ще були! Джульето! Адже ж були!

Джульєта (з-під ковдри): Дядьку, та не знаю я!

Ромео: Пробач, не хотів тебе будити. Спи, пташечко. Де ж шкарпетка, холера! Одна є. Одна. 50 відсотків. А повинно бути принаймні вдвічі більше.

(Нарешті, знаходить другу;  та що була на очах, бовталася на шії. Заходить у ванну із приступом кашлю. Уголос чхає)

Джульєта у нічній сорочці сідає за косметичний столик. Міняє перуку на іншу, розчісану, теж світлу.  Сідає напроти „дзеркала”, тобто пустої рами, дивиться у зал, ніби у дзеркало. починає фарбуватися. З ванної чутно крики Ромео.

Джульєта: Батю, залиш мені води. (Підходить до плити) Тобі кави зробити?

Ромео (з ванної): Так, гарячу! Дуже гарячу! (Виходить у повному вбранні, у перуці з довгим волоссям. Робить балетні па з грілкою) Раз, два, три. Крок вперед, два кроки назад. Dile que no. Cross bosy lead. Граціозно! Баланс! Раз-два.

Джульєта: Тільки тихо, добре. Аби мені зранку голова не заболіла. Ти розбудиш Лукрецію.

(Готує скромний сніданок, накриває на стіл)

Ромео: Теж мені, приблуда. Заявилася учора о третій ночі, на карачках. Твоя дитина! П’яна в смерть!

Джульєта (знімає шкуру с великої редьки, шкура падає на підлогу): Вона там хоч одна?

Ромео (заглядає у кімнату Лукреції) Звідкіля мені знати? Вона під ліжком. Приблуда!  Учора написала вугіллям на стіні у подвір’ї „Хай живе ніщо!”

Джульєта: Що це значить?

Ромео:  Вважаю, знову щось супроти батьків.

Джульєта (сердито):  Та зніми вже цю ідіотську грілку, ти що, обійматимешся з нею увесь день?

Ромео (кидає грілку):  А що?

Джульєта (намагається закрити дверцята духовки, але вони увесь час відкриваються – протягом усієї вистави):  Клята духовка! Santa Maria degli spazzamin! Porca miseria! Коли вже ти її полагодиш?

Ромео: Завтра (обіймає Джульєту ззаду)

Джульєта (силою вивільняється):  Татусю, облиш. Що це на тебе напало зранку! Ти знаєш, що це мене нервує. Що це з тобою?

Ромео: А в мене просто хороший настрій, люба! Що, мені вже і повеселитися не можна?  У мене чудова сім’я,  жінка-красуня, що мене любить. Боже, я зараз закоханий як тоді, першого разу, коли ми зустрілися на балу. Що ти тоді мені казала? (сідає за стіл, із хрустом жере редьку)

 

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою  вона своєю

На  щоках ночі — діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона — омріяна любов моя!

http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__romeo_and_juliet__ua.htm

 

Джульєта (неуважно переглядає дещо схоже на  пожовклу газету): Татусю!  Годі вже! Знову ти починаєш нести оту нісенітницю. В мене вже терпець урвався.

Ромео:  Кажи, кажи, мій світлий ангел. Мені ти світиш у пітьмі нічній. (Проливає на себе каву, намагається вичистити костюм)

Джульєта: Жереш як свиня. Тому ти такий жирний. Втягни черево!

Ромео (нервово): Я вже давно втягнув.

Джульєта: Не бачу! Я не можу прати кожного ранку. Прислуги в мене немає, пральних машин ще не винайшли, усе я одна повинна робити.

Ромео: Цю каву вже одного разу пили!

Джульєта (не відриваючись від читання):  Дуже смішно!

Ромео (нюхає каву): Щось мені ця кава нагадує. А як же! Мантуя! Отрута в аптекаря, коли я хотів отруїтися через тебе, пам’ятаєш?

Джульєта: Татусю, ну скільки можна? Одне й те ж!

Ромео: Зачекайте, сеньоро Монтеккі! Який це був день?

Джульєта (неуважно):  Дев’ять…  девять з половиною.

Ромео: Ювілей! У нас сьогодні ювілей, кохана!

Джульєта:  Не полюбляю сперечатися  зранку.

Ромео:  Ми побралися,  кохана, рівно 30 років тому!

Джульєта: От і добре. Усе це пусті балачки. Насправді усе не так.

Ромео:  Та спитай хоча б у свого святого отця, цього шахрая, що отруїв тебе на могилі. Лоренцо тобі підтвердить, що рівно 30 років минуло.

Джульє та: Ти можеш нарешті заткнути  пельку? Ми покінчили самогубством 16.10.1654. Так?

Ромео: Ну?

Джульєта: А сьогодні який день?

Ромео: Ну, то трішки менше. Ювілей. 29 років, та місяць.

Джульєта: І ще 2 тижні.

Ромео: І ще один день. Але ж і цього забагато?

Джульєта: Я можу спокійно почитати газету? Теж мені, ювілей.

Ромео: А пам’ятаєш увесь той балаган на цвинтарі? Якби ти прийшла хвилиною пізніше, я б вважав , що тебе вже немає, не приведи Боже. Тоді б я, клянуся Мадонною з Падуї, я б проковтнув отруту одним ковтком.

Джульєта (неуважно проглядає газету): Ну, пий вже свою каву.

Ромео: Запізнилися б на хвилину – і все! Нема ні Ромео, ні Джульєти. Ти не слухаєш!

Джульєта: Ой, та слухаю я! Аптекар, отрута, немає Ромео. (Дивиться на нього). Тобто, якщо б я спізнилася на хвилину….

Ромео: І немає!

Джульєта (замислюючись): Якось дивно…Як це ти усе це пам’ятаєш?

Ромео: Я пам’ятаю, ніби це сьогодні сталося. Ти була така прекрасна там, у труні, у фаті, з розмарином. Ніби мармурова статуя Мадони.

Джульєта (неуважно переглядає газету): Так, мармурова, це дуже важливо…

Ромео:  І тут ти ожила. Почухала коліно. Я так злякався! Мене дуже хвилював тоді отой твій хахаль, що підкрався нишком до могили… Парис…

Джульєта: Парис! Який був мужчина!

Ромео: Давай не будемо про це. Я вбив його у чеснім двобої (робить  випад шпагою) Расадо! Понто реверсо!

Джульєта: Але ж ти його заколов зі спини!

Ромео: От я ж і кажу – пасадо! Реверсо! Кава вже холодна.

Джульєта: Не холодна.

Ромео: Холодна.

Джульєта: Не холодна. Так ти кажеш, якби я на хвилину спізнилася…

Ромео: І немає.

Джульєта: І немає (кладе посуд у тазок) Шкода..

Ромео: Чого?

Джульєта: Усе. Взагалі.

Ромео: Кажеш, шкода? Мій батько тоді казав: «Через оту малолітню шлюху мій син міг загинути».

Джульєта:  А мій батько казав: «Уперше серед Монтеккі з’явився дегенерат».

 

Ромео: Він ще дещо казав: Найкраща помста отим Монтеккі – це видати їм заміж гадюку. Здогадайся, кого він мав на увазі. Пробач. Ха! Ха! Ха!

Джульєта (складає речі у кошик для білизни): Так, у татка було почуття гумору.

Ромео: Ще й яке! Щоправда, крім цього, у нього не було нічого. Посаг? Холера! Тільки гумор. А твоя стара нянька мене ще підштовхувала, чорти б її забрали.

Джульєта: Та облиш ти оту стару відьму.

Ромео: Вона шепотіла мені на отім балі: “Той, хто отримає Джульєту, завжди буде з грошима». Porca Madonna che fregattura. (Підводиться, розгніваний) Я, Ромео Капулетті, з кращої сім’ї Верони, мушу заробляти на хліб уроками балету. Тоді як сім’я моєї жінки просто набита грошима!

Джульєта: Я теж не сподівалася, що виходжу за жебрака. Усі казали, що син Монтекі – багач.

Ромео: Куди ти?

Джульєта: До лавки. Ти так жереш, що треба найняти мула, щоб усю лавку сюди перевіз.

Ромео: Редьки візьми.

Джульєта: Якщо мені ще дадуть у борг. Вимий посуд.

Ромео: Знову я?! Чому?

Джульєта: Бо прислуги нема!

Ромео:  Усі тікають з цього дому.

Джульєта: Бо ти їм не платиш. Який бардак у хаті! Сморід! (Пинає лушпайки редьки на підлозі). Що тобі готувати?

Ромео: Що хочеш.

Джульєта: А все ж?

Ромео: Не знаю.

Джульєта: Ти йдеш?

Ромео: Мабуть.

Джульєта: Куди?

Ромео: Деякі справи… Повернусь.

Джульєта: Коли?

Ромео: Коли мені заманеться.

Джульєта: Добре. Тільки не спізнюйся. (Цілує його у потилицю).

Ромео: Редьку!

Джульєта: Посуд!(Іде)

Ромео (надягає фартуха, миє без води посуд у тазику. Співає «Повернись у Сорренто», спочатку італійською, потім українською і російською):

 

Ночний ефир струит зефир

Як же вимити сухий кефір?

«Во глубине сибирских руд».

Як вммити увесь цей бруд?

 

Через двері ванної  входить Лукреція — пяна і заспана. На ній якесь кольорове лахміття, неохайне волосся повязане стрічкою. За спиною бовтається гітара. Вона хрипло шепоче.

Ромео: Оце у такий час встають? Де ти шльондрала усю ніч, дитинко? Знову з якимось орангутангом здибалася?

Лукі: Не твоє діло, татусю.

Ромео: Ти вже уроки зробила, шльондра?

Лукі: Наволоч (іде у ванну)

Ромео (співає  з превеликим натхненням):

Ну, а чому шляхтич Верони

Повинен їсти макарони,

Адже ж я все-таки Монтеккі,

Аби дістатись до аптеки.

Нянька (входить повз центральні двері. Це бадьора старушенція, що дуже полюбляє  балачки. Вона озброєна віялом і палицею. На її шиї – великий хрест, вона його час від часу цілує): Джульєта вдома?

Ромео: Немає. Сідай.

Нянька: Вона вдома?.

Ромео: Та кажу ж нема. Заспокойся, матроніто.

Нянька (важко дихає, влаштовувається): Яка ганьба! Стара нянька, що винянчила Джульєту на руках, мусить входити в її дім крадькома. Що, хіба я винувата, що ви побралися?

Ромео: Це не суттєво. Як здоров’ячко моєї  улюбленої тещі?

Нянька:  Я обурена. Хто влаштовував тобі потаємні зустрічі з цією потаскухою малолітньою? Хто приносив драбинку із шпагату? Al diavolo! Ma quardami che merda.

Ромео: Моя теща, синьора Капулетті, хвора?

Нянька: Шо?

Ромео: Синьора Капулетті, хвора?

Нянька:  Шо?

Ромео (кричить): Вона хвора?

Нянька: Ця стара потаскуха вдома?

Ромео: Нема.

Нянька: Твою Джульєточку тягнуло до мужиків з 11 років. Клянуся святою Мадонною, вона виглядала з балкону – чи нема де голого мужчини? Мамма міа! Твоя Джульєтка була просто німфоманкою.

Ромео (сидить як на голках, намагається висунути шпагу, знову засовує).

Нянька: Я її питаю, Джулько, кого ти там виглядаєш? Там, напроти нашого дому, лежав собі на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий.

Так я її питаю, ну шо, ти там  шо-небудь нове побачила? Так вона відповідає – нема нового під Гоноріо. (Сміється).

Ромео: Моя теща, синьора Капулетті, хвора?

Нянька: Шо?

Ромео: Синьора Капулетті, хвора?

Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо».

Ромео (реве):Вона хвора?

Нянька: Хто?

Ромео: Їй  вже під 80. Повинна ж вона хоч трошечки захворіти! Скільки можна чекати?

Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо».

Ромео: Хвора чи ні??!!!

Нянька: Так. Трошки.

Ромео: Ну, слава Богу (сідає поруч) Бідна моя теща! Що з нею?

Нянька: Ревматизм.

Ромео (зневірено): І  все?

Нянька: А чого це вас так хвилює? Кожного дня ви питаєте одне й те ж. Мої старі ноги вже підкошуються від щоденного ходіння до неї. (Піднімає спідницю) Дивіться, які жили.

Ромео: Не треба! Вона просто набита грошима. Повні кошики золотих – у панчохах,  у матрацах.

Нянька: Так, вона дуже багата, синьор Ромео.

Ромео: Ця Джульєта просто ідіотка. Не розмовляє із маманею  з тих пір, як ми оженилися.

Нянька: Вона не може пробачити матері, що та недостатньо супротивилася вашому шлюбу. (Кричить) Гроші, гроші! Піастри, піастри!

Ромео (з надією):  Принаймні, важкий ревматизм?

Нянька: Дуже. Вона вже рухатися не може.

Ромео: Мені дуже шкода. Люба теща.

Нянька: А мені? Я мушу таскати її своїми старими  руками кожного дня по східцях – уверх-униз.

Ромео: Вона важка?

Нянька: Уверх-униз.

Ромео: Вона важка?

Нянька: Уверх-униз.

Ромео (гарчить): Вона важка?

Нянька: Дуже. 25 кіло в одязі. Улітку було 20. Я варила їй курячий бульйон… Якщо вона, не приведи Бог, помре, ви – єдині нащадки.

Ромео: Вона й вам що-небудь залишить, матроніто.

Нянька: Холеру.

Ромео: Вона не забуде про вас у заповіті,  я впевнений. Матроніто, ти ніколи не падала зі східців? (Обіймає  її) Невеличкий пірует, вона спотикається, падає, не приведи Бог, нема нового під Гоноріо, і ми – багачі.

Нянька: Нянька: Я її питаю, Джулько, кого ти там виглядаєш? Там напроти нашого дому лежав на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий. Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо». Синьор Ромео! Що ви робите?

Ромео (обіймає її ззаду, вона ніби відбивається костуром).

Весела музика. Обидва співають и танцюють:.

 

Раз, два, три, 4, 5.

Вийшов зайчик погулять.

Стриб наліво, стриб направо —

Буде заяча нам страва.

 

(Сміються, падають на підлогу).

 

Ромео: Матроніто, я від тебе балдію.

Нянька: Господи! Лише цього мені не вистачало.

Ромео: Матроніточко, ви суто жіночість. Я вас кохаю.

Нянька: Мадре міа! А як же дружина?

Ромео: Ця стара курка мені й спочатку не подобалась.

Нянька: Що ви кажете, синьор Ромео.

(Шепочуться із сміхом)

Ромео: Та де там! Не була вона незайманою.

Нянька: Але ж їй тоді і 14 не було!

Ромео (обіймає її): Хто в неї був першим? Парис?

Нянька: Парис! Оце красень був! Не те що ви!

Ромео: Дуже симпатичний був пацанчик. Я його вбив (хреститься). Ех, були часи! Але не Беневоліо? Мій друг такого не зробив би. Скажи, що ні.

Нянька: Так!

Ромео: Ні! Хто був у неї першим? Скажи, ти ж знаєш.

Нянька: Ну, добре. Тільки між нами. Вона тут? Ну так слухайте! Якось дивиться ця сучка з балкону, а там загоряє собі служка нашої церкви — абсолютно голий. (Ромео ридає) Звали його Гоноріо. Так вона каже… я вам про це казала?

Джульєта (ззовні): Татусю! Ти дома?

Няня (у паніці підскакує) Якщо вона мене тут побачить… Господи, допоможи!

Ромео (у паніці): Через вікно! Скоріш! (Тягне її до вікна, підсаджує на підвіконня. Вона зникає за вікном)

Няня (у вікні): Так вона дивиться з балкону,  а там… уявляєте собі…

Ромео (штовхає її назад): Тримайся, матроніто! Я тебе кохаю. Приходь завтра у чорному вбранні. (Співає і танцює з палицею,  що залишила нянька):

 

Раз, два, три, 4, 5,

Вийшла нянька погулять.

У старої грошей жуть,

Її треба підштовхнуть.

Із східців повалиться

Нам усе дістанеться.

 

Джульєта (ззовні): Татусю, ти там один?

(Ромео у паніці бачить, що у нього в руках палиця няньки. Він вилізає у вікно).

Джульєта: Татусю! Допоможи мені! Чого я одна повинна усе це таскати? (Входить. В  руках – кошик з продуктами ). Ромео? (Гітара у ванній дає гучний акорд. Джульєта кричить):  Може ти вже вийдеш звідти, шльондро? 14 років! Я у твої роки була вже майже вдовою. Бог мене покарав отою дівкою. Як вона збирається жити? Вийди вже, приблудо! Йди робити уроки!

(Стук у двері) Ой, я забула! Лоренцо! (Відкриває) Святий отець! Заходьте. Його немає.

(Входить Лоренцо. Старий зовсім зїхав з глузду. Він – у чорній мантії, що закриває майже усе обличчя. На голові – тонзура)

Лоренцо: Я б не хотів з ним зустрічатися (спотикається об стілець, обидва ледь не падають)

Джульєта (підтримує його увесь час): Його немає, падре.

Лоренцо (сідає): Я його боюся. З тих пір, як я вас таємно обвінчав, з вашого прохання, до речі, він зі мною не розмовляє. А на вулиці камінці у мене жбурляє.

Джульєта: Пробачте за безлад , падре! Наша прислуга у відпустці за свій рахунок.

Лоренцо: Як звати отого босяка, я вже забув.

Джульєта: Ромео, падре (подає йому склянку червоного вина)

Лоренцо : Колись це був чоловік приємний. Ходив увесь у чорному, із книжкою. «Бути чи не бути»

Джульєта: Це дещо інше, падре.

Лоренцо: Так це не він був з черепом?

Джульєта: Ні.

Лоренцо: Чому?

Джульєта: Це довга історія, падре.

Лоренцо: А «50 відсотків царства за коняку»?

Джульєта: Це теж не він.

Лоренцо: Згадав. «Чи ти молились на ніч, Де…. Де…» стільки часу минуло… Нащо ти мене кликала, дочка?

Джульєта (сідає біля його ніг): Я хочу сповідатися, падре.

Лоренцо: Сідай ближче, дочка. Свята церква потребує зближення під час сповіді. (Обіймає і тискає її постійно) це діло дуже відповідальне. Як я вже казав:

 

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста — два пілігрими — хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

 

Джульєта: Шо це було?

Лоренцо: Не знаю. Щось про погоду. А що це ти мене увесь час обіймаєш?

Джульєта: Я хочу сповідатися, падре.

Лоренцо: Так що ж ти мовчиш? Не можу ж я читати твої думки. Кажи, Офелія, о німфа.

Джульєта: Джульєта.

Лоренцо: Та яка різниця? Давай, стартуй.

Джульєта: Падре! Я не люблю свого чоловіка

Мовчання.

Лоренцо: Це все?

Джульєта: Так.

Лоренцо: І для цього ти мене кликала? А хто любить свого чоловіка? Якщо найближчим часом стануться  суттєві зміни і ти його полюбиш, інформуй мене. А поки (хрестить її) римсько-католицька церква відпускає тобі твої  гріхи – в ім’я отця, і сина  і всіх-всіх-всіх.

Джульєта: Але, падре, це ж не просто так. Я його просто терпіти не можу.

Лоренцо: Кого? Цього з черепом? Бідний Юрик!

Джульєта: Ви знаєте, падре,  що почуває жінка, коли одного разу з’ясовується, що її чоловік – повний ідіот.

Лоренцо: Ні, цього ще не пробував. В мене колись був дог з великими плямами під очима. Коли я йому казав сидіти, він підстрибував. Його роздавила карета. Про що ми?

Джульєта: Про мого дога… ідіота. Я просто не можу його чути. Я просто нервую від його байдужості до всього. Посуньте руку.

Лоренцо: Чому б ні?

Джульєта: Він завжди був ідіотом, ще коли залицявся до мене. Але усе це так скоро минуло…

Лоренцо: Поспіх – батько усіх гріхів.

Джульєта: Не перебивайте!

Лоренцо: Пробач.

Джульєта: Вже під час нашої  першої зустрічі на балу він ніс суто нісенітницю:

 

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста — два пілігрими — хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

 

Ну хіба нормальні люди так балакають?

Лоренцо: Ні, але наскільки я пам’ятаю, ти теж тоді несла щось подібне.

Джульєта: Але тоді усі так говорили. Тоді така мода була. Принаймні, тоді в нього на голові було волосся , і в голові – щось. А сьогодні лицар моїх мрій обернувся жирним кабаном, жере редьку   день і ніч, до того ж, він закоханий у свою грілку.

Лоренцо: Грілку?

Джульєта: В них любов. Він зве її Ліза! Грілку!

Лоренцо: Красиве ім’я. Як нашу королеву.

Джульєта: Він спить з нею!

Лоренцо: Оці ж мені датські принци…(Кричить) Лежати! Кому сказано?

Джульєта (стає перед ним на коліна)

Лоренцо: Так що з твоїм чоловіком?

Джульєта: Він імпотент, падре. Окрім грілки.

Лоренцо: І ти, Брут!

Джульєта: Це не звідси.

Лоренцо: А звідки?

Джульєта: Це довга історія.

Лоренцо: Так у нього сексуальні проблеми? У кого їх нема? Та і я вже не той, що був у 80…

Джульєта: Він вже 30 років видає з себе палкого коханця, а як до діла, так в нього голова болить. А от з грілкою у нього усе гаразд, я сама бачила.

Лоренцо: Здається  мені, що для цього діла потрібна не голова…

Джульєта: Падре, я боюся, що зроблю щось жахливе…

Лоренцо: (обіймає її): Ситуація нелегка, дочка. Так ти кажеш, цей принц датський тебе не любить?

Джульєта: Він любить тільки себе, редьку і свою грілку.

Лоренцо: Так, це одвічний трикутник.

Джульєта: Я вже замучилася. Я – вірна дочка церкви, віра – то мій опір в житті, але ж, зрозумійте, я просто помираю без мужика. Я ж – нормальна жінка…

Лоренцо: Людина слабка, спокуси великі. Тілесні страсті можуть одержати верх, усі низькі  інстинкти загоряться. Ось і я відчуваю… (тискає її)

Джульєта: Та облиш мене, ти що, зовсім з глузду з’їхав? У твої роки? Май совість. Він може повернутися кожної хвилини. Не зараз!

Лоренцо (хапає її за спідницю): Я ще не такий старий, як тобі здається. Ти можеш у цьому переконатися.

Джульєта: Та пішов ти… Я від тебе чекала лише поради.

Лоренцо: Поради? Йди до монастиря, Офелія!

Джульєта: Навіщо?

Лоренцо: Там багато монахів, з ними можна тишком-нишком домовитися. (Падає вперед. Вона намагається його втримати).

Лоренцо: Ти бач, майже не впав прямо на глядачів. (Сідає). Є в мене кілька знайомих, котрі шукають вільних дівчат. Стривай, дай пригадати. А-а… Монтеккі, викладач балету. Він як раз шукав…

Джульєта: Це мій чоловік.

Лоренцо: Тоді молись. Багато молись.

Джульєта: Запишіть мені рецептуру, падре.

Лоренцо: Ага, давай перо.

Джульєта (приносить перо і клаптик паперу, відірваний від газети):

Лоренцо: «Отче наш» —  тричі на день.

Джульєта: Перед їжею чи після?

Лоренцо: За півгодини до. Це допомагає від печії. Далі – “Аве Марія” – 5 разів на день. А якщо я тобі когось знайду, ми збільшимо дозування.

Джульєта: Спасибі, святий отець.

 

Звучить „Аве Марія” Шуберта

Джульєта стає на коліна, співає:

 

Санта Марія, діво святая,

Що мені робити — зовсім не знаю.

Якщо мені чоловік обрид,

Як поєднати страсті і стид?

 

Ти показала, Марія, усім

Як народити без мужа зовсім.

Санта Марія, відкрий-но мені:

В тебе були мужики чи ні?

 

Лоренцо (співає на мотив славнозвісної рок-опери): Jesus Christ, superstar! Do you think you’re what they say you are?

 

Затемнення. Музика притишується. Вечір у домі Джульєти

Вона намагається вже в котрий раз закрити двері духовки.

 

                                                    

Джульєта: Che furbo bastardo!

Виймає з сумки редьку, починає чистити. Лушпайки, як завжди, летять по всій підлозі.

Входить Ромео, кидається до грілки, обіймає її, цілує, гладить, шепоче  щось до неї.

Ромео (Джульеті): Привіт

Джульєта: Ага.

Ромео: І це усе? Чоловік, глава сім’ї приходить додому після важкої роботи, а тобі нема що йому сказати? Може, трапилось щось? Хоч трошечки уваги, любові до ближнього. А? Нє? (Джульєта продовжує мовчки чистити редьку)  Може, мене щось хвилює? Трошки тепла, чорти б його забрали! Ми люди чи ні?

Джульєта: Ну шо там трапилось?

Ромео: Та нічого.

Джульєта:  Так нащо ж було голову морочити.

Ромео:  Вправа.

Джульєта:  Ти знаєш, хто ти?

Ромео:  Звісно, осел. Хто ж цього не знає.

Джульєта: Ти хвіст.

Ромео:  Не личить звати власного чоловіка хвостом.

Джульєта:  Хвіст.

Ромео:  А ти – зміюка отруйна. Як твоя матуся, що намагалася мене отруїти. Яблуко від яблуні.

Джульєта:  Намагался, але не зуміла.

Ромео:  А-а, зізнаєшся?

Джульєта: На жаль, їй це не вдалося.

Ромео: Так не розмовляють з власним чоловіком, що годує сім’ю. Я тобі не ганчір’я якесь! Заткни свою пельку! Трошечки ввічливіше треба бути!

Джульєта: А ти не вчи мене ввічливості, грубіян! Можеш забирати свої манатки и геть звідси! Я ридати по тобі не буду, ідіот! Так не розмовляють зі слабкою жінкою з гіпертонією!

Шекспір входить скрізь стіну. Він виглядає, як на відомому портреті. Він дуже сердитий. Подружжя дивиться на нього здивовано, вони навіть сварку припинили.

Ромео : Вона перша почала!

Шекспір: Я б не з’явився так необачно, вельмишановні панове, якби не мої постійні молитви до Небес. Так що прошу вас припинити скандалити, бо я більш не  в силах цього терпіти.

Ромео: Ось бачиш! Як тільки хтось з’являється в домі, ти вчиняєш скандал.

Джульєта: Тому що ти ідіот! (Жбурляє тарілку на підлогу). Ти ніколи не вмів приймати гостей! Навіщо вони тобі? Адже в тебе є твоя кохана Ліза.

Шекспір: Прошу вас, ясновельможні, дещо притишити тони бесіди.

Джульєта: Тільки цього опудала нам у хаті не вистачало.

Шекспір: Я вже немало часу промучився, спостерігаючи це жахливе явище, що ви собі дозволили утворити на сцені перед порядними людьми, що заплатили немалі гроші за виставу (звертається до глядачів у першому ряду) Скільки коштує ваш квиток, ясновельможний пан (або пані). Коли я чув ваші скандали, я просто у могилі крутився, як та дзиґа. Дозволю собі зауважити, що ви  несете повну відповідальність за мою досить неспокійну поведінку у могилі. Вашим скандалам немає жодних виправдань, вельмишановні. Так себе не поводять порядні люди.

Джульєта: Мало мені було одного, тепер і цей буде нудити!

Ромео: В нього є право.

Шекспір: Скажу вам відверто, мої уперті друзі: ви зухвало, без усякого мого дозволу, зіпсували мою найкращу п’єсу  і перетворили її на банального водевильчика. Це ображає не тільки мене, але також і ясновельможного пана Мар’яна Бєлєнького, що віддав немало зусиль та часу перекладу цієї п’єси українською мовою. Я вже не кажу про самого драматурга – лауреата державної премії Ізраїлю, всесвітньо відомого письменника Ефраїма Кішона, твори котрого перекладені на усі європейські мови, а також на китайську.

Джульєта: Послухайте, пане, як вас там, ми дуже цінуємо, що ви знайшли час зайти до нас, але пробачте, в нас тут своє життя, і ми нікому не дозволимо у нього втручатися. Йдіть собі туди, звідки прийшли.

Ромео: Ага, зателефонуйте якось на тижні, ми будемо дуже раді. А зараз …

Джульєта: Ага. (До Ромео) Втягни черево!

Ромео: Шо ти від мене хочеш! Перед сторонньою людиною….

Шекспір: Це  я – сторонній?

Ромео і Джульєта знову починають сваритися.

Шекспір: Е ні, ясновельможні! Я від вас не відстану, доки ви не полишите перетворювати мій найкращий витвір на якусь заяложену фальсифікацію.

Джульєта: Шо ми перетворюємо? Ромо, ти шо-небудь перетворював?

Шекспір: Ви перетворюєте мого класичного вірша на базарні балачки. Чудові квіти кохання, що я дбайливо вирощував у своєму саду, на отруйні реп’яхи порнографії.

Джульєта: Де ж ви тут побачили порнографію? Навіть міністерство культури України не знайшло б тут жодного натяку на порнографію.

Подружжя вертається до ліжка, що було на початку.

Ромео: Послухайте, пане Шекспіре! Адже ви самі створили наші образи, наші характери…

Джульєта: Тому ви несете повну відповідальність за усі наші проблеми.

Ромео: Тож не варто нас діставати своїми дурними претензіями. Ми такі, якими ви нас створили. Чого ви від нас хочете? Йдіть собі із усіма вашими скаргами та претензіями.

Шекспір: Скаргами? Хіба я подаю до суду позов стосовно розміру гонорарів? (Підводиться, по його корпусу починають бігати вогні) Музики, бийте у барабани (бій барабанів) Слухайте мене, Ромео Монтеккі та Джульєта Капулетті. Вертайтеся негайно до своїх авторських образів, вертайтеся у світ мрії та поезії, що я створив для вас.

Джульєта (єхидно): Ну? Послухайте, громадянин Шекспір. Ми не у Стратфорді. Якшо маєте професіональні  зауваження щодо сюжету, діалогів тощо, то ми готові вас вислухати. Але те, що ви собі дозволяєте у чужому домі… Кричати тут можу тільки я! (Ромео нервово кашляє) До цієї банальної, як в індійському кіно, провінційної сцени з нашим самогубством на цвинтарі, ми жили  з вашої милості. Але з тих пір ми живемо самі по собі. Правда, Ромео? Скажи йому щось, боягузе.

Ромео: Так.

Джульєта: Слава Богу, видавив. Отже прийшов наш час, маестро, вчитися у життя.

Шекспір: Законам життя я не підлеглий, мадам! Я поет. Адже ми, поети, творимо, немов співочі пташки. Я створював чарівну казку про вічну любов, а не про таких шмаркачів, як ви.

Джульєта: Виходить, ми самі й винуватці? Ну-ну. Адже ви нас оженили у вашій жалюгідній п’єсці.

Шекспір: Але лише на пару днів, тільки заради сюжету.

Джульєта: Так тобі прикро, що ми залишилися живими?

Шекспір: І це ви називаєте життям?

Джульєта: Як вміємо, так і живемо. Вас не питаємо. (до Ромео) Це ж професіональній вбивця. Він своїх героїв не жалів. У «Гамлеті» усі загинули. Отелло і Дездемона, Антоній і Клеопатра…

Шекспір: Але це було задано обставинами сюжету… Трагедія – це коли герой гине.

Ромео: А хто ж вас заставляв писати трагедії?

З кімнати Лукреції чутно стогін гітари

Джульєта: А це наша дочка – Лукреція. Лукі, припини негайно це виття!

Шекспір: У вас ніякої дочки не заплановано.

Джульєта: Ой, ви знаєте, як це буває: на хвилину зазіваєшся – і ти вже матуся. (Відкриває двері у кімнату Лукі): Негайно припини це виття! У нас не джунглі! Тут люди! Ти уроки зробила? Приблуда! Шльондра! Вся у татуся!

Ромео: Може, хочете чогось випити, пане ?

Шекспір: Чарочка горілки не стала б на заваді. У цій могилі страшна холодрига, ніяких розваг…

Ромео і Шекспір сідають за стіл, Ромео дістає горілку, наливає. Вони мало-помалу зближуються, як усякі мужики, що випивають.

Ромео: Уявляєш, Віля, отаке у нас тут кожного дня. Кирилівка (або вставити назву місцевої психлікарні). По-вашому – Бедлам.  Слухай, Віля, а ти можеш нас забрати з цього бардака?

Шекспір: Тобто?

Ромео: Перепиши усе заново.

Шекспір: А чи не має вельмишановний сер наміру піти під три чорти? Ви мені тільки-но відрапортували, що ви тепер – вільні люди і від мене не залежите. Чого ж вам тепер? «Життя. Видання друге. Виправлене і доповнене»?

Ромео: Але… може, все ж таки можна щось зробити?

Шекспір: Скажу відверто – я не дуже розбираюся у сімейних проблемах. Я оженився у 18 років, на жінці, що мала 26 зим із снігами та завірюхами. А через 6 місяців нас раптово настигла дитина. А негайно за нею з’явилися ще пара близнюків з голосами, подібними єрихонським трубам на ультразвукових хвилях. Так тоді мені вдалося втекти до Лондона, і 20 років я їх не бачив, слава Богу, і не маю до моєї рихлої товстої жінки ніякого тяжіння.

Джульєта: Татусю, йди побалакай зі своєю донькою, бо в мене вже ніяких сил нема.

Ромео: Дай мені спокійно поїсти. В мене гості, ти шо, не бачиш?

Джульєта (заходить  у кімнату Лукі) Вставай, шльондро!

Лукреція: Не хочу!

Джульєта: Громадянине Шекспір, скажіть, чому це ми повинні виконувати по дві-три ролі?  Я у театрі одну заробітну платню отримую, та й ту смішно показати. Отак у нас цінять культуру? Провідна актриса одного з найвідоміших театрів України. Я їм кажу: в мене три ролі, я три години на сцені, мені у  вбиральню ніколи збігати. А у бухгалтерії кажуть: вам більше не належить. Добре хоч є якісь халтури: Новий рік, 8 березня, озвучування, а так би зовсім ноги простягнула.

Шекспір: Вельмишановно леді! У єлизаветинську епоху кількість акторів була мінімальною. Крім того, тоді жіночі ролі грали чоловіки.

Джульєта: Але ж це дуже виснажує.

Шекспір: А профспілка акторів у  вас є? Дивіться, у «Королі Лірі» в мене 36 дійових осіб,  тому у театрі «Глобус» це не поставили. А на вашу роль я найняв пацана з найближчого сирітського притулку.

Джульєта: Пробачте (йде у кімнату Лукі та кричить звідти): Вставай! Вставай, шльондра!

Чоловіки тим часом знову випивають.

Ромео: Вілю, виручай! Придумай що-небудь, щоб визволити мене звідси!

Шекспір: Мені дуже прикро, вельмишановний сер, але для вас в мене ніякого спасіння немає. Я придумав вам ідеальний фінал з точки зору драматургії. Якщо Ромео та Джульєта проживуть разом 30 років, це вже не трагедія, а чорт зна що! На таку виставу ніхто не піде. Я піклувався про вас як батько рідний. Я перетворив вас на найбільш славнозвісних персонажів світової літератури. Але ви нахабо зіпсували фінал моєї найкращої п’єси, так що тепер вибирайтеся самі з цієї ситуації. Я до цього жодного відношення не маю.

Ромео: Та чули вже. Слухай, Вілю, якщо в тебе є справи, ти можеш йти, ми тебе не затримуємо.

Шекспір: Та ні, я вже залишусь. Цікаво, чим це все закінчиться.

Лукі входить у квітчастому ганчірї, сонна, пяна, розпатлана. Кричить матері):

Я тебе ненавилжу! (Дивиться на Ромео): От хіба ТЕБе я  ненавиджу ще більше.

Ромео: Ти уроки зробила, шльондра!

Лукі: Уроки – нащо? На час – не варто старань, а вічно уроки робить неможливо.

Ромео: Як це – «нащо»? Щоб вчитися! Щоб чогось досягнути у житті!

Луки : И це ви називаєте життям?

Ромео (кричить): Джульєто!.

Лукі: Вона не прийде, як ти не розумієш?

Шекспір (дивиться на Лукі):  Серце моє б’ється мов барабан. Немов сама 14-річна Джульєта встає переді мною у чарівному сяйві юності. Та сама Джульєта, образ якої я зберігав у пам’яті стількі років!

Луки:  Це хто?

Ромео: Кінь у пальто. Турист з Англії. Джульєто, де ти? (йде у сусідню кімнату)

Лукі упускає хустинку на підлогу.

Шекспір (піднімає хустку, подає): Вельмишановно пані! Дозвольте мені висловити моє захоплення вашою чарівністю.

Лукреція: Привіт. Я Лукреція, але ти можеш  звати мене Лукі.

Шекспир:  Вітаю вас, шановно місс. Я – Вільям Шекспір.

Лукреція: Ну?

Шекспір: Але ви можете звати мене Віллі.

Лукреція (знову упускає хустинку, але на цей раз він не реагує):  Нарашті у цій сраній хаті зʼявився не провінційний гість. Людина з індівідуальністью і з волоссям на голові. Крутий «мен», коротше. Ти маєш сексуальний вигляд.

Шекспір: Багато хто так каже, мэм.

Лукреція: Та годі тобі. Зви мене Лукі. Так чим ти займаєшься, Шексі?

Шекспір: Я поет, шановно пані, я створюю драматичні вистави і сонети з витонченими римами.

Лукреція: Так це ти придумав «Нове покоління вибирає «Пепсі»?

Шекспір: Ні, дівчино. Копірайтинг – це дещо інше.

Лукреція: Шкода. А ти теж щось таке придумай. Вілли, я хочу свалити під три чорти з цієї сраної хати.

Шекспір: Я розумію вас, панночко.

Лукреція: Я хочу стати акторкою. Уяви – у нас ліфчиків не носять. Ще не винайшли.

Шекспір: Але це не завадить вашій чудовій фігурі, ясновельможно пані. Навіть міські сліпці сліпнуть від вашої краси.

Лукреція: Ти класний. Давай свалимо звідси разом. У мене є спальник і намет.

Шекспір: Якщо мої молитви будуть прийняті, ця буде першою.

Лукреція: Ти кльовий. Я від тебе балдію (кидається на нього, цілує затяжним поцілунком)

Ромео (входит): А це що таке? Віля, ну ти даєш!

Лукреція: Ну чого тобі?

Шекспір (гучно висякується у ту саму хустку):

Ромео (вихоплює хустку): Вельмишановний пане! Ваші непристойні діяння відносно моєї неповнолітньої дочки також мотивовані драматургічною необхідністю? Майте на увазі, що за нашими законами  будь-які дії сексуального характеру відносно неповнолітньої вважаються насильством.

Лукреція (сідає у йогівську позу): Татусю, у нас любов! Врешті, з ким тут балакати про любов?!

Шекспір: Синьйор Монтеккі, запевняю вас що в мене якнайблагопристойніші наміри щодо вашої вельмишановної дочки. Вона на диво розвинена особа і пробуджує  у мене почуття далекої чарівної юності.

Ромео: Слухай, поете, йшов би ти звідси, від гріха подалі.(Волочить його до дверей) Дозвольте висловити вам свої якнайкращі побажання. Пошёл отсюда, понял?

Шекспір (у дверях) «Цьому я у жінок навчився, завжди палає в них полум’я Прометея, без них  нічого в світі не досконале, хто живе без них – той дурень або негідник».

Ромео: Геть, геть звідси, поет. Привіт там усім нашим на цвинтарі. (до дочки) Ти з ним не підеш! Він невдаха.

Лукі: А кто по-твоєму, вдаха? Чи може ти, любий татусю? Він – відомий поет. Підрахуй, скільки йому роялтіз набіжало за 500 років, якшо по 6 відсотків з валу рахувати? Лежиш удома на канапі, а гроші капають в УААПі.

Ромео: Ти почитай, що про нього пишуть: «Жалюгідний  водевільчик , що його поставлено у театрі (вставити назву театру де йде вистава). .., викликає враження пустого, беззмістовного дійства. Нездара у ролі Ромео»… ну, це можна пропустити…

Лукі: Я йду с ним.

Ромео: Через мій труп.

Лукі:  Окей. Домовилися.

Ромео:  Він хотів вбити мене і твою мати.

Лукі: Я піду з ним и буду з ним у таких позах, які вам з мамою навіть і не наснилисяь.

Ромео: Ти уроки зробила, шльондра?

Лукі. Та ну. Британські вчені доказали, що успіхі в школі не мають жодного відношения до успехів у жизни.

Ромео: Ти з ним нікуди не підеш!

Лукі: Я піду з ним і віддаватимуся йому у місті і на селі, на заднім сидінні, російською та українською.

Ромео: Раніш зроби уроки! Що вам задали з історії?

Лукі: Конотопську битву.

Ромео: Ось і вчи!

Лукі: А я уже вивчила: «У ході битви українське військо завдало нищівної поразки російському експедиційному корпусу». Так їм і треба, хай до нас не лізуть!

Ромео: Не твоє це діло!

Лукі: Отак все життя. Ви з мамою ніколи мене не розуміли. Ви жерете, скандалите, дивитесь ідіотські російські серіали,  и забуваєте про головне в житті — про любов.

Що ви знаєте про любов, Ромео і Джульєта?

Ромео (жує ): А шо, ми з мамкою непогано живемо.

Лукі: Авжеж! Ви обидва один одного терпіти не можете. Ви один одному брешете,   зраджуєте, ви – тупі обивателі.

Ромео (жує):  Заткни свою пельку, шльондра. На себе подивись. Приходиш п’яна посеред ночі.

Лукі: І чого ви не розлучитеся? Віллі!

Шекспір (хапає Лукі) Передайте мадам мої чистосердечні привітання (зникають за дверима)

Ромео (намагається кричати, але рот його повен, він швидко жує, ковтає і кричить) Повернися, шльондро!

Джульєта (виходить із сусідньої кімнати, говорить тихо, спокійно) Татусю, що ти кричиш на бідну дівчинку? Хіба у батьків нема інших виховних засобів?

Ромео: Вона втекла із Шекспіром!

Джульєта (переходить на крик): А ти куди дивився, ідіот!

Ромео: Це твій приятель-педофіл, що придумав усю цю історію, коли тобі, нібито було 14. З того часу у нього маніакальна тяга до малоліток. Але мене більше хвилює доля моєї дочки. Вона зовсім психована.

Джульєта: Негарно так висловлюватися щодо власної дитини. Сказав би: проблемна дитина.

Ромео: Я ж і кажу, ця проблемна дитина зовсім психована.

Джульєта: Це – результат сублімації, що з’являється у закомплексованої дитини, яку переслідують сексуальні комплекси у разі відсутності уваги з боку батька.

Ромео: Ось приклад. Підліток з проблемної сім’ї, що його батько багато років жив окремо від коханки на кошти дитини жінки від третього шлюбу і платив аліменти четвертій. Проблемна дитина намагалася прояснити свій соціальний статус, але заплуталася і в результаті перетворилася на п’яничку та хулігана через почуття соціально-гендерної дискримінації, що стало результатом потаємних сексуальних комплексів на базі відсутності адекватної сімейної орієнтації.

Джульєта: Ось ще цікавий випадок. Дівчина виросла у нормальній щасливій культурній сім’ї. Зненацька почала буянити, розбила ковадлом усі меблі, підпалила місто. У 9 років планувала задушити батьків з фінансових обставин. Все це, як відомо, є результатом дискримінації, що з’явилася на тлі прихованих сексуальних комплексів.

Ромео починає їсти редьку, Джульєта сідає до туалетного столика і дивиться у зал повз раму дзеркала.

Ромео: Ти їсти не будеш?

Джульєта: Ні. Слухай, татусю. Твій приятель від Лукі не відстане. Що будемо робити?

Ромео: Так, нам самим треба вирішувати наші проблеми. І одна з них полягає у тому, що мені усе осточортіло у цьому домі!

Джульєта (неуважно): В усіх є проблеми.

Ромео: Між нами немає комунікації. Я тебе ніколи не зраджував, навіть у думках. У мене це просто не виходить, не знаю, чому. Мабуть, не треба було одружуватися із 14-літньою. Треба було зачекати до 15. А краще  за все: зовсім  не одружуватися! Адже на початку у нас усе йшло непогано. Це потім усе почалося. (Джульєта намазує крем на обличчя, робить масаж). Моє життя без тебе було б зовсім порожнім. Порожнім?? Порожнім!.. Нам треба розлучитися. Я усе сказав. Зараз твоя черга. Кажи усе як є!

Джульєта: Татусю, нам потрібна прислуга. Я одна не можу усе встигнути. У мене тільки дві руки.

Ромео: Ти чула, що я сказав?

Джульєта: А як же?

Ромео: Ну? Що?

Джульєта: «Ти чула, що я сказав?»

Ромео: Між нами було лише інтелектуальне тяжіння і нічого більше. Розумієш?

Джульєта: Шо я, глуха? Інтелектуальне тяжіння (продовжує масаж). Добре, я готова піти на компроміс. Це буде мені нелегко, але…

Джульєта: Тричі на тиждень.

Ромео: Що?

Джульєта: Прислуга. Хатня робітниця. Хай приходить тричі на тиждень. Понеділок…середа та п’ятниця. З 8 до 14. Це лише 1\4 зарплати.

Ромео: Я винайму собі невеличку кімнату. На сусідній вулиці. Або в Індії. Тобі залишиться усе. Окрім меблів. Я ж повинен щось взяти з собою. А за це я залишаю тобі нашу дочку. І пічку.

Джульєта: Добре. Я згодна. Тричі на тиждень з 8 до 14.

Ромео: Ти знаєш, чому працівниці у нас не затримуються? Бо я іх усіх … Вони усі пройшли через мої, скажімо, руки, також і твоя няня у її найкращі роки. Я більш не можу, чуєш. Я готовий на все! (Кладе руки ій на плечі, потім бере за горло, ніби хоче задушити).

Джульєта: Ні, не там. Нижче. Лівіше. (Ромео переходить до масажу, Джульєта кайфує) Отак добре!

Ромео: Що ж робити?

Джульєта: Так на півдня усього! У святкові дні не треба.

Ромео падає на ліжко і засинає.

Музика, гасне світло. У світлі прожектора входить Шекспір.

Шекспір: Ви бачили усі оті скандали

Двох моїх героїв?

Це ж образи моєї фантазії.

Вони тепер бажають жити самостійно.

То ж нехай.

Ім’я моє відоме усьому світу

Як драматурга,

Але у другій дії ви дізнаєтесь,

Що я не тільки драматург
Але й актор!

 

Дія 2

Та ж декорація. Ранок. Проміні сонця падають  на ліжко. Ромео і Джульєта

під ковдрами. Та ж музика, що у 1 дії. Ромео підводиться, напівсонний підходить до вікна, лається   італійською. Кидає капця на вулицю. Курка тікає із квоктанням. Вертається до ліжка, бере грілку, цілує, щось шепоче ій.

Ромео: (до Джульєти): Як щодо цього?

Джульєта (на голові бігуді, обіймає чоловіка): Я готова, коханий!

Ромео: Що?

Джульєта: Я готова, коханий!

Ромео: Чого тобі треба?

Джульєта: Ти так мене стиснув у обіймах, спитав, як щодо цього, ось відповідаю – я готова!

Ромео: Але ж ти завжди відповідала: «Відчепись, татусю, ти ж знаєш, що це мене дратує, в тебе ноги холодні».

Джульєта: А сьогодні усе змінилося. Ти зміг завоювати моє серце тим, що погодився на робітницю раз на тиждень. Я уся твоя. Давай згадаємо ту  ніч, коли ми вперше були разом…

Ромео: Шо за дурниці ти верзеш? (Встає, надягає перев’язь зі шпагою)

Джульєта (стає на коліна, протягує до  нього руки): Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко. Не жайворонок то, а соловей збентежив  вухо боязке твоє…

 

Ромео: Де моя шкарпетка?

Джульєта: Це соловей. Він раз у раз там уночі співає, між віттями граната.

Ромео: Жайворонок.

Джульєта (сідає біля косметичного столика): Соловей!

Ромео: От же ж мені! Ти ще тоді сперечалася, і я тобі тоді ще сказав:

«То жайворонок, оповісник ранку – не соловейко». Так що засунь свого соловейка собі у … (іде у ванну)

Джульєта: А я тобі тоді іще сказала:

«Повір мені, коханий, то соловейко

співає нам у піднебессі».

Дійшло, ідіот?

 

Ромео: (вискакує з ванни) А я тобі тоді ще відповів: «Не жайворонок то», корова ти дурна, «а соловей збентежив  вухо боязке твоє».

Джульєта: Це мої слова, можеш перевірити (дає йому книжку)

Ромео: Та яка, до біса,  різниця?

Джульєта: Жайворонок, телепню!

Ромео: Соловей, ідіотка! Тобі аби сперечатися, щоб мене роздратувати. Чорне? Ні, біле. Жайворонок? Ні, соловей, холєра ясна. Усе! Я так більш не можу!

Джульєта: Який же ти упертий, татусю! Соловей!

Ромео (бере книгу, читає): Жайворонок (Alauda) — рід горобцеподібних птахів, що складається з чотирьох видів, поширених в Європі, Азії, гірських районах Північної Африки та островах Кабо-Верде.. Має бурий або сірий колір, живе у земляних гніздах, споживає комах. Зрозуміла, ідіотка?

Джульєта: Дай сюди… Солове́йко (Luscinia), рід дрібних птахів родини мухоловких ряду горобцеподібних. Довжина — 144-170 мм, вага — 13,4-26 г. Соловейки живляться комахами, їхніми личинками та дрібними безхребетними, корисні. Перелітні птахи, прилітають у квітні-травні, відлітають у серпні-вересні. Самці чудово співають. Будують гнізда на деревах.

Ромео (висмикує у неї з рук книжку, замахується на неї книжкою, але вдарити не встигає, бо входить Шекспір через стіну): Жайворонок!

Шекспір: Щастя й мир дому сьому, сімейству Монтеккі! Нехай ніяка біда не увіде у сей дім.

Джульєта: Нехай оцей ідіот скаже.

Шекспір: Я вважав, панове, що коли ви стали плоть єдина…

Джульєта: Ну? В тебе що, склероз чи Альцгеймер?

Шекспір: Багато різноманітних птахів злітали з мого пера, ясновельможно пані. Я вважаю, що відповів на це запитання досить ясно: It was a nightingale, not the lark

До речі, п’єса, що ми зараз граємо, у німецькому перекладі так і зветься: Es war die Lerche – Це був жайворонок.

Джульєта: Шо? Давай українською, ми ваших мов не розуміємо. І взагалі, пане, у ваших п’єсах казна що коїться. Цей ідіот тільки-но вбив мого кузена, йому тікати треба, а ми по вашій милості, повинні нести оті нісенітниці – жайвір чи соловей? Це по-вашому,  драматургія? Про інші ваші п’єси я вже не кажу – там дурниця на дурниці. Гамлет мучиться питанням: що там, на тому світі, звідки ще ніхто не повертався. Але ж півгодини тому він на власні очі бачив свого покійного батька! І такі ляпсуси у вас на кожному кроці.

Шекспір: Моя прекрасна леді! Не вводьте мене у гріх гордині. Соловей та жайвір символізують божественну субстанцію, що її Господь вдихнув у людину. Але заради вас я можу розрішити цю проблему єдиним помахом мого геніального пера. Нумо, придумаємо щось новеньке. Лукі вдома?

Джульєта: Якщо я тут, як вона може бути дома?

Шекспір: Ну, тоді я спробую сам. Стає у позу читає „з виразом” «Ой, у вишневому саду, там соловейко щебетав…»

Ромео і Джульєта починають співати на два голоси:

цвінь цвінь цвінь тьох тьох тьох ай ай ай ох ох ох

там соловейко щебетав.

Джульєта: Здається мені, що я це десь вже чула…

Шекспір: Що ви мадам! Це мій оригінальний твір, зареєстрований на моє їм’я в українському агентстві з авторських прав.

Ромео: Так ви не тільки плагіатор, але й брехун. До речі, хто за вас писав ваші п’єси?

Джульєта: А взяти оту ідіотську сцену на балконі? Це ж язика можна зламати:

Ромео: Я ще тоді подумав: якщо якось зустріну цього ідіота, що писав мені оту нісенітницю, наб’ю йому морду.

Шекспір: Моя морда до ваших послуг, сер.

Ромео: А що це у вас увесь час   «О!!» , «Аааа!», «Ах!»

Шекспір: Це і мені смішно. (Усі сміються)

Ромео:  Це він «Гамлета» написав?

Джульєта: Кажуть, що хтось інший замість нього.

Шекспір: Це наклеп, мадам! Підступний наклеп злих людей.

Ромео: Але ж жодного вашого рукопису не знайдено! Хто написав п’єси Шекспіра? Френсіс Бекон?

Джульєта: Крістофер Марло?

Шекспір: Зараз я вам усе поясню. Ви маєте право знати усю правду. Ви собі просто не уявляєте, як я страждаю через тих наклепників, які увесь час порпаються у моїй  брудній білизні 500-річної давнини. Усі хочуть знати: чи існував Вільям Шекспір?

Ромео: Ну?

Шекспір: Ніякого Шекспіра ніколи не існувало!

Джульєта: От тобі й маєш!

Шекспір: Так, вчені мають рацію. Ніякого Шекспіра немає і ніколи не було.

Джульєта: Так я і знала!

Шекспір: Тож нехай істина вийде з темних підвалів і принесе загибель у воротах справедливості.

Джульєта: Ти ж вже балакав як нормальна людина, а тут – знову за своє.

Шекспір: Отже, усі п’єси Шекспіра писала інша людина. Він грав у театрі «Глобс», керував ним і робив усе інше, що приписують Шекспіру.

Ромео: То як же його звали?

Шекспір: Вільям Шекспір.

Ромео: Щось я не второпаю.

Джульєта: Та він нам просто голову морочить. А ви тоді хто?

Шекспір: Вільям Шекспір, славнозвісний англійський драматург і поет. Автор сонетів (співає «Уж если ти разлюбишь, так теперь» з Пугачовою)

Джульєта: Так вас було троє: Шекспір, двійник і ви?

Шекспір (театрально-красномовно):  Перед вами, шановні, бідний шахрай. Я і є справжній Вільям Шекспір, автор комедій та трагедій, на які писав пародії Лесь Подерв’янський, сонетів, що перекладав Дмитро Павличко… О горе мені, шахраю! (Падає на ліжко і театрально «вмирає») Бути чи не бути? Я знаю? Ну, теж мені питання…

Ромео сідає на нього зверху, аплодує. Джульєта також.

Шекспір встає, кланяється подружжю і глядачам, жестами випрошує у публіки оплесків, зникає крізь стіну.

Джульєта: Слабувато.

Ромео: Відхилити за браком ідейно-художнього змісту. Ти куди?

Джульєта: До лавки. Так як ти жереш…

Ромео: Редьки візьми

Джульєта: Посуд вимий.

Ромео: Чому я?

Джульєта: Тому що в нас нема помічниці (йде)

Ромео: Нема в мене життя у цьому домі, нема ніякої радості, ні кохання, нічого (Погляд його падає на грілку) Лиш ти єдина, кохана моя (запихає грілку у штани)

Співає на мотив бродвейського мюзиклу:

 

Тільки з нею (3 рази)

Ромео Монтеккі буде жити.

Моя грілка, моя люба, моя пані,

Вічно буду я тебе любити.

 

Пам’ятаю нашу першу ніч. Вона була холодна і байдужа до мене, але я виповнив  її своїм коханням та гарячою водою…

Соромно холодна,

Захопленню моєму ледь-ледь відповідаєш

І розпаляєшся зі мною більше, більше,

Нарешті, зі мною разом від пристрастей згораєш.

 

Ти завжди та ж сама Ліза, тиха, ніжна і лагідна. Ніколи нічого не потребуєш, окрім теплої води. Перед тобою не треба вибачатися, виправдовуватися,  тобі не знайомо почуття ревнощів, тобі не треба кожні 5 хвилин повторювати, що я тебе люблю. Ти навіть не вимагаєш одруження! Тебе не треба водити по ресторанах.

Одного разу я перед тобою завинив. Я відніс тебе у ремонт, і мені підсунули зовсім чужу, незнайому грілку! Я усю ніч бігав по Вероні, поки на знайшов тебе у ліжку одного жирного банкіра! Мою Лізу!

Я намагався провести час з іншими грілками, але усе це було не те. Вони усі десь по шухлядах. Я – чоловік однієї грілки.

(Ромео іде. З’являється Джульєта. Іде у кімнату Лукі)

Джульєта: Вставай, шльондра! Ти уроки зробила? Вимкни цю ідіотську музику!

Луки: Я вас ненавиджу! Я звідси однаково втечу!

Джульєта: Ти не гулятимеш з отим писакою! Батько не дозволяє! Це отой Віллі заморочив тобі голову. Шльондра!

(Виходить, сідає на Лізу) Ще й ти тут стерво! (Бере грілку в руки, дає ій ляпаса ). Ось тобі, сучко! Я тобі покажу, як зманювати чоловіків! Я тобі покажу, як ламати чесну сім’ю! (кидає Лізу на підлогу, штовхає ногами) Ось тобі, потаскухо!

Лоренцо (влазить у вікно, Джульєта допомагає йому,  садить у крісло, цілує руку).

Джульєта: Пробачте, падре, це усе через оту сучку. Це сімейне життя мені вже ось де! Треба кінчати з цим!

Лоренцо: Які підступні думки звили гніздо у твоїм серці, Офелія?

Джульєта: Падре, я у цім домі не живу, я тут госпіталізована (приносить ковдру). Зранку він на мене кричить як різаний, а увечері я нудьгую. Він годинами сидить за моєю спиною і верзе нісенітниці. Грілка Ліза – це його головна турбота у житті. Я так більше не можу, падре!

(Стає перед ним на коліна на ковдрі) Падре, невже ви думаєте, що це усе – нормальне подружнє життя?

Лоренцо: А як же! Ваш шлюб – законний. Я ж вас і вінчав.

Джульєта: Але він навіть не християнин. Кажуть, що його мати до шлюбу була єврейкою! І звали її Рівка-Магдалена Лівшиц. Вона хрестилася у Римі у якогось кардинала, але він не лишився там до кінця церемонії. Отже, вона залишається єврейкою по закону. І тоді мій шлюб с оцим єврейським опудалом вважається недійсним.

Лоренцо: Ні, на жаль, ретроактивно не можна. Святий престол не дозволить. Якщо вона вже стільки років християнка, її неможливо відлучити від святої церкви.

Джульєта: А якщо він імпотент?

Лоренцо: Свята церква не вважає це приводом для розлучення.

Джульєта: Що ж робити?

Лоренцо: От якщо б він задушив тебе, цей мавр… Але про це можна  лише мріяти.

Джульєта: Стривайте! Він спокусив мене, коли я була неповнолітня! Мені 14 ще не було.

Лоренцо: Але ж він після цього оженився!

Джульєта: Але ж мені треба якось його позбутися (засовує руку глибоко під його мантію). Скажіть, святий отче, у вас не лишилося трошки отрути з тої оригінальної п’єси?

Лоренцо: При нинішньому розвитку хімії… Що ти надумала, негідниця? Навіщо тобі отрута, негідниця?

Джульєта: Я хочу усипити свого чоловіка. Щоб він заснув міцно-міцно. Якщо цей ідіот знову почне мені триндіти про хатню помічницю, або полізе до мене, я плесну йому трошки у пляшку і заспіваю колискової.

Лоренцо: Добре, трошки дам (дістає маленьку пляшечку, Джульєта намагаться її схопити, невдало)

Джульєта: Скільки?

Лоренцо: Домовимося. Це як напій кохання, якшо ти розумієш, про що йдеться.

Джульєта: По руках (іде у ванну. Він знімає мантію і залишається у нічній сорочці)

Звучить «Алілуя» Гайдна з великим хором

Голова Джульєти висувається з ванної, свистить йому. Він стрибає у ліжко.

Голос Ромео : Джульєто, ти вдома?

Лоренцо (біжить до своєї мантії, одягається): Отак завжди (лізе у вікно і зникає. Він забув пляшку з  отрутою у ліжку.  Джульєта знаходить пляшку, виливає отруту у миску, ставить на плитку. Шось додає, змішує:

Шкіру й плоть отруйних змій

Кидай у казан мерщій!

Пса язик, сови перо,

Лапки жаб, кота ребро,

Клапоть шерсті кажана,

Крука дзьоб — до казана!

Хай кипить-шумує чан,

Труйний хай іде туман!

 

Всі:

Булькай, пахкай, чахкай,  чан!

Зварюйсь, трута і дурман!

 

http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__macbeth__ua.htm#04

 

Джульєта проходить крізь стіну і зникає із відьмацьким сміхом.

Шекспір (у довгому чорному вбранні з довгим чорним шарфом. Він поводиться як Яго. Тягне за собою Ромео): Дивовижні чудеса трапилися нині, мій Ромео. Тобі випало першому про них почути. Гінцю, що приніс ці вісті, я звелів відрубати голову і здати її у вторсировину.

Ромео: Вілі, ти можеш не вийо… не викаблучуватися, говори нормально.

Шекспір: Воля ваша, мілорд. Подаємо новини. Ваша шановна теща сьогодні зранку піднімалася по східцях разом із своєю престарілою мамкою. І ось зненацька вона впала і покотилася зі всіх східців і простягнулася внизу, мов стара жаба.

Ромео: Нещасна віддала богу душу?

Шекспір: Боюся, що так воно і є.

Ромео (радісно): Яке нещастя! Ой, яке нещастя! Ой, яке нещастя! (притоптують, починають танцювати від радості)

Шекспір: Будемо сподіватися, що душа її вже в раю. Але гроші вона з собою не забрала. Ні копійки!

Ромео: Усе залишається людям. Один хибний крок – і все! Опля!

Шекспір: Опля?

Ромео: Опля!

Весела музика, обидва танцюють

 

Старушенції привіт!

Нам дістався заповіт,

Будем пити і гуляти

Та старую поминати.

З’являється няня. Усі троє танцюють сальсу.

Шекспір: Ваша ясновельможна теща, шановний пане, зараз десь між хмарами літає, мов літній ангел. Треба припустити, що ваша вельмишановна жінка є її єдиним нащадком і отримає усі гроші.

Ромео: Тю, холера, а я ще збирався розлучатися.

Шекспір: Але якщо нагла смерть, не приведи Господи, настигне вашу вельмишановну, то тоді вже ви станете єдиним спадкоємцем.

Ромео: Про це навіть думати зась!

Шекспір: Не думати треба, а діяти! І швидко! (Виймає пляшку, як  у Лоренцо)

Ромео (із страхом): Що це?

Шекспір: Як раз те, що треба. Напій веселий, гострий, приємний. Це в мене лишилося від  «Річарда третього».

Ромео: А де інструкція?

Шекспір: Додайте кілька крапель у будь-який напій і чекайте, доки ваша душа підніметься до неба.

Ромео: Тьху, це не про нас.

Шекспір: Звісно, це про когось іншого. (Виходить на авансцену): Цим я поверну мою п’єсу у вірне русло, яке ці двоє змінили без усякого мого дозволу. (До Ромео ): Вісник нещастя скаже вам «Щось страшне трапилося сьогодні вночі».

Ромео: Я починаю вас боятися, пане драматург!

Шекспір: Влийте отруту у пляшку вашої коханої жінки.

Ромео: Але ж вона – мати моєї дочки.

Шекспір: А хто її батько?

Ромео: Ну, Віллі, ви просто чудовисько.

Шекспір: Ні, це не я, а публіка, що прагне вбивств та крові. Вона пожирає очима кожне вбивство, як модні нині японські суші.

Ромео тікає. Шекспір виходить на авансцену, звертається до публіки. Світло у залі.

Шекспір: 37 п’єс – комедій та трагедій вийшло з-під мого пера, і в них більше, ніж 600 трупів. Я вбив їх усіх на потіху черні, що не розуміє і не хоче нічого, окрім бійок, скандалів, крові, вбивств. Немало часу пройшло, перш ніж я зрозумів це, і почав вбивати своїх героїв одного за одним. І саме це дало мені славу великого драматурга. Найбільше враження на сучасного глядача, як і сотні років тому, викликає видовище смерті. Актори на сцені вмирають довго, у корчах, із дикими криками. І усе це – на потребу низьких інстинктів вельмишановного товариства глядачів. Актори воліють  грати п’яниць, наркоманів, вбивць, жорстоких сексманьяків, бо усе це приваблює серця глядачів в усьому світі. Якби сьогодні продавали квитки на справжні гладіаторські бої із справжніми вбивствами, то люди вбивали б один одного ще у черзі за квитками. Люди хочуть бачити найжахливіші карикатури на себе. Крім того, треба насичувати мову персонажів найбруднішими словами зі смітників. Піпл це хаває. Але  я не розумію, навіщо платити гроші, щоб почути слова, які можна прочитати на кожному паркані безкоштовно. І будуть вам аншлаги, і критики писатимуть захоплені відгуки. Про нинішній гумор я вже не кажу. Його використовують заради зомбування глядача. Може, я вже старий, нічого не розумію у сучасному мистецтві. Але я покажу вам, що таке справжнє мистецтво. (Надягає на себе сповідальне покривало Джульєти).

Греміть, блискавки! Бушуй, море! Бийте у барабани!

Джульета виходить на сцену із відром та шваброю, миє підлогу.

Шекспір: Я дух твого батька.

Вночі, а вдень каратися вогнем,

Аж поки всі гріхи буття земного

Не вигорять до пня. Якби не тайна

Тюрми моєї, я б наговорив

Такого, що тобі найменше слово

Роздерло б душу, остудило кров,

Як зорі, очі вирвало б з орбіт,

Цей чуб густий, хвилястий розняло б

І підняло в нім кожну волосину,

Немов голки від люті в дикобраза.

Однак не для живих ці одкровення,

Що вічності належать. Слухай, слухай

…………………………………………………………………………………………………

Джульєта: Так тобі і треба, придурку.

Шекспір: Ну ось. Хіба я оженив тебе із цим дегенератом? Ви самі це зробили, без усякого мого дозволу, порушивши мої авторські права.

Джульєта (продовжує прибирати): Якщо ви, пане драматург, виявили б трошки такту та уваги, могли б і утримати мене від пірнання у це лайно, в якому я живу вже 30 років.

Шекспір: Кінчай сперечатися, я повинен передати тобі важливе повідомленння.

Джульєта: Ну?

Шекспір: Ти повинна позбутись його.

Джульєта: Кого?

Шекспір: Ти знаєш.

Джульєта: Тобто ви пропонуєте мені вбити мого коханого, батька моєї доньки?

Шекспір: Батька? Ну, мені-то брехати не варто. Ти ж сама все знаєш. Ти просто повинна позбутись його.

Джульєта: Чого це?

Шекспір: Бо він гомік.

Джульєта: Тю! З чого ти взяв? Він трошечки бісексуал, от і все.

Шекспір: А шо це? Ну, як гральна карта з двома сторонами. Той, хто, і той, кого.

Джульєта: Навіть цей… фетишист.

Шекспір: А це що таке?

Джульєта: Ліза.

Шекспір: Вельмишановна пані! Я тільки хочу допомогти вам позбавитися вашого вельмишановного чоловіка максимально ефективним засобом. Бо ваша вельмишановна мамаша воліла полетіти зі всіх сходинок і приєдналася до мене та інших якнайдостойніших осіб.

Джульета: Мати померла? Не ходи по мокрому, сліди залишаться!

Шекспір: Вам треба позбавитись його. Інакше уся нерухомість йому дістанеться. Усе царство для коня?

Джульєта: А де ж ти був раніше? Ти 30 років мовчав, як риба, і лише зараз приперся. В мене свої методи є (перевіряє свою пляшечку). Я вже 30 років з ним промучилася. Якби я вбила його ще тоді, я б вже відсиділа свій строк і була б вільною людиною. Так що мені, пробач, не до тебе. Щезни, обернися хмарою, чи як це там у вас робиться. До речі, ти ніколи не був хорошим артистом, лише писаниною займався цілими днями.

Шекспір (стоїть засмучений): Лукі вдома? (прямує у її кімнату).

Лукі (з кімнати):  Почекай, я переодягнуся!

Шекспір (йде на авансцену, звертається до публіки) Дозвольте мені висловити щиру подяку театру …. що нарешті презентував широким масам глядачів справжнього, народного Шекспіра безлікиділа свій строк и була мався цілими днями. 000000000000000000000000000000000000000000000 отих старих прибамбасів. Адже я писав простою народною мовою, просто за 400 років вона дещо застаріла. Ось зараз ви побачите справжнього Шекспіра (спускається у зал, балакає із глядачами – де ви працюєте? Чи подобається вам вистава? Чи часто ви ходите до театру?)

Лукі: Віллі!

Шекспір: Пробачте, панове! (Піднімається на сцену)

Лукі (у джинсах, фуражці, у руці тримає листа): Привіт!  Тікаємо звідси!!!

Шекспір: Треба дограти виставу.

Луки: Зараз! Я не можу чекати до кінця вистави! (Кладе на стіл листа) Починаємо нове прекрасне життя! Будемо пити, палити травку, відриватися на рейвах. (Тягне його до вікна). А ти можеш продовжувати писати своїх п“єсок.

Шекспір: (опирається): Розумієш, у мене проблема з грошима.

Лукі: Не мороч мені голову! Тобі зі всього світу ройялтіз надходять. За 400 років мільони накапало. Знаєшь, у меня ідея! Напиши мюзикла. Вона – за “кримнаш”, а він —  за Україну.  Ну, пішли! Жаль,що я не зможу взяти участь у фіналі.

Шекспір: Нічого, вже усе налагоджено.

Лукі: Усе, йдемо! (Лізе у вікно, Шекспір за нею)

Шекспір (обертається): А тепер – дивіться фінал! Це найкраще моє драматургічне рішення.

 

Ромео (входить через головні двері): Джульето! Ти вдома?

(переливає отруту у велику пляшку):

Шкіру й плоть отруйних змій

Кидай у казан мерщій!

Пса язик, сови перо,

Лапки жаб, кота ребро,

Клапоть шерсті  кажана,

Крука дзьоб — до казана!

Хай кипить-шумує чан,

Труйний хай іде туман!

Всі:

Булькай, пахкай, чахкай,  чан!

Зварюйсь, трута і дурман!

(Кричить у напрямку кімнати Лукі): Шо там так тихо? Що ти там робиш? Роби уроки, шльондра! Чому ти не відповідаєш? Де ти? (Входить у кімнату Лукреції, вибігає звідти у паніці) Лукі! Де ти?

Джульєта (виходить з ванної): Що це за дикі крики?

Ромео: Лукреція зникла (знаходить листа) Хороша дівчинка, хоча б листа залишила. (Читає)

Мої жахливі батьки! Я втікла з Віллі, щоб познати справжню любов. Коли повернуся — не знаю. А може, і зовсім не повернуся. Бажаю вам, щоб ви обидва подохли якомога скоріш. Як ви того один одному бажаєте. Я вас ненавиділа з дитинства.

Ромео (у напівнепритомному стані): Вона пішла від нас! З оцим негідником! Треба дзвонити у поліцію!

Джульєта: Тю, вони гроші візьмуть і нічого не зроблять. Треба самим шукати.

Ромео: Не треба було його у дім пускати.

Джульєта: Мерзотник! Відібрав у нас нашу єдину улюблену дитину! Вона нас так любила!

Ромео: Тепер він втече з нею в Америку. Америку вже відкрили?

Джульєта (дивиться в енциклопедію): Так. Лукі, Лукі! Моя маленька шльондра! Де ти?

Ромео: Ми так ії любили! Ми заради неї були готові на все.

Джульєта: І навіть більше. Ми дали ій усе! Що ще можна було дати рідній дитині! Ну, та й годі! Пішла і слава Богу! (наливає зі своєї пляшки) Випий, татусю! Це тебе заспокоїть.

Ромео (наливає їй зі своєї): І ти також.

Джульєта: Ні, тільки з тобою, любий!

(Дивляться один на одного з підозрою, але випивають, хмеліють)

Ромео: Вона — моя дочка? Тепер можеш сказати правду.

Джульєта (сміється) Яке це має значення зараз?

Ромео: Слухай, в мене є серйозна підозра стосовно цього. Вона зовсім на мене не схожа.

Джульєта: Пий, пий, любий.

Ромео: А від кого, а?  Меркуціо? Він увесь час крутився у нашому саду.

Джульєта: За здоров’я присутніх. Беневоліо.

Ромео: Чого це раптом Беневоліо? Ні! Ні! Ти фальсифікуєш історію світової драматургії! Не може цього бути! Ти зраджувала мені з оцим… оцим… Ти хочеш знати правду?

Джульєта: Ну?

Ромео: Лукреція – не твоя дочка! Моя, але не твоя!

Джульєта (раптом тверезіє, припиняє сміятися): Як це?

Ромео: Я тобі не хотів цього казати. Ії народила інша жінка.

Джульєта: Нісенітниці. Як це може бути?

Ромео: А ти придивись до неї. Вона дуже схожа на одну мою знайому.

Джульєта: Опа! Це годиться!

Ромео: Що?

Джульєта: Це суттєва причина для розлучення! Навіть папа римський це затвердить. Це чудово!

Ромео: Ти хочеш розлучитися?

Джульєта: Він ще питає. Я 30 років про це мрію. Можеш забирати свою редьку, свою Лізу та йти на усі чотири сторони.

Ромео: Але ж не зараз?

Джульєта: Чому?

Ромео: Бо в мене багата жінка, із великим спадком. Я кохаю її усіма фібрами душі.

Джульєта: Ти мені огидний, я не можу з тобою жити.

Ромео: Ти мені теж. Але розлучення – ні в якому разі! Половину спадку!

Джульєта: Яка ж ти наволоч!

Ромео: Але багата наволоч! Що я можу зробити. Я тебе кохаю.

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,-

Твоя рідня мені не перешкода.

 

Зрозуміла, стерво?

Джульєта: Ідіот! Я ненавиджу тебе і твої ідіотські віршики! Ти зараз здохнеш!

Ромео: Ти перша, сучко! Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї, моя кохана, щоб ти здохла.

Починають бійку. Джульєта (сідає на чоловіка верхи і починає його лупцювати. Але ця дивна бійка мало-помалу переходить у балет. Обидва пяні, їх рухи стають м’якими та повільними, голоси – ніжними. І ось Джульєта лежить у ліжку, Ромео стоїть біля неї на колінах. Світло мало-помалу гасне. Музика)

 

Джульєта: Моє лице ховає маска  ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш, переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше — ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій  порив палкий — це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

 

Ромео:  Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєта: О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео: То чим я поклянусь?

Джульєтта: Не треба зовсім.

Або, як  хочеш, поклянись собою —

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я повірю.

Ромео: Серця почуттям…

Джульєтта:  Ні, не клянись!

Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто —

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

 

Джульєта (майже не плаче): Татусю, я ж тебе отруїла!

Ромео: І я тебе теж!

Джульєта: Знаєш, Вілі мав рацію. Треба було кінчити це діло ще 30 років тому.

Ромео: Тоді, на цвинтарі, ми дивилися одне одному в очі, немов пара закоханих дітей.

Джульєта: Я тебе і зараз кохаю, татусю.

Ромео: І я тебе. Ой, здається, отрута починає діяти! (Хапається за серце, падає на підлогу)

Джульєта (теж падає)

 

Арія сцени розстрілу з опери „Тоска”

Svani per sempre il sogno mio d’amore

L’ora e fuggita

E muoio disperat.

E non ho amato mai tanto la vita!

 

Вони обіймаються и театрально „вмирають”. Входить Шекспір:

Шекспір:

Похмурий світ приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати…

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

 

Шекспір лишає сцену, задоволений ефектом своєї постановки. Раптом світло вмикається.

 

Ромео: Пішов?

Джульєта: Слава Богу. Графоман!

Ромео: Я вже думав, що ми від нього ніколи не позбавимося.

Джульєта: Слухай, татусю, що це за отруту ти мені налив у вино?

Ромео: Те, що дав бутафор. Він сказав, що це малиновий сік.

Джульєта: Це такий сік, як я – папа римський.

Ромео: Знову ти починаєш! А нащо ти мені підсунула зіпсовану редьку?

Джульєта: А ти не жери, як свиня! Втягни пузо!

Ромео: Не треба мене вчити! Ти – найгірша хазяйка в усій Вероні! За 30 років нічому не навчилася! Я проклинаю ту хвилину, коли вирішив на тобі оженитися! Краще б я тоді отруївся! Шльондра! Від кого моя дочка?

Джульєта: Ви зі своїм Шекспіром можете поцілувати мене у дупу!

Ромео: Ідіотка! Шльондра!

Музика посилюється, перекриваючи їхні крики. Вони починають бійку. Завіса

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *