Агов, Джульєто!
Музична трагедія на 2 дії
Ефраїм Кішон
лауреат держпремії Ізраїлю.
Переклад з івриту
Мар’ян Бєлєнький
Ромео та Джульєта не вмерли. Вони побралися. З тих пір пройшло вже 20 років, і вони до смерті один одному набридли. Ромео не цікавиться нічим, окрім своєї улюбленої грілочки Лізи. Джульєті обрид чоловік, вона мріє його отруїти. У подружжя росте дочка, 14-річна Лукреція, що ненавидіть підстаркуватих батьків, які нічого не розуміють у сучасному житті.
Дізнавшись про це, у сімʼю прийшов із скандалом сам Вільям Шекспір.
— Я створив чудову казку про любов, а ви мені усе зпоганили.
Лукреція тікає з Шекспиром..
Але дійство на цьому тільки починається…
Вистава за цією пʼєсою йде у чернігівському молодіжному с 2004 року..
http://mtch.com.ua/%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B0%D1%80/%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2-%D0%B4%D0%B6%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%94%D1%82%D1%82%D0%BE/
Дійові особи:
Джульета — 40 років
Лукрація, дочка Ромео та Джульєти — 14 років
Няня Джульєти -90 років
Згідно з задумом автора, ці три ролі виконує одна актриса. Але у багатьох театрах цієї вказівки не дотримуються. Достатньо побачити афіші німецькіх постановок пʼєси, що зветься
Es war die Lerche («Це був жайворон»)
Вільям Шекспір, член спілки письменників Британії
Дія 1
Житло сімейства Монтеккі. А точніш – злиденна спальня, що слугує також кухнею та їдальнею.
Інтер’єр – згідно з епохою, багато картин по стінах. По уламках колон протягнені мотузки для білизни. Усе — у найреалістичнішій манері, але не дуже відповідає духу епохи. Посеред кімнати – велике двоспальне ліжко, на ньому розкидані різні речі. Ліжко має нахил до глядача. З обох сторін ліжка – ослони, що на них покладено різних речей та цукерок. У кімнаті є також столовий стіл та два стільця. У передній частині сцени – столик для косметики. Усі меблі досить пошарпані. У кутку – залізна кухонна плитка, на ній – тазок с немитим посудом.
Поруч – корзина з білизною. Увесь цей антураж – свідоцтво бідності та вічного розгардіяшу, залишків колишньої розкоші. Тут і там розкидані речі – підсвічники, пляшки, статуетки та ін.
Збоку – вікно зі зламаною шторою, під ним – скриня з непотрібними речами. Вхід у кімнату – у глибіні сцени, з боків – вхід у кімнату Лукреції та у ванну. Дух Шекспіра входить, як це роблять духи – через стіну.
Одяг персонажів – згідно з епохою, але не дуже точно, з натяком на одяг героїв Шекспіра.
Ранкова імла. Промінь сонця через вікно падає на ліжко, в якому сплять Монтеккі. Обидва закутані у ковдри так, що іх майже не помітно. Музика, що відповідає історичному періоду, зливається із храпом Ромео, і стає його частиною. На вулиці кричить чоловік. Музика триває.
Ромео піднімається у ліжку, довго позіхає. Його огрядне тіло – у квітчастій піжамі, очі зав’язані шкарпеткою від сонця. Він знімає грілку з черева, в одному тапці накульгує до вікна і лається італійською:
Porca Madonna! Ma che porcheria puzza! Ma che stupida porca miseria l”ka messo qua!
Відкриває вікно і, ще не прокинвушись повністю, кидає тапка на вулицю. Чоловік на вулиці тікає з криком. Ромео порпається у купі брудної білизни, але знаходить лише одну шкарпетку. Уважно розглядує її, просовує пальця у дірку.
Де мої шкарпетки! Джульєто!…
Він надягає перев’язь зі шпагою. Намагається вихопити шпагу з піхов. Не виходить — поржавіло. Махає рукою.
Де мої шкарпетки? Адже з вечора ще були! Джульето! Адже ж були!
Джульєта (з-під ковдри): Дядьку, та не знаю я!
Ромео: Пробач, не хотів тебе будити. Спи, пташечко. Де ж шкарпетка, холера! Одна є. Одна. 50 відсотків. А повинно бути принаймні вдвічі більше.
(Нарешті, знаходить другу; та що була на очах, бовталася на шії. Заходить у ванну із приступом кашлю. Уголос чхає)
Джульєта у нічній сорочці сідає за косметичний столик. Міняє перуку на іншу, розчісану, теж світлу. Сідає напроти „дзеркала”, тобто пустої рами, дивиться у зал, ніби у дзеркало. починає фарбуватися. З ванної чутно крики Ромео.
Джульєта: Батю, залиш мені води. (Підходить до плити) Тобі кави зробити?
Ромео (з ванної): Так, гарячу! Дуже гарячу! (Виходить у повному вбранні, у перуці з довгим волоссям. Робить балетні па з грілкою) Раз, два, три. Крок вперед, два кроки назад. Dile que no. Cross bosy lead. Граціозно! Баланс! Раз-два.
Джульєта: Тільки тихо, добре. Аби мені зранку голова не заболіла. Ти розбудиш Лукрецію.
(Готує скромний сніданок, накриває на стіл)
Ромео: Теж мені, приблуда. Заявилася учора о третій ночі, на карачках. Твоя дитина! П’яна в смерть!
Джульєта (знімає шкуру с великої редьки, шкура падає на підлогу): Вона там хоч одна?
Ромео (заглядає у кімнату Лукреції) Звідкіля мені знати? Вона під ліжком. Приблуда! Учора написала вугіллям на стіні у подвір’ї „Хай живе ніщо!”
Джульєта: Що це значить?
Ромео: Вважаю, знову щось супроти батьків.
Джульєта (сердито): Та зніми вже цю ідіотську грілку, ти що, обійматимешся з нею увесь день?
Ромео (кидає грілку): А що?
Джульєта (намагається закрити дверцята духовки, але вони увесь час відкриваються – протягом усієї вистави): Клята духовка! Santa Maria degli spazzamin! Porca miseria! Коли вже ти її полагодиш?
Ромео: Завтра (обіймає Джульєту ззаду)
Джульєта (силою вивільняється): Татусю, облиш. Що це на тебе напало зранку! Ти знаєш, що це мене нервує. Що це з тобою?
Ромео: А в мене просто хороший настрій, люба! Що, мені вже і повеселитися не можна? У мене чудова сім’я, жінка-красуня, що мене любить. Боже, я зараз закоханий як тоді, першого разу, коли ми зустрілися на балу. Що ти тоді мені казала? (сідає за стіл, із хрустом жере редьку)
Померкли смолоскипи перед нею!
І світить вродою вона своєю
На щоках ночі — діамант ясний
У вусі мавра; скарб цей дорогий
І для землі, і для життя сія.
Вона — омріяна любов моя!
http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__romeo_and_juliet__ua.htm
Джульєта (неуважно переглядає дещо схоже на пожовклу газету): Татусю! Годі вже! Знову ти починаєш нести оту нісенітницю. В мене вже терпець урвався.
Ромео: Кажи, кажи, мій світлий ангел. Мені ти світиш у пітьмі нічній. (Проливає на себе каву, намагається вичистити костюм)
Джульєта: Жереш як свиня. Тому ти такий жирний. Втягни черево!
Ромео (нервово): Я вже давно втягнув.
Джульєта: Не бачу! Я не можу прати кожного ранку. Прислуги в мене немає, пральних машин ще не винайшли, усе я одна повинна робити.
Ромео: Цю каву вже одного разу пили!
Джульєта (не відриваючись від читання): Дуже смішно!
Ромео (нюхає каву): Щось мені ця кава нагадує. А як же! Мантуя! Отрута в аптекаря, коли я хотів отруїтися через тебе, пам’ятаєш?
Джульєта: Татусю, ну скільки можна? Одне й те ж!
Ромео: Зачекайте, сеньоро Монтеккі! Який це був день?
Джульєта (неуважно): Дев’ять… девять з половиною.
Ромео: Ювілей! У нас сьогодні ювілей, кохана!
Джульєта: Не полюбляю сперечатися зранку.
Ромео: Ми побралися, кохана, рівно 30 років тому!
Джульєта: От і добре. Усе це пусті балачки. Насправді усе не так.
Ромео: Та спитай хоча б у свого святого отця, цього шахрая, що отруїв тебе на могилі. Лоренцо тобі підтвердить, що рівно 30 років минуло.
Джульє та: Ти можеш нарешті заткнути пельку? Ми покінчили самогубством 16.10.1654. Так?
Ромео: Ну?
Джульєта: А сьогодні який день?
Ромео: Ну, то трішки менше. Ювілей. 29 років, та місяць.
Джульєта: І ще 2 тижні.
Ромео: І ще один день. Але ж і цього забагато?
Джульєта: Я можу спокійно почитати газету? Теж мені, ювілей.
Ромео: А пам’ятаєш увесь той балаган на цвинтарі? Якби ти прийшла хвилиною пізніше, я б вважав , що тебе вже немає, не приведи Боже. Тоді б я, клянуся Мадонною з Падуї, я б проковтнув отруту одним ковтком.
Джульєта (неуважно проглядає газету): Ну, пий вже свою каву.
Ромео: Запізнилися б на хвилину – і все! Нема ні Ромео, ні Джульєти. Ти не слухаєш!
Джульєта: Ой, та слухаю я! Аптекар, отрута, немає Ромео. (Дивиться на нього). Тобто, якщо б я спізнилася на хвилину….
Ромео: І немає!
Джульєта (замислюючись): Якось дивно…Як це ти усе це пам’ятаєш?
Ромео: Я пам’ятаю, ніби це сьогодні сталося. Ти була така прекрасна там, у труні, у фаті, з розмарином. Ніби мармурова статуя Мадони.
Джульєта (неуважно переглядає газету): Так, мармурова, це дуже важливо…
Ромео: І тут ти ожила. Почухала коліно. Я так злякався! Мене дуже хвилював тоді отой твій хахаль, що підкрався нишком до могили… Парис…
Джульєта: Парис! Який був мужчина!
Ромео: Давай не будемо про це. Я вбив його у чеснім двобої (робить випад шпагою) Расадо! Понто реверсо!
Джульєта: Але ж ти його заколов зі спини!
Ромео: От я ж і кажу – пасадо! Реверсо! Кава вже холодна.
Джульєта: Не холодна.
Ромео: Холодна.
Джульєта: Не холодна. Так ти кажеш, якби я на хвилину спізнилася…
Ромео: І немає.
Джульєта: І немає (кладе посуд у тазок) Шкода..
Ромео: Чого?
Джульєта: Усе. Взагалі.
Ромео: Кажеш, шкода? Мій батько тоді казав: «Через оту малолітню шлюху мій син міг загинути».
Джульєта: А мій батько казав: «Уперше серед Монтеккі з’явився дегенерат».
Ромео: Він ще дещо казав: Найкраща помста отим Монтеккі – це видати їм заміж гадюку. Здогадайся, кого він мав на увазі. Пробач. Ха! Ха! Ха!
Джульєта (складає речі у кошик для білизни): Так, у татка було почуття гумору.
Ромео: Ще й яке! Щоправда, крім цього, у нього не було нічого. Посаг? Холера! Тільки гумор. А твоя стара нянька мене ще підштовхувала, чорти б її забрали.
Джульєта: Та облиш ти оту стару відьму.
Ромео: Вона шепотіла мені на отім балі: “Той, хто отримає Джульєту, завжди буде з грошима». Porca Madonna che fregattura. (Підводиться, розгніваний) Я, Ромео Капулетті, з кращої сім’ї Верони, мушу заробляти на хліб уроками балету. Тоді як сім’я моєї жінки просто набита грошима!
Джульєта: Я теж не сподівалася, що виходжу за жебрака. Усі казали, що син Монтекі – багач.
Ромео: Куди ти?
Джульєта: До лавки. Ти так жереш, що треба найняти мула, щоб усю лавку сюди перевіз.
Ромео: Редьки візьми.
Джульєта: Якщо мені ще дадуть у борг. Вимий посуд.
Ромео: Знову я?! Чому?
Джульєта: Бо прислуги нема!
Ромео: Усі тікають з цього дому.
Джульєта: Бо ти їм не платиш. Який бардак у хаті! Сморід! (Пинає лушпайки редьки на підлозі). Що тобі готувати?
Ромео: Що хочеш.
Джульєта: А все ж?
Ромео: Не знаю.
Джульєта: Ти йдеш?
Ромео: Мабуть.
Джульєта: Куди?
Ромео: Деякі справи… Повернусь.
Джульєта: Коли?
Ромео: Коли мені заманеться.
Джульєта: Добре. Тільки не спізнюйся. (Цілує його у потилицю).
Ромео: Редьку!
Джульєта: Посуд!(Іде)
Ромео (надягає фартуха, миє без води посуд у тазику. Співає «Повернись у Сорренто», спочатку італійською, потім українською і російською):
Ночний ефир струит зефир
Як же вимити сухий кефір?
«Во глубине сибирских руд».
Як вммити увесь цей бруд?
Через двері ванної входить Лукреція — п’яна і заспана. На ній якесь кольорове лахміття, неохайне волосся пов’язане стрічкою. За спиною бовтається гітара. Вона хрипло шепоче.
Ромео: Оце у такий час встають? Де ти шльондрала усю ніч, дитинко? Знову з якимось орангутангом здибалася?
Лукі: Не твоє діло, татусю.
Ромео: Ти вже уроки зробила, шльондра?
Лукі: Наволоч (іде у ванну)
Ромео (співає з превеликим натхненням):
Ну, а чому шляхтич Верони
Повинен їсти макарони,
Адже ж я все-таки Монтеккі,
Аби дістатись до аптеки.
Нянька (входить повз центральні двері. Це бадьора старушенція, що дуже полюбляє балачки. Вона озброєна віялом і палицею. На її шиї – великий хрест, вона його час від часу цілує): Джульєта вдома?
Ромео: Немає. Сідай.
Нянька: Вона вдома?.
Ромео: Та кажу ж нема. Заспокойся, матроніто.
Нянька (важко дихає, влаштовувається): Яка ганьба! Стара нянька, що винянчила Джульєту на руках, мусить входити в її дім крадькома. Що, хіба я винувата, що ви побралися?
Ромео: Це не суттєво. Як здоров’ячко моєї улюбленої тещі?
Нянька: Я обурена. Хто влаштовував тобі потаємні зустрічі з цією потаскухою малолітньою? Хто приносив драбинку із шпагату? Al diavolo! Ma quardami che merda.
Ромео: Моя теща, синьора Капулетті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео: Синьора Капулетті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео (кричить): Вона хвора?
Нянька: Ця стара потаскуха вдома?
Ромео: Нема.
Нянька: Твою Джульєточку тягнуло до мужиків з 11 років. Клянуся святою Мадонною, вона виглядала з балкону – чи нема де голого мужчини? Мамма міа! Твоя Джульєтка була просто німфоманкою.
Ромео (сидить як на голках, намагається висунути шпагу, знову засовує).
Нянька: Я її питаю, Джулько, кого ти там виглядаєш? Там, напроти нашого дому, лежав собі на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий.
Так я її питаю, ну шо, ти там шо-небудь нове побачила? Так вона відповідає – нема нового під Гоноріо. (Сміється).
Ромео: Моя теща, синьора Капулетті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео: Синьора Капулетті, хвора?
Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо».
Ромео (реве):Вона хвора?
Нянька: Хто?
Ромео: Їй вже під 80. Повинна ж вона хоч трошечки захворіти! Скільки можна чекати?
Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо».
Ромео: Хвора чи ні??!!!
Нянька: Так. Трошки.
Ромео: Ну, слава Богу (сідає поруч) Бідна моя теща! Що з нею?
Нянька: Ревматизм.
Ромео (зневірено): І все?
Нянька: А чого це вас так хвилює? Кожного дня ви питаєте одне й те ж. Мої старі ноги вже підкошуються від щоденного ходіння до неї. (Піднімає спідницю) Дивіться, які жили.
Ромео: Не треба! Вона просто набита грошима. Повні кошики золотих – у панчохах, у матрацах.
Нянька: Так, вона дуже багата, синьор Ромео.
Ромео: Ця Джульєта просто ідіотка. Не розмовляє із маманею з тих пір, як ми оженилися.
Нянька: Вона не може пробачити матері, що та недостатньо супротивилася вашому шлюбу. (Кричить) Гроші, гроші! Піастри, піастри!
Ромео (з надією): Принаймні, важкий ревматизм?
Нянька: Дуже. Вона вже рухатися не може.
Ромео: Мені дуже шкода. Люба теща.
Нянька: А мені? Я мушу таскати її своїми старими руками кожного дня по східцях – уверх-униз.
Ромео: Вона важка?
Нянька: Уверх-униз.
Ромео: Вона важка?
Нянька: Уверх-униз.
Ромео (гарчить): Вона важка?
Нянька: Дуже. 25 кіло в одязі. Улітку було 20. Я варила їй курячий бульйон… Якщо вона, не приведи Бог, помре, ви – єдині нащадки.
Ромео: Вона й вам що-небудь залишить, матроніто.
Нянька: Холеру.
Ромео: Вона не забуде про вас у заповіті, я впевнений. Матроніто, ти ніколи не падала зі східців? (Обіймає її) Невеличкий пірует, вона спотикається, падає, не приведи Бог, нема нового під Гоноріо, і ми – багачі.
Нянька: Нянька: Я її питаю, Джулько, кого ти там виглядаєш? Там напроти нашого дому лежав на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий. Так ця сучка дивиться з балкону і каже: «Нема нового під Гоноріо». Синьор Ромео! Що ви робите?
Ромео (обіймає її ззаду, вона ніби відбивається костуром).
Весела музика. Обидва співають и танцюють:.
Раз, два, три, 4, 5.
Вийшов зайчик погулять.
Стриб наліво, стриб направо —
Буде заяча нам страва.
(Сміються, падають на підлогу).
Ромео: Матроніто, я від тебе балдію.
Нянька: Господи! Лише цього мені не вистачало.
Ромео: Матроніточко, ви суто жіночість. Я вас кохаю.
Нянька: Мадре міа! А як же дружина?
Ромео: Ця стара курка мені й спочатку не подобалась.
Нянька: Що ви кажете, синьор Ромео.
(Шепочуться із сміхом)
Ромео: Та де там! Не була вона незайманою.
Нянька: Але ж їй тоді і 14 не було!
Ромео (обіймає її): Хто в неї був першим? Парис?
Нянька: Парис! Оце красень був! Не те що ви!
Ромео: Дуже симпатичний був пацанчик. Я його вбив (хреститься). Ех, були часи! Але не Беневоліо? Мій друг такого не зробив би. Скажи, що ні.
Нянька: Так!
Ромео: Ні! Хто був у неї першим? Скажи, ти ж знаєш.
Нянька: Ну, добре. Тільки між нами. Вона тут? Ну так слухайте! Якось дивиться ця сучка з балкону, а там загоряє собі служка нашої церкви — абсолютно голий. (Ромео ридає) Звали його Гоноріо. Так вона каже… я вам про це казала?
Джульєта (ззовні): Татусю! Ти дома?
Няня (у паніці підскакує) Якщо вона мене тут побачить… Господи, допоможи!
Ромео (у паніці): Через вікно! Скоріш! (Тягне її до вікна, підсаджує на підвіконня. Вона зникає за вікном)
Няня (у вікні): Так вона дивиться з балкону, а там… уявляєте собі…
Ромео (штовхає її назад): Тримайся, матроніто! Я тебе кохаю. Приходь завтра у чорному вбранні. (Співає і танцює з палицею, що залишила нянька):
Раз, два, три, 4, 5,
Вийшла нянька погулять.
У старої грошей жуть,
Її треба підштовхнуть.
Із східців повалиться
Нам усе дістанеться.
Джульєта (ззовні): Татусю, ти там один?
(Ромео у паніці бачить, що у нього в руках палиця няньки. Він вилізає у вікно).
Джульєта: Татусю! Допоможи мені! Чого я одна повинна усе це таскати? (Входить. В руках – кошик з продуктами ). Ромео? (Гітара у ванній дає гучний акорд. Джульєта кричить): Може ти вже вийдеш звідти, шльондро? 14 років! Я у твої роки була вже майже вдовою. Бог мене покарав отою дівкою. Як вона збирається жити? Вийди вже, приблудо! Йди робити уроки!
(Стук у двері) Ой, я забула! Лоренцо! (Відкриває) Святий отець! Заходьте. Його немає.
(Входить Лоренцо. Старий зовсім з’їхав з глузду. Він – у чорній мантії, що закриває майже усе обличчя. На голові – тонзура)
Лоренцо: Я б не хотів з ним зустрічатися (спотикається об стілець, обидва ледь не падають)
Джульєта (підтримує його увесь час): Його немає, падре.
Лоренцо (сідає): Я його боюся. З тих пір, як я вас таємно обвінчав, з вашого прохання, до речі, він зі мною не розмовляє. А на вулиці камінці у мене жбурляє.
Джульєта: Пробачте за безлад , падре! Наша прислуга у відпустці за свій рахунок.
Лоренцо: Як звати отого босяка, я вже забув.
Джульєта: Ромео, падре (подає йому склянку червоного вина)
Лоренцо : Колись це був чоловік приємний. Ходив увесь у чорному, із книжкою. «Бути чи не бути»
Джульєта: Це дещо інше, падре.
Лоренцо: Так це не він був з черепом?
Джульєта: Ні.
Лоренцо: Чому?
Джульєта: Це довга історія, падре.
Лоренцо: А «50 відсотків царства за коняку»?
Джульєта: Це теж не він.
Лоренцо: Згадав. «Чи ти молились на ніч, Де…. Де…» стільки часу минуло… Нащо ти мене кликала, дочка?
Джульєта (сідає біля його ніг): Я хочу сповідатися, падре.
Лоренцо: Сідай ближче, дочка. Свята церква потребує зближення під час сповіді. (Обіймає і тискає її постійно) це діло дуже відповідальне. Як я вже казав:
Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста — два пілігрими — хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.
Джульєта: Шо це було?
Лоренцо: Не знаю. Щось про погоду. А що це ти мене увесь час обіймаєш?
Джульєта: Я хочу сповідатися, падре.
Лоренцо: Так що ж ти мовчиш? Не можу ж я читати твої думки. Кажи, Офелія, о німфа.
Джульєта: Джульєта.
Лоренцо: Та яка різниця? Давай, стартуй.
Джульєта: Падре! Я не люблю свого чоловіка
Мовчання.
Лоренцо: Це все?
Джульєта: Так.
Лоренцо: І для цього ти мене кликала? А хто любить свого чоловіка? Якщо найближчим часом стануться суттєві зміни і ти його полюбиш, інформуй мене. А поки (хрестить її) римсько-католицька церква відпускає тобі твої гріхи – в ім’я отця, і сина і всіх-всіх-всіх.
Джульєта: Але, падре, це ж не просто так. Я його просто терпіти не можу.
Лоренцо: Кого? Цього з черепом? Бідний Юрик!
Джульєта: Ви знаєте, падре, що почуває жінка, коли одного разу з’ясовується, що її чоловік – повний ідіот.
Лоренцо: Ні, цього ще не пробував. В мене колись був дог з великими плямами під очима. Коли я йому казав сидіти, він підстрибував. Його роздавила карета. Про що ми?
Джульєта: Про мого дога… ідіота. Я просто не можу його чути. Я просто нервую від його байдужості до всього. Посуньте руку.
Лоренцо: Чому б ні?
Джульєта: Він завжди був ідіотом, ще коли залицявся до мене. Але усе це так скоро минуло…
Лоренцо: Поспіх – батько усіх гріхів.
Джульєта: Не перебивайте!
Лоренцо: Пробач.
Джульєта: Вже під час нашої першої зустрічі на балу він ніс суто нісенітницю:
Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста — два пілігрими — хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.
Ну хіба нормальні люди так балакають?
Лоренцо: Ні, але наскільки я пам’ятаю, ти теж тоді несла щось подібне.
Джульєта: Але тоді усі так говорили. Тоді така мода була. Принаймні, тоді в нього на голові було волосся , і в голові – щось. А сьогодні лицар моїх мрій обернувся жирним кабаном, жере редьку день і ніч, до того ж, він закоханий у свою грілку.
Лоренцо: Грілку?
Джульєта: В них любов. Він зве її Ліза! Грілку!
Лоренцо: Красиве ім’я. Як нашу королеву.
Джульєта: Він спить з нею!
Лоренцо: Оці ж мені датські принци…(Кричить) Лежати! Кому сказано?
Джульєта (стає перед ним на коліна)
Лоренцо: Так що з твоїм чоловіком?
Джульєта: Він імпотент, падре. Окрім грілки.
Лоренцо: І ти, Брут!
Джульєта: Це не звідси.
Лоренцо: А звідки?
Джульєта: Це довга історія.
Лоренцо: Так у нього сексуальні проблеми? У кого їх нема? Та і я вже не той, що був у 80…
Джульєта: Він вже 30 років видає з себе палкого коханця, а як до діла, так в нього голова болить. А от з грілкою у нього усе гаразд, я сама бачила.
Лоренцо: Здається мені, що для цього діла потрібна не голова…
Джульєта: Падре, я боюся, що зроблю щось жахливе…
Лоренцо: (обіймає її): Ситуація нелегка, дочка. Так ти кажеш, цей принц датський тебе не любить?
Джульєта: Він любить тільки себе, редьку і свою грілку.
Лоренцо: Так, це одвічний трикутник.
Джульєта: Я вже замучилася. Я – вірна дочка церкви, віра – то мій опір в житті, але ж, зрозумійте, я просто помираю без мужика. Я ж – нормальна жінка…
Лоренцо: Людина слабка, спокуси великі. Тілесні страсті можуть одержати верх, усі низькі інстинкти загоряться. Ось і я відчуваю… (тискає її)
Джульєта: Та облиш мене, ти що, зовсім з глузду з’їхав? У твої роки? Май совість. Він може повернутися кожної хвилини. Не зараз!
Лоренцо (хапає її за спідницю): Я ще не такий старий, як тобі здається. Ти можеш у цьому переконатися.
Джульєта: Та пішов ти… Я від тебе чекала лише поради.
Лоренцо: Поради? Йди до монастиря, Офелія!
Джульєта: Навіщо?
Лоренцо: Там багато монахів, з ними можна тишком-нишком домовитися. (Падає вперед. Вона намагається його втримати).
Лоренцо: Ти бач, майже не впав прямо на глядачів. (Сідає). Є в мене кілька знайомих, котрі шукають вільних дівчат. Стривай, дай пригадати. А-а… Монтеккі, викладач балету. Він як раз шукав…
Джульєта: Це мій чоловік.
Лоренцо: Тоді молись. Багато молись.
Джульєта: Запишіть мені рецептуру, падре.
Лоренцо: Ага, давай перо.
Джульєта (приносить перо і клаптик паперу, відірваний від газети):
Лоренцо: «Отче наш» — тричі на день.
Джульєта: Перед їжею чи після?
Лоренцо: За півгодини до. Це допомагає від печії. Далі – “Аве Марія” – 5 разів на день. А якщо я тобі когось знайду, ми збільшимо дозування.
Джульєта: Спасибі, святий отець.
Звучить „Аве Марія” Шуберта
Джульєта стає на коліна, співає:
Санта Марія, діво святая,
Що мені робити — зовсім не знаю.
Якщо мені чоловік обрид,
Як поєднати страсті і стид?
Ти показала, Марія, усім
Як народити без мужа зовсім.
Санта Марія, відкрий-но мені:
В тебе були мужики чи ні?
Лоренцо (співає на мотив славнозвісної рок-опери): Jesus Christ, superstar! Do you think you’re what they say you are?
Затемнення. Музика притишується. Вечір у домі Джульєти
Вона намагається вже в котрий раз закрити двері духовки.
Джульєта: Che furbo bastardo!
Виймає з сумки редьку, починає чистити. Лушпайки, як завжди, летять по всій підлозі.
Входить Ромео, кидається до грілки, обіймає її, цілує, гладить, шепоче щось до неї.
Ромео (Джульеті): Привіт
Джульєта: Ага.
Ромео: І це усе? Чоловік, глава сім’ї приходить додому після важкої роботи, а тобі нема що йому сказати? Може, трапилось щось? Хоч трошечки уваги, любові до ближнього. А? Нє? (Джульєта продовжує мовчки чистити редьку) Може, мене щось хвилює? Трошки тепла, чорти б його забрали! Ми люди чи ні?
Джульєта: Ну шо там трапилось?
Ромео: Та нічого.
Джульєта: Так нащо ж було голову морочити.
Ромео: Вправа.
Джульєта: Ти знаєш, хто ти?
Ромео: Звісно, осел. Хто ж цього не знає.
Джульєта: Ти хвіст.
Ромео: Не личить звати власного чоловіка хвостом.
Джульєта: Хвіст.
Ромео: А ти – зміюка отруйна. Як твоя матуся, що намагалася мене отруїти. Яблуко від яблуні.
Джульєта: Намагался, але не зуміла.
Ромео: А-а, зізнаєшся?
Джульєта: На жаль, їй це не вдалося.
Ромео: Так не розмовляють з власним чоловіком, що годує сім’ю. Я тобі не ганчір’я якесь! Заткни свою пельку! Трошечки ввічливіше треба бути!
Джульєта: А ти не вчи мене ввічливості, грубіян! Можеш забирати свої манатки и геть звідси! Я ридати по тобі не буду, ідіот! Так не розмовляють зі слабкою жінкою з гіпертонією!
Шекспір входить скрізь стіну. Він виглядає, як на відомому портреті. Він дуже сердитий. Подружжя дивиться на нього здивовано, вони навіть сварку припинили.
Ромео : Вона перша почала!
Шекспір: Я б не з’явився так необачно, вельмишановні панове, якби не мої постійні молитви до Небес. Так що прошу вас припинити скандалити, бо я більш не в силах цього терпіти.
Ромео: Ось бачиш! Як тільки хтось з’являється в домі, ти вчиняєш скандал.
Джульєта: Тому що ти ідіот! (Жбурляє тарілку на підлогу). Ти ніколи не вмів приймати гостей! Навіщо вони тобі? Адже в тебе є твоя кохана Ліза.
Шекспір: Прошу вас, ясновельможні, дещо притишити тони бесіди.
Джульєта: Тільки цього опудала нам у хаті не вистачало.
Шекспір: Я вже немало часу промучився, спостерігаючи це жахливе явище, що ви собі дозволили утворити на сцені перед порядними людьми, що заплатили немалі гроші за виставу (звертається до глядачів у першому ряду) Скільки коштує ваш квиток, ясновельможний пан (або пані). Коли я чув ваші скандали, я просто у могилі крутився, як та дзиґа. Дозволю собі зауважити, що ви несете повну відповідальність за мою досить неспокійну поведінку у могилі. Вашим скандалам немає жодних виправдань, вельмишановні. Так себе не поводять порядні люди.
Джульєта: Мало мені було одного, тепер і цей буде нудити!
Ромео: В нього є право.
Шекспір: Скажу вам відверто, мої уперті друзі: ви зухвало, без усякого мого дозволу, зіпсували мою найкращу п’єсу і перетворили її на банального водевильчика. Це ображає не тільки мене, але також і ясновельможного пана Мар’яна Бєлєнького, що віддав немало зусиль та часу перекладу цієї п’єси українською мовою. Я вже не кажу про самого драматурга – лауреата державної премії Ізраїлю, всесвітньо відомого письменника Ефраїма Кішона, твори котрого перекладені на усі європейські мови, а також на китайську.
Джульєта: Послухайте, пане, як вас там, ми дуже цінуємо, що ви знайшли час зайти до нас, але пробачте, в нас тут своє життя, і ми нікому не дозволимо у нього втручатися. Йдіть собі туди, звідки прийшли.
Ромео: Ага, зателефонуйте якось на тижні, ми будемо дуже раді. А зараз …
Джульєта: Ага. (До Ромео) Втягни черево!
Ромео: Шо ти від мене хочеш! Перед сторонньою людиною….
Шекспір: Це я – сторонній?
Ромео і Джульєта знову починають сваритися.
Шекспір: Е ні, ясновельможні! Я від вас не відстану, доки ви не полишите перетворювати мій найкращий витвір на якусь заяложену фальсифікацію.
Джульєта: Шо ми перетворюємо? Ромо, ти шо-небудь перетворював?
Шекспір: Ви перетворюєте мого класичного вірша на базарні балачки. Чудові квіти кохання, що я дбайливо вирощував у своєму саду, на отруйні реп’яхи порнографії.
Джульєта: Де ж ви тут побачили порнографію? Навіть міністерство культури України не знайшло б тут жодного натяку на порнографію.
Подружжя вертається до ліжка, що було на початку.
Ромео: Послухайте, пане Шекспіре! Адже ви самі створили наші образи, наші характери…
Джульєта: Тому ви несете повну відповідальність за усі наші проблеми.
Ромео: Тож не варто нас діставати своїми дурними претензіями. Ми такі, якими ви нас створили. Чого ви від нас хочете? Йдіть собі із усіма вашими скаргами та претензіями.
Шекспір: Скаргами? Хіба я подаю до суду позов стосовно розміру гонорарів? (Підводиться, по його корпусу починають бігати вогні) Музики, бийте у барабани (бій барабанів) Слухайте мене, Ромео Монтеккі та Джульєта Капулетті. Вертайтеся негайно до своїх авторських образів, вертайтеся у світ мрії та поезії, що я створив для вас.
Джульєта (єхидно): Ну? Послухайте, громадянин Шекспір. Ми не у Стратфорді. Якшо маєте професіональні зауваження щодо сюжету, діалогів тощо, то ми готові вас вислухати. Але те, що ви собі дозволяєте у чужому домі… Кричати тут можу тільки я! (Ромео нервово кашляє) До цієї банальної, як в індійському кіно, провінційної сцени з нашим самогубством на цвинтарі, ми жили з вашої милості. Але з тих пір ми живемо самі по собі. Правда, Ромео? Скажи йому щось, боягузе.
Ромео: Так.
Джульєта: Слава Богу, видавив. Отже прийшов наш час, маестро, вчитися у життя.
Шекспір: Законам життя я не підлеглий, мадам! Я поет. Адже ми, поети, творимо, немов співочі пташки. Я створював чарівну казку про вічну любов, а не про таких шмаркачів, як ви.
Джульєта: Виходить, ми самі й винуватці? Ну-ну. Адже ви нас оженили у вашій жалюгідній п’єсці.
Шекспір: Але лише на пару днів, тільки заради сюжету.
Джульєта: Так тобі прикро, що ми залишилися живими?
Шекспір: І це ви називаєте життям?
Джульєта: Як вміємо, так і живемо. Вас не питаємо. (до Ромео) Це ж професіональній вбивця. Він своїх героїв не жалів. У «Гамлеті» усі загинули. Отелло і Дездемона, Антоній і Клеопатра…
Шекспір: Але це було задано обставинами сюжету… Трагедія – це коли герой гине.
Ромео: А хто ж вас заставляв писати трагедії?
З кімнати Лукреції чутно стогін гітари
Джульєта: А це наша дочка – Лукреція. Лукі, припини негайно це виття!
Шекспір: У вас ніякої дочки не заплановано.
Джульєта: Ой, ви знаєте, як це буває: на хвилину зазіваєшся – і ти вже матуся. (Відкриває двері у кімнату Лукі): Негайно припини це виття! У нас не джунглі! Тут люди! Ти уроки зробила? Приблуда! Шльондра! Вся у татуся!
Ромео: Може, хочете чогось випити, пане ?
Шекспір: Чарочка горілки не стала б на заваді. У цій могилі страшна холодрига, ніяких розваг…
Ромео і Шекспір сідають за стіл, Ромео дістає горілку, наливає. Вони мало-помалу зближуються, як усякі мужики, що випивають.
Ромео: Уявляєш, Віля, отаке у нас тут кожного дня. Кирилівка (або вставити назву місцевої психлікарні). По-вашому – Бедлам. Слухай, Віля, а ти можеш нас забрати з цього бардака?
Шекспір: Тобто?
Ромео: Перепиши усе заново.
Шекспір: А чи не має вельмишановний сер наміру піти під три чорти? Ви мені тільки-но відрапортували, що ви тепер – вільні люди і від мене не залежите. Чого ж вам тепер? «Життя. Видання друге. Виправлене і доповнене»?
Ромео: Але… може, все ж таки можна щось зробити?
Шекспір: Скажу відверто – я не дуже розбираюся у сімейних проблемах. Я оженився у 18 років, на жінці, що мала 26 зим із снігами та завірюхами. А через 6 місяців нас раптово настигла дитина. А негайно за нею з’явилися ще пара близнюків з голосами, подібними єрихонським трубам на ультразвукових хвилях. Так тоді мені вдалося втекти до Лондона, і 20 років я їх не бачив, слава Богу, і не маю до моєї рихлої товстої жінки ніякого тяжіння.
Джульєта: Татусю, йди побалакай зі своєю донькою, бо в мене вже ніяких сил нема.
Ромео: Дай мені спокійно поїсти. В мене гості, ти шо, не бачиш?
Джульєта (заходить у кімнату Лукі) Вставай, шльондро!
Лукреція: Не хочу!
Джульєта: Громадянине Шекспір, скажіть, чому це ми повинні виконувати по дві-три ролі? Я у театрі одну заробітну платню отримую, та й ту смішно показати. Отак у нас цінять культуру? Провідна актриса одного з найвідоміших театрів України. Я їм кажу: в мене три ролі, я три години на сцені, мені у вбиральню ніколи збігати. А у бухгалтерії кажуть: вам більше не належить. Добре хоч є якісь халтури: Новий рік, 8 березня, озвучування, а так би зовсім ноги простягнула.
Шекспір: Вельмишановно леді! У єлизаветинську епоху кількість акторів була мінімальною. Крім того, тоді жіночі ролі грали чоловіки.
Джульєта: Але ж це дуже виснажує.
Шекспір: А профспілка акторів у вас є? Дивіться, у «Королі Лірі» в мене 36 дійових осіб, тому у театрі «Глобус» це не поставили. А на вашу роль я найняв пацана з найближчого сирітського притулку.
Джульєта: Пробачте (йде у кімнату Лукі та кричить звідти): Вставай! Вставай, шльондра!
Чоловіки тим часом знову випивають.
Ромео: Вілю, виручай! Придумай що-небудь, щоб визволити мене звідси!
Шекспір: Мені дуже прикро, вельмишановний сер, але для вас в мене ніякого спасіння немає. Я придумав вам ідеальний фінал з точки зору драматургії. Якщо Ромео та Джульєта проживуть разом 30 років, це вже не трагедія, а чорт зна що! На таку виставу ніхто не піде. Я піклувався про вас як батько рідний. Я перетворив вас на найбільш славнозвісних персонажів світової літератури. Але ви нахабо зіпсували фінал моєї найкращої п’єси, так що тепер вибирайтеся самі з цієї ситуації. Я до цього жодного відношення не маю.
Ромео: Та чули вже. Слухай, Вілю, якщо в тебе є справи, ти можеш йти, ми тебе не затримуємо.
Шекспір: Та ні, я вже залишусь. Цікаво, чим це все закінчиться.
Лукі входить у квітчастому ганчір‘ї, сонна, п’яна, розпатлана. Кричить матері):
Я тебе ненавилжу! (Дивиться на Ромео): От хіба ТЕБе я ненавиджу ще більше.
Ромео: Ти уроки зробила, шльондра!
Лукі: Уроки – нащо? На час – не варто старань, а вічно уроки робить неможливо.
Ромео: Як це – «нащо»? Щоб вчитися! Щоб чогось досягнути у житті!
Луки : И це ви називаєте життям?
Ромео (кричить): Джульєто!.
Лукі: Вона не прийде, як ти не розумієш?
Шекспір (дивиться на Лукі): Серце моє б’ється мов барабан. Немов сама 14-річна Джульєта встає переді мною у чарівному сяйві юності. Та сама Джульєта, образ якої я зберігав у пам’яті стількі років!
Луки: Це хто?
Ромео: Кінь у пальто. Турист з Англії. Джульєто, де ти? (йде у сусідню кімнату)
Лукі упускає хустинку на підлогу.
Шекспір (піднімає хустку, подає): Вельмишановно пані! Дозвольте мені висловити моє захоплення вашою чарівністю.
Лукреція: Привіт. Я Лукреція, але ти можеш звати мене Лукі.
Шекспир: Вітаю вас, шановно місс. Я – Вільям Шекспір.
Лукреція: Ну?
Шекспір: Але ви можете звати мене Віллі.
Лукреція (знову упускає хустинку, але на цей раз він не реагує): Нарашті у цій сраній хаті зʼявився не провінційний гість. Людина з індівідуальністью і з волоссям на голові. Крутий «мен», коротше. Ти маєш сексуальний вигляд.
Шекспір: Багато хто так каже, мэм.
Лукреція: Та годі тобі. Зви мене Лукі. Так чим ти займаєшься, Шексі?
Шекспір: Я поет, шановно пані, я створюю драматичні вистави і сонети з витонченими римами.
Лукреція: Так це ти придумав «Нове покоління вибирає «Пепсі»?
Шекспір: Ні, дівчино. Копірайтинг – це дещо інше.
Лукреція: Шкода. А ти теж щось таке придумай. Вілли, я хочу свалити під три чорти з цієї сраної хати.
Шекспір: Я розумію вас, панночко.
Лукреція: Я хочу стати акторкою. Уяви – у нас ліфчиків не носять. Ще не винайшли.
Шекспір: Але це не завадить вашій чудовій фігурі, ясновельможно пані. Навіть міські сліпці сліпнуть від вашої краси.
Лукреція: Ти класний. Давай свалимо звідси разом. У мене є спальник і намет.
Шекспір: Якщо мої молитви будуть прийняті, ця буде першою.
Лукреція: Ти кльовий. Я від тебе балдію (кидається на нього, цілує затяжним поцілунком)
Ромео (входит): А це що таке? Віля, ну ти даєш!
Лукреція: Ну чого тобі?
Шекспір (гучно висякується у ту саму хустку):
Ромео (вихоплює хустку): Вельмишановний пане! Ваші непристойні діяння відносно моєї неповнолітньої дочки також мотивовані драматургічною необхідністю? Майте на увазі, що за нашими законами будь-які дії сексуального характеру відносно неповнолітньої вважаються насильством.
Лукреція (сідає у йогівську позу): Татусю, у нас любов! Врешті, з ким тут балакати про любов?!
Шекспір: Синьйор Монтеккі, запевняю вас що в мене якнайблагопристойніші наміри щодо вашої вельмишановної дочки. Вона на диво розвинена особа і пробуджує у мене почуття далекої чарівної юності.
Ромео: Слухай, поете, йшов би ти звідси, від гріха подалі.(Волочить його до дверей) Дозвольте висловити вам свої якнайкращі побажання. Пошёл отсюда, понял?
Шекспір (у дверях) «Цьому я у жінок навчився, завжди палає в них полум’я Прометея, без них нічого в світі не досконале, хто живе без них – той дурень або негідник».
Ромео: Геть, геть звідси, поет. Привіт там усім нашим на цвинтарі. (до дочки) Ти з ним не підеш! Він невдаха.
Лукі: А кто по-твоєму, вдаха? Чи може ти, любий татусю? Він – відомий поет. Підрахуй, скільки йому роялтіз набіжало за 500 років, якшо по 6 відсотків з валу рахувати? Лежиш удома на канапі, а гроші капають в УААПі.
Ромео: Ти почитай, що про нього пишуть: «Жалюгідний водевільчик , що його поставлено у театрі (вставити назву театру де йде вистава). .., викликає враження пустого, беззмістовного дійства. Нездара у ролі Ромео»… ну, це можна пропустити…
Лукі: Я йду с ним.
Ромео: Через мій труп.
Лукі: Окей. Домовилися.
Ромео: Він хотів вбити мене і твою мати.
Лукі: Я піду з ним и буду з ним у таких позах, які вам з мамою навіть і не наснилисяь.
Ромео: Ти уроки зробила, шльондра?
Лукі. Та ну. Британські вчені доказали, що успіхі в школі не мають жодного відношения до успехів у жизни.
Ромео: Ти з ним нікуди не підеш!
Лукі: Я піду з ним і віддаватимуся йому у місті і на селі, на заднім сидінні, російською та українською.
Ромео: Раніш зроби уроки! Що вам задали з історії?
Лукі: Конотопську битву.
Ромео: Ось і вчи!
Лукі: А я уже вивчила: «У ході битви українське військо завдало нищівної поразки російському експедиційному корпусу». Так їм і треба, хай до нас не лізуть!
Ромео: Не твоє це діло!
Лукі: Отак все життя. Ви з мамою ніколи мене не розуміли. Ви жерете, скандалите, дивитесь ідіотські російські серіали, и забуваєте про головне в житті — про любов.
Що ви знаєте про любов, Ромео і Джульєта?
Ромео (жує ): А шо, ми з мамкою непогано живемо.
Лукі: Авжеж! Ви обидва один одного терпіти не можете. Ви один одному брешете, зраджуєте, ви – тупі обивателі.
Ромео (жує): Заткни свою пельку, шльондра. На себе подивись. Приходиш п’яна посеред ночі.
Лукі: І чого ви не розлучитеся? Віллі!
Шекспір (хапає Лукі) Передайте мадам мої чистосердечні привітання (зникають за дверима)
Ромео (намагається кричати, але рот його повен, він швидко жує, ковтає і кричить) Повернися, шльондро!
Джульєта (виходить із сусідньої кімнати, говорить тихо, спокійно) Татусю, що ти кричиш на бідну дівчинку? Хіба у батьків нема інших виховних засобів?
Ромео: Вона втекла із Шекспіром!
Джульєта (переходить на крик): А ти куди дивився, ідіот!
Ромео: Це твій приятель-педофіл, що придумав усю цю історію, коли тобі, нібито було 14. З того часу у нього маніакальна тяга до малоліток. Але мене більше хвилює доля моєї дочки. Вона зовсім психована.
Джульєта: Негарно так висловлюватися щодо власної дитини. Сказав би: проблемна дитина.
Ромео: Я ж і кажу, ця проблемна дитина зовсім психована.
Джульєта: Це – результат сублімації, що з’являється у закомплексованої дитини, яку переслідують сексуальні комплекси у разі відсутності уваги з боку батька.
Ромео: Ось приклад. Підліток з проблемної сім’ї, що його батько багато років жив окремо від коханки на кошти дитини жінки від третього шлюбу і платив аліменти четвертій. Проблемна дитина намагалася прояснити свій соціальний статус, але заплуталася і в результаті перетворилася на п’яничку та хулігана через почуття соціально-гендерної дискримінації, що стало результатом потаємних сексуальних комплексів на базі відсутності адекватної сімейної орієнтації.
Джульєта: Ось ще цікавий випадок. Дівчина виросла у нормальній щасливій культурній сім’ї. Зненацька почала буянити, розбила ковадлом усі меблі, підпалила місто. У 9 років планувала задушити батьків з фінансових обставин. Все це, як відомо, є результатом дискримінації, що з’явилася на тлі прихованих сексуальних комплексів.
Ромео починає їсти редьку, Джульєта сідає до туалетного столика і дивиться у зал повз раму дзеркала.
Ромео: Ти їсти не будеш?
Джульєта: Ні. Слухай, татусю. Твій приятель від Лукі не відстане. Що будемо робити?
Ромео: Так, нам самим треба вирішувати наші проблеми. І одна з них полягає у тому, що мені усе осточортіло у цьому домі!
Джульєта (неуважно): В усіх є проблеми.
Ромео: Між нами немає комунікації. Я тебе ніколи не зраджував, навіть у думках. У мене це просто не виходить, не знаю, чому. Мабуть, не треба було одружуватися із 14-літньою. Треба було зачекати до 15. А краще за все: зовсім не одружуватися! Адже на початку у нас усе йшло непогано. Це потім усе почалося. (Джульєта намазує крем на обличчя, робить масаж). Моє життя без тебе було б зовсім порожнім. Порожнім?? Порожнім!.. Нам треба розлучитися. Я усе сказав. Зараз твоя черга. Кажи усе як є!
Джульєта: Татусю, нам потрібна прислуга. Я одна не можу усе встигнути. У мене тільки дві руки.
Ромео: Ти чула, що я сказав?
Джульєта: А як же?
Ромео: Ну? Що?
Джульєта: «Ти чула, що я сказав?»
Ромео: Між нами було лише інтелектуальне тяжіння і нічого більше. Розумієш?
Джульєта: Шо я, глуха? Інтелектуальне тяжіння (продовжує масаж). Добре, я готова піти на компроміс. Це буде мені нелегко, але…
Джульєта: Тричі на тиждень.
Ромео: Що?
Джульєта: Прислуга. Хатня робітниця. Хай приходить тричі на тиждень. Понеділок…середа та п’ятниця. З 8 до 14. Це лише 1\4 зарплати.
Ромео: Я винайму собі невеличку кімнату. На сусідній вулиці. Або в Індії. Тобі залишиться усе. Окрім меблів. Я ж повинен щось взяти з собою. А за це я залишаю тобі нашу дочку. І пічку.
Джульєта: Добре. Я згодна. Тричі на тиждень з 8 до 14.
Ромео: Ти знаєш, чому працівниці у нас не затримуються? Бо я іх усіх … Вони усі пройшли через мої, скажімо, руки, також і твоя няня у її найкращі роки. Я більш не можу, чуєш. Я готовий на все! (Кладе руки ій на плечі, потім бере за горло, ніби хоче задушити).
Джульєта: Ні, не там. Нижче. Лівіше. (Ромео переходить до масажу, Джульєта кайфує) Отак добре!
Ромео: Що ж робити?
Джульєта: Так на півдня усього! У святкові дні не треба.
Ромео падає на ліжко і засинає.
Музика, гасне світло. У світлі прожектора входить Шекспір.
Шекспір: Ви бачили усі оті скандали
Двох моїх героїв?
Це ж образи моєї фантазії.
Вони тепер бажають жити самостійно.
То ж нехай.
Ім’я моє відоме усьому світу
Як драматурга,
Але у другій дії ви дізнаєтесь,
Що я не тільки драматург
Але й актор!
Дія 2
Та ж декорація. Ранок. Проміні сонця падають на ліжко. Ромео і Джульєта
під ковдрами. Та ж музика, що у 1 дії. Ромео підводиться, напівсонний підходить до вікна, лається італійською. Кидає капця на вулицю. Курка тікає із квоктанням. Вертається до ліжка, бере грілку, цілує, щось шепоче ій.
Ромео: (до Джульєти): Як щодо цього?
Джульєта (на голові бігуді, обіймає чоловіка): Я готова, коханий!
Ромео: Що?
Джульєта: Я готова, коханий!
Ромео: Чого тобі треба?
Джульєта: Ти так мене стиснув у обіймах, спитав, як щодо цього, ось відповідаю – я готова!
Ромео: Але ж ти завжди відповідала: «Відчепись, татусю, ти ж знаєш, що це мене дратує, в тебе ноги холодні».
Джульєта: А сьогодні усе змінилося. Ти зміг завоювати моє серце тим, що погодився на робітницю раз на тиждень. Я уся твоя. Давай згадаємо ту ніч, коли ми вперше були разом…
Ромео: Шо за дурниці ти верзеш? (Встає, надягає перев’язь зі шпагою)
Джульєта (стає на коліна, протягує до нього руки): Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко. Не жайворонок то, а соловей збентежив вухо боязке твоє…
Ромео: Де моя шкарпетка?
Джульєта: Це соловей. Він раз у раз там уночі співає, між віттями граната.
Ромео: Жайворонок.
Джульєта (сідає біля косметичного столика): Соловей!
Ромео: От же ж мені! Ти ще тоді сперечалася, і я тобі тоді ще сказав:
«То жайворонок, оповісник ранку – не соловейко». Так що засунь свого соловейка собі у … (іде у ванну)
Джульєта: А я тобі тоді іще сказала:
«Повір мені, коханий, то соловейко
співає нам у піднебессі».
Дійшло, ідіот?
Ромео: (вискакує з ванни) А я тобі тоді ще відповів: «Не жайворонок то», корова ти дурна, «а соловей збентежив вухо боязке твоє».
Джульєта: Це мої слова, можеш перевірити (дає йому книжку)
Ромео: Та яка, до біса, різниця?
Джульєта: Жайворонок, телепню!
Ромео: Соловей, ідіотка! Тобі аби сперечатися, щоб мене роздратувати. Чорне? Ні, біле. Жайворонок? Ні, соловей, холєра ясна. Усе! Я так більш не можу!
Джульєта: Який же ти упертий, татусю! Соловей!
Ромео (бере книгу, читає): Жайворонок (Alauda) — рід горобцеподібних птахів, що складається з чотирьох видів, поширених в Європі, Азії, гірських районах Північної Африки та островах Кабо-Верде.. Має бурий або сірий колір, живе у земляних гніздах, споживає комах. Зрозуміла, ідіотка?
Джульєта: Дай сюди… Солове́йко (Luscinia), рід дрібних птахів родини мухоловких ряду горобцеподібних. Довжина — 144-170 мм, вага — 13,4-26 г. Соловейки живляться комахами, їхніми личинками та дрібними безхребетними, корисні. Перелітні птахи, прилітають у квітні-травні, відлітають у серпні-вересні. Самці чудово співають. Будують гнізда на деревах.
Ромео (висмикує у неї з рук книжку, замахується на неї книжкою, але вдарити не встигає, бо входить Шекспір через стіну): Жайворонок!
Шекспір: Щастя й мир дому сьому, сімейству Монтеккі! Нехай ніяка біда не увіде у сей дім.
Джульєта: Нехай оцей ідіот скаже.
Шекспір: Я вважав, панове, що коли ви стали плоть єдина…
Джульєта: Ну? В тебе що, склероз чи Альцгеймер?
Шекспір: Багато різноманітних птахів злітали з мого пера, ясновельможно пані. Я вважаю, що відповів на це запитання досить ясно: It was a nightingale, not the lark
До речі, п’єса, що ми зараз граємо, у німецькому перекладі так і зветься: Es war die Lerche – Це був жайворонок.
Джульєта: Шо? Давай українською, ми ваших мов не розуміємо. І взагалі, пане, у ваших п’єсах казна що коїться. Цей ідіот тільки-но вбив мого кузена, йому тікати треба, а ми по вашій милості, повинні нести оті нісенітниці – жайвір чи соловей? Це по-вашому, драматургія? Про інші ваші п’єси я вже не кажу – там дурниця на дурниці. Гамлет мучиться питанням: що там, на тому світі, звідки ще ніхто не повертався. Але ж півгодини тому він на власні очі бачив свого покійного батька! І такі ляпсуси у вас на кожному кроці.
Шекспір: Моя прекрасна леді! Не вводьте мене у гріх гордині. Соловей та жайвір символізують божественну субстанцію, що її Господь вдихнув у людину. Але заради вас я можу розрішити цю проблему єдиним помахом мого геніального пера. Нумо, придумаємо щось новеньке. Лукі вдома?
Джульєта: Якщо я тут, як вона може бути дома?
Шекспір: Ну, тоді я спробую сам. Стає у позу читає „з виразом” «Ой, у вишневому саду, там соловейко щебетав…»
Ромео і Джульєта починають співати на два голоси:
цвінь цвінь цвінь тьох тьох тьох ай ай ай ох ох ох
там соловейко щебетав.
Джульєта: Здається мені, що я це десь вже чула…
Шекспір: Що ви мадам! Це мій оригінальний твір, зареєстрований на моє їм’я в українському агентстві з авторських прав.
Ромео: Так ви не тільки плагіатор, але й брехун. До речі, хто за вас писав ваші п’єси?
Джульєта: А взяти оту ідіотську сцену на балконі? Це ж язика можна зламати:
Ромео: Я ще тоді подумав: якщо якось зустріну цього ідіота, що писав мені оту нісенітницю, наб’ю йому морду.
Шекспір: Моя морда до ваших послуг, сер.
Ромео: А що це у вас увесь час «О!!» , «Аааа!», «Ах!»
Шекспір: Це і мені смішно. (Усі сміються)
Ромео: Це він «Гамлета» написав?
Джульєта: Кажуть, що хтось інший замість нього.
Шекспір: Це наклеп, мадам! Підступний наклеп злих людей.
Ромео: Але ж жодного вашого рукопису не знайдено! Хто написав п’єси Шекспіра? Френсіс Бекон?
Джульєта: Крістофер Марло?
Шекспір: Зараз я вам усе поясню. Ви маєте право знати усю правду. Ви собі просто не уявляєте, як я страждаю через тих наклепників, які увесь час порпаються у моїй брудній білизні 500-річної давнини. Усі хочуть знати: чи існував Вільям Шекспір?
Ромео: Ну?
Шекспір: Ніякого Шекспіра ніколи не існувало!
Джульєта: От тобі й маєш!
Шекспір: Так, вчені мають рацію. Ніякого Шекспіра немає і ніколи не було.
Джульєта: Так я і знала!
Шекспір: Тож нехай істина вийде з темних підвалів і принесе загибель у воротах справедливості.
Джульєта: Ти ж вже балакав як нормальна людина, а тут – знову за своє.
Шекспір: Отже, усі п’єси Шекспіра писала інша людина. Він грав у театрі «Глобс», керував ним і робив усе інше, що приписують Шекспіру.
Ромео: То як же його звали?
Шекспір: Вільям Шекспір.
Ромео: Щось я не второпаю.
Джульєта: Та він нам просто голову морочить. А ви тоді хто?
Шекспір: Вільям Шекспір, славнозвісний англійський драматург і поет. Автор сонетів (співає «Уж если ти разлюбишь, так теперь» з Пугачовою)
Джульєта: Так вас було троє: Шекспір, двійник і ви?
Шекспір (театрально-красномовно): Перед вами, шановні, бідний шахрай. Я і є справжній Вільям Шекспір, автор комедій та трагедій, на які писав пародії Лесь Подерв’янський, сонетів, що перекладав Дмитро Павличко… О горе мені, шахраю! (Падає на ліжко і театрально «вмирає») Бути чи не бути? Я знаю? Ну, теж мені питання…
Ромео сідає на нього зверху, аплодує. Джульєта також.
Шекспір встає, кланяється подружжю і глядачам, жестами випрошує у публіки оплесків, зникає крізь стіну.
Джульєта: Слабувато.
Ромео: Відхилити за браком ідейно-художнього змісту. Ти куди?
Джульєта: До лавки. Так як ти жереш…
Ромео: Редьки візьми
Джульєта: Посуд вимий.
Ромео: Чому я?
Джульєта: Тому що в нас нема помічниці (йде)
Ромео: Нема в мене життя у цьому домі, нема ніякої радості, ні кохання, нічого (Погляд його падає на грілку) Лиш ти єдина, кохана моя (запихає грілку у штани)
Співає на мотив бродвейського мюзиклу:
Тільки з нею (3 рази)
Ромео Монтеккі буде жити.
Моя грілка, моя люба, моя пані,
Вічно буду я тебе любити.
Пам’ятаю нашу першу ніч. Вона була холодна і байдужа до мене, але я виповнив її своїм коханням та гарячою водою…
Соромно холодна,
Захопленню моєму ледь-ледь відповідаєш
І розпаляєшся зі мною більше, більше,
Нарешті, зі мною разом від пристрастей згораєш.
Ти завжди та ж сама Ліза, тиха, ніжна і лагідна. Ніколи нічого не потребуєш, окрім теплої води. Перед тобою не треба вибачатися, виправдовуватися, тобі не знайомо почуття ревнощів, тобі не треба кожні 5 хвилин повторювати, що я тебе люблю. Ти навіть не вимагаєш одруження! Тебе не треба водити по ресторанах.
Одного разу я перед тобою завинив. Я відніс тебе у ремонт, і мені підсунули зовсім чужу, незнайому грілку! Я усю ніч бігав по Вероні, поки на знайшов тебе у ліжку одного жирного банкіра! Мою Лізу!
Я намагався провести час з іншими грілками, але усе це було не те. Вони усі десь по шухлядах. Я – чоловік однієї грілки.
(Ромео іде. З’являється Джульєта. Іде у кімнату Лукі)
Джульєта: Вставай, шльондра! Ти уроки зробила? Вимкни цю ідіотську музику!
Луки: Я вас ненавиджу! Я звідси однаково втечу!
Джульєта: Ти не гулятимеш з отим писакою! Батько не дозволяє! Це отой Віллі заморочив тобі голову. Шльондра!
(Виходить, сідає на Лізу) Ще й ти тут стерво! (Бере грілку в руки, дає ій ляпаса ). Ось тобі, сучко! Я тобі покажу, як зманювати чоловіків! Я тобі покажу, як ламати чесну сім’ю! (кидає Лізу на підлогу, штовхає ногами) Ось тобі, потаскухо!
Лоренцо (влазить у вікно, Джульєта допомагає йому, садить у крісло, цілує руку).
Джульєта: Пробачте, падре, це усе через оту сучку. Це сімейне життя мені вже ось де! Треба кінчати з цим!
Лоренцо: Які підступні думки звили гніздо у твоїм серці, Офелія?
Джульєта: Падре, я у цім домі не живу, я тут госпіталізована (приносить ковдру). Зранку він на мене кричить як різаний, а увечері я нудьгую. Він годинами сидить за моєю спиною і верзе нісенітниці. Грілка Ліза – це його головна турбота у житті. Я так більше не можу, падре!
(Стає перед ним на коліна на ковдрі) Падре, невже ви думаєте, що це усе – нормальне подружнє життя?
Лоренцо: А як же! Ваш шлюб – законний. Я ж вас і вінчав.
Джульєта: Але він навіть не християнин. Кажуть, що його мати до шлюбу була єврейкою! І звали її Рівка-Магдалена Лівшиц. Вона хрестилася у Римі у якогось кардинала, але він не лишився там до кінця церемонії. Отже, вона залишається єврейкою по закону. І тоді мій шлюб с оцим єврейським опудалом вважається недійсним.
Лоренцо: Ні, на жаль, ретроактивно не можна. Святий престол не дозволить. Якщо вона вже стільки років християнка, її неможливо відлучити від святої церкви.
Джульєта: А якщо він імпотент?
Лоренцо: Свята церква не вважає це приводом для розлучення.
Джульєта: Що ж робити?
Лоренцо: От якщо б він задушив тебе, цей мавр… Але про це можна лише мріяти.
Джульєта: Стривайте! Він спокусив мене, коли я була неповнолітня! Мені 14 ще не було.
Лоренцо: Але ж він після цього оженився!
Джульєта: Але ж мені треба якось його позбутися (засовує руку глибоко під його мантію). Скажіть, святий отче, у вас не лишилося трошки отрути з тої оригінальної п’єси?
Лоренцо: При нинішньому розвитку хімії… Що ти надумала, негідниця? Навіщо тобі отрута, негідниця?
Джульєта: Я хочу усипити свого чоловіка. Щоб він заснув міцно-міцно. Якщо цей ідіот знову почне мені триндіти про хатню помічницю, або полізе до мене, я плесну йому трошки у пляшку і заспіваю колискової.
Лоренцо: Добре, трошки дам (дістає маленьку пляшечку, Джульєта намагаться її схопити, невдало)
Джульєта: Скільки?
Лоренцо: Домовимося. Це як напій кохання, якшо ти розумієш, про що йдеться.
Джульєта: По руках (іде у ванну. Він знімає мантію і залишається у нічній сорочці)
Звучить «Алілуя» Гайдна з великим хором
Голова Джульєти висувається з ванної, свистить йому. Він стрибає у ліжко.
Голос Ромео : Джульєто, ти вдома?
Лоренцо (біжить до своєї мантії, одягається): Отак завжди (лізе у вікно і зникає. Він забув пляшку з отрутою у ліжку. Джульєта знаходить пляшку, виливає отруту у миску, ставить на плитку. Шось додає, змішує:
Шкіру й плоть отруйних змій
Кидай у казан мерщій!
Пса язик, сови перо,
Лапки жаб, кота ребро,
Клапоть шерсті кажана,
Крука дзьоб — до казана!
Хай кипить-шумує чан,
Труйний хай іде туман!
Всі:
Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__macbeth__ua.htm#04
Джульєта проходить крізь стіну і зникає із відьмацьким сміхом.
Шекспір (у довгому чорному вбранні з довгим чорним шарфом. Він поводиться як Яго. Тягне за собою Ромео): Дивовижні чудеса трапилися нині, мій Ромео. Тобі випало першому про них почути. Гінцю, що приніс ці вісті, я звелів відрубати голову і здати її у вторсировину.
Ромео: Вілі, ти можеш не вийо… не викаблучуватися, говори нормально.
Шекспір: Воля ваша, мілорд. Подаємо новини. Ваша шановна теща сьогодні зранку піднімалася по східцях разом із своєю престарілою мамкою. І ось зненацька вона впала і покотилася зі всіх східців і простягнулася внизу, мов стара жаба.
Ромео: Нещасна віддала богу душу?
Шекспір: Боюся, що так воно і є.
Ромео (радісно): Яке нещастя! Ой, яке нещастя! Ой, яке нещастя! (притоптують, починають танцювати від радості)
Шекспір: Будемо сподіватися, що душа її вже в раю. Але гроші вона з собою не забрала. Ні копійки!
Ромео: Усе залишається людям. Один хибний крок – і все! Опля!
Шекспір: Опля?
Ромео: Опля!
Весела музика, обидва танцюють
Старушенції привіт!
Нам дістався заповіт,
Будем пити і гуляти
Та старую поминати.
З’являється няня. Усі троє танцюють сальсу.
Шекспір: Ваша ясновельможна теща, шановний пане, зараз десь між хмарами літає, мов літній ангел. Треба припустити, що ваша вельмишановна жінка є її єдиним нащадком і отримає усі гроші.
Ромео: Тю, холера, а я ще збирався розлучатися.
Шекспір: Але якщо нагла смерть, не приведи Господи, настигне вашу вельмишановну, то тоді вже ви станете єдиним спадкоємцем.
Ромео: Про це навіть думати зась!
Шекспір: Не думати треба, а діяти! І швидко! (Виймає пляшку, як у Лоренцо)
Ромео (із страхом): Що це?
Шекспір: Як раз те, що треба. Напій веселий, гострий, приємний. Це в мене лишилося від «Річарда третього».
Ромео: А де інструкція?
Шекспір: Додайте кілька крапель у будь-який напій і чекайте, доки ваша душа підніметься до неба.
Ромео: Тьху, це не про нас.
Шекспір: Звісно, це про когось іншого. (Виходить на авансцену): Цим я поверну мою п’єсу у вірне русло, яке ці двоє змінили без усякого мого дозволу. (До Ромео ): Вісник нещастя скаже вам «Щось страшне трапилося сьогодні вночі».
Ромео: Я починаю вас боятися, пане драматург!
Шекспір: Влийте отруту у пляшку вашої коханої жінки.
Ромео: Але ж вона – мати моєї дочки.
Шекспір: А хто її батько?
Ромео: Ну, Віллі, ви просто чудовисько.
Шекспір: Ні, це не я, а публіка, що прагне вбивств та крові. Вона пожирає очима кожне вбивство, як модні нині японські суші.
Ромео тікає. Шекспір виходить на авансцену, звертається до публіки. Світло у залі.
Шекспір: 37 п’єс – комедій та трагедій вийшло з-під мого пера, і в них більше, ніж 600 трупів. Я вбив їх усіх на потіху черні, що не розуміє і не хоче нічого, окрім бійок, скандалів, крові, вбивств. Немало часу пройшло, перш ніж я зрозумів це, і почав вбивати своїх героїв одного за одним. І саме це дало мені славу великого драматурга. Найбільше враження на сучасного глядача, як і сотні років тому, викликає видовище смерті. Актори на сцені вмирають довго, у корчах, із дикими криками. І усе це – на потребу низьких інстинктів вельмишановного товариства глядачів. Актори воліють грати п’яниць, наркоманів, вбивць, жорстоких сексманьяків, бо усе це приваблює серця глядачів в усьому світі. Якби сьогодні продавали квитки на справжні гладіаторські бої із справжніми вбивствами, то люди вбивали б один одного ще у черзі за квитками. Люди хочуть бачити найжахливіші карикатури на себе. Крім того, треба насичувати мову персонажів найбруднішими словами зі смітників. Піпл це хаває. Але я не розумію, навіщо платити гроші, щоб почути слова, які можна прочитати на кожному паркані безкоштовно. І будуть вам аншлаги, і критики писатимуть захоплені відгуки. Про нинішній гумор я вже не кажу. Його використовують заради зомбування глядача. Може, я вже старий, нічого не розумію у сучасному мистецтві. Але я покажу вам, що таке справжнє мистецтво. (Надягає на себе сповідальне покривало Джульєти).
Греміть, блискавки! Бушуй, море! Бийте у барабани!
Джульета виходить на сцену із відром та шваброю, миє підлогу.
Шекспір: Я дух твого батька.
Вночі, а вдень каратися вогнем,
Аж поки всі гріхи буття земного
Не вигорять до пня. Якби не тайна
Тюрми моєї, я б наговорив
Такого, що тобі найменше слово
Роздерло б душу, остудило кров,
Як зорі, очі вирвало б з орбіт,
Цей чуб густий, хвилястий розняло б
І підняло в нім кожну волосину,
Немов голки від люті в дикобраза.
Однак не для живих ці одкровення,
Що вічності належать. Слухай, слухай
…………………………………………………………………………………………………
Джульєта: Так тобі і треба, придурку.
Шекспір: Ну ось. Хіба я оженив тебе із цим дегенератом? Ви самі це зробили, без усякого мого дозволу, порушивши мої авторські права.
Джульєта (продовжує прибирати): Якщо ви, пане драматург, виявили б трошки такту та уваги, могли б і утримати мене від пірнання у це лайно, в якому я живу вже 30 років.
Шекспір: Кінчай сперечатися, я повинен передати тобі важливе повідомленння.
Джульєта: Ну?
Шекспір: Ти повинна позбутись його.
Джульєта: Кого?
Шекспір: Ти знаєш.
Джульєта: Тобто ви пропонуєте мені вбити мого коханого, батька моєї доньки?
Шекспір: Батька? Ну, мені-то брехати не варто. Ти ж сама все знаєш. Ти просто повинна позбутись його.
Джульєта: Чого це?
Шекспір: Бо він гомік.
Джульєта: Тю! З чого ти взяв? Він трошечки бісексуал, от і все.
Шекспір: А шо це? Ну, як гральна карта з двома сторонами. Той, хто, і той, кого.
Джульєта: Навіть цей… фетишист.
Шекспір: А це що таке?
Джульєта: Ліза.
Шекспір: Вельмишановна пані! Я тільки хочу допомогти вам позбавитися вашого вельмишановного чоловіка максимально ефективним засобом. Бо ваша вельмишановна мамаша воліла полетіти зі всіх сходинок і приєдналася до мене та інших якнайдостойніших осіб.
Джульета: Мати померла? Не ходи по мокрому, сліди залишаться!
Шекспір: Вам треба позбавитись його. Інакше уся нерухомість йому дістанеться. Усе царство для коня?
Джульєта: А де ж ти був раніше? Ти 30 років мовчав, як риба, і лише зараз приперся. В мене свої методи є (перевіряє свою пляшечку). Я вже 30 років з ним промучилася. Якби я вбила його ще тоді, я б вже відсиділа свій строк і була б вільною людиною. Так що мені, пробач, не до тебе. Щезни, обернися хмарою, чи як це там у вас робиться. До речі, ти ніколи не був хорошим артистом, лише писаниною займався цілими днями.
Шекспір (стоїть засмучений): Лукі вдома? (прямує у її кімнату).
Лукі (з кімнати): Почекай, я переодягнуся!
Шекспір (йде на авансцену, звертається до публіки) Дозвольте мені висловити щиру подяку театру …. що нарешті презентував широким масам глядачів справжнього, народного Шекспіра безлікиділа свій строк и була мався цілими днями. 000000000000000000000000000000000000000000000 отих старих прибамбасів. Адже я писав простою народною мовою, просто за 400 років вона дещо застаріла. Ось зараз ви побачите справжнього Шекспіра (спускається у зал, балакає із глядачами – де ви працюєте? Чи подобається вам вистава? Чи часто ви ходите до театру?)
Лукі: Віллі!
Шекспір: Пробачте, панове! (Піднімається на сцену)
Лукі (у джинсах, фуражці, у руці тримає листа): Привіт! Тікаємо звідси!!!
Шекспір: Треба дограти виставу.
Луки: Зараз! Я не можу чекати до кінця вистави! (Кладе на стіл листа) Починаємо нове прекрасне життя! Будемо пити, палити травку, відриватися на рейвах. (Тягне його до вікна). А ти можеш продовжувати писати своїх п“єсок.
Шекспір: (опирається): Розумієш, у мене проблема з грошима.
Лукі: Не мороч мені голову! Тобі зі всього світу ройялтіз надходять. За 400 років мільони накапало. Знаєшь, у меня ідея! Напиши мюзикла. Вона – за “кримнаш”, а він — за Україну. Ну, пішли! Жаль,що я не зможу взяти участь у фіналі.
Шекспір: Нічого, вже усе налагоджено.
Лукі: Усе, йдемо! (Лізе у вікно, Шекспір за нею)
Шекспір (обертається): А тепер – дивіться фінал! Це найкраще моє драматургічне рішення.
Ромео (входить через головні двері): Джульето! Ти вдома?
(переливає отруту у велику пляшку):
Шкіру й плоть отруйних змій
Кидай у казан мерщій!
Пса язик, сови перо,
Лапки жаб, кота ребро,
Клапоть шерсті кажана,
Крука дзьоб — до казана!
Хай кипить-шумує чан,
Труйний хай іде туман!
Всі:
Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
(Кричить у напрямку кімнати Лукі): Шо там так тихо? Що ти там робиш? Роби уроки, шльондра! Чому ти не відповідаєш? Де ти? (Входить у кімнату Лукреції, вибігає звідти у паніці) Лукі! Де ти?
Джульєта (виходить з ванної): Що це за дикі крики?
Ромео: Лукреція зникла (знаходить листа) Хороша дівчинка, хоча б листа залишила. (Читає)
Мої жахливі батьки! Я втікла з Віллі, щоб познати справжню любов. Коли повернуся — не знаю. А може, і зовсім не повернуся. Бажаю вам, щоб ви обидва подохли якомога скоріш. Як ви того один одному бажаєте. Я вас ненавиділа з дитинства.
Ромео (у напівнепритомному стані): Вона пішла від нас! З оцим негідником! Треба дзвонити у поліцію!
Джульєта: Тю, вони гроші візьмуть і нічого не зроблять. Треба самим шукати.
Ромео: Не треба було його у дім пускати.
Джульєта: Мерзотник! Відібрав у нас нашу єдину улюблену дитину! Вона нас так любила!
Ромео: Тепер він втече з нею в Америку. Америку вже відкрили?
Джульєта (дивиться в енциклопедію): Так. Лукі, Лукі! Моя маленька шльондра! Де ти?
Ромео: Ми так ії любили! Ми заради неї були готові на все.
Джульєта: І навіть більше. Ми дали ій усе! Що ще можна було дати рідній дитині! Ну, та й годі! Пішла і слава Богу! (наливає зі своєї пляшки) Випий, татусю! Це тебе заспокоїть.
Ромео (наливає їй зі своєї): І ти також.
Джульєта: Ні, тільки з тобою, любий!
(Дивляться один на одного з підозрою, але випивають, хмеліють)
Ромео: Вона — моя дочка? Тепер можеш сказати правду.
Джульєта (сміється) Яке це має значення зараз?
Ромео: Слухай, в мене є серйозна підозра стосовно цього. Вона зовсім на мене не схожа.
Джульєта: Пий, пий, любий.
Ромео: А від кого, а? Меркуціо? Він увесь час крутився у нашому саду.
Джульєта: За здоров’я присутніх. Беневоліо.
Ромео: Чого це раптом Беневоліо? Ні! Ні! Ти фальсифікуєш історію світової драматургії! Не може цього бути! Ти зраджувала мені з оцим… оцим… Ти хочеш знати правду?
Джульєта: Ну?
Ромео: Лукреція – не твоя дочка! Моя, але не твоя!
Джульєта (раптом тверезіє, припиняє сміятися): Як це?
Ромео: Я тобі не хотів цього казати. Ії народила інша жінка.
Джульєта: Нісенітниці. Як це може бути?
Ромео: А ти придивись до неї. Вона дуже схожа на одну мою знайому.
Джульєта: Опа! Це годиться!
Ромео: Що?
Джульєта: Це суттєва причина для розлучення! Навіть папа римський це затвердить. Це чудово!
Ромео: Ти хочеш розлучитися?
Джульєта: Він ще питає. Я 30 років про це мрію. Можеш забирати свою редьку, свою Лізу та йти на усі чотири сторони.
Ромео: Але ж не зараз?
Джульєта: Чому?
Ромео: Бо в мене багата жінка, із великим спадком. Я кохаю її усіма фібрами душі.
Джульєта: Ти мені огидний, я не можу з тобою жити.
Ромео: Ти мені теж. Але розлучення – ні в якому разі! Половину спадку!
Джульєта: Яка ж ти наволоч!
Ромео: Але багата наволоч! Що я можу зробити. Я тебе кохаю.
Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,-
Твоя рідня мені не перешкода.
Зрозуміла, стерво?
Джульєта: Ідіот! Я ненавиджу тебе і твої ідіотські віршики! Ти зараз здохнеш!
Ромео: Ти перша, сучко! Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї, моя кохана, щоб ти здохла.
Починають бійку. Джульєта (сідає на чоловіка верхи і починає його лупцювати. Але ця дивна бійка мало-помалу переходить у балет. Обидва п’яні, їх рухи стають м’якими та повільними, голоси – ніжними. І ось Джульєта лежить у ліжку, Ромео стоїть біля неї на колінах. Світло мало-помалу гасне. Музика)
Джульєта: Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
Хотіла б я пристойність зберегти,
Від слів своїх відмовитись хотіла б,
Хотіла б я… та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву:
Недурно ж кажуть, що з любовних клятв
Сміється сам Юпітер. О Ромео!
Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.
Коли ж вважаєш, переміг мене
Занадто швидко, я тоді насуплюсь,
Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
Інакше — ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь…
Повір мені, і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні…
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий — це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.
Ромео: Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев…
Джульєта: О, не клянися місяцем зрадливим,
Який так часто змінює свій вигляд,
Щоб не змінилася твоя любов.
Ромео: То чим я поклянусь?
Джульєтта: Не треба зовсім.
Або, як хочеш, поклянись собою —
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я повірю.
Ромео: Серця почуттям…
Джульєтта: Ні, не клянись!
Хоч ти – єдина радість,
Та не на радість змовини нічні…
Все сталось несподівано занадто —
Так швидко, так раптово й необачно,
Як блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
Джульєта (майже не плаче): Татусю, я ж тебе отруїла!
Ромео: І я тебе теж!
Джульєта: Знаєш, Вілі мав рацію. Треба було кінчити це діло ще 30 років тому.
Ромео: Тоді, на цвинтарі, ми дивилися одне одному в очі, немов пара закоханих дітей.
Джульєта: Я тебе і зараз кохаю, татусю.
Ромео: І я тебе. Ой, здається, отрута починає діяти! (Хапається за серце, падає на підлогу)
Джульєта (теж падає)
Арія сцени розстрілу з опери „Тоска”
Svani per sempre il sogno mio d’amore
L’ora e fuggita
E muoio disperat.
E non ho amato mai tanto la vita!
Вони обіймаються и театрально „вмирають”. Входить Шекспір:
Шекспір:
Похмурий світ приніс світанок вам.
Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.
Ще доведеться вирішити нам,
Кого помилувать, кого скарати…
Сумніших оповідей не знайдете,
Ніж про любов Ромео і Джульєтти.
Шекспір лишає сцену, задоволений ефектом своєї постановки. Раптом світло вмикається.
Ромео: Пішов?
Джульєта: Слава Богу. Графоман!
Ромео: Я вже думав, що ми від нього ніколи не позбавимося.
Джульєта: Слухай, татусю, що це за отруту ти мені налив у вино?
Ромео: Те, що дав бутафор. Він сказав, що це малиновий сік.
Джульєта: Це такий сік, як я – папа римський.
Ромео: Знову ти починаєш! А нащо ти мені підсунула зіпсовану редьку?
Джульєта: А ти не жери, як свиня! Втягни пузо!
Ромео: Не треба мене вчити! Ти – найгірша хазяйка в усій Вероні! За 30 років нічому не навчилася! Я проклинаю ту хвилину, коли вирішив на тобі оженитися! Краще б я тоді отруївся! Шльондра! Від кого моя дочка?
Джульєта: Ви зі своїм Шекспіром можете поцілувати мене у дупу!
Ромео: Ідіотка! Шльондра!
Музика посилюється, перекриваючи їхні крики. Вони починають бійку. Завіса